Доклад: Полтавська обласна гравіметрична обсерваторія
Спочатку молодий вчений залишився в м. Парижі, щоб послухати лекції в Сорбоні, потім переїхав до міста Лунд (Швеція), де займався небесною механікою під керівництвом професора Шарльє, і закінчив свою закордонну подорож у Геттингенському університету, где працював по сейсмології у професора Віхерта.
Повернувшись на батьківщину, О. Я. Орлов активно брав участь в науковій і організаційній діяльності, йому доручають керівництво Юр’ївською обсерваторією, де у 1907 році він провів серію спостережень на зеніт-телескопі в Пулковській обсерваторії. Ці спостереження виявились корисними для Орлова, коли він пізніше почав працювати по аналізу широтних спостережень.
Із Пулковської обсерваторії О. Я. Орлов повернувся в м. Юр’їв, де з 1 січня 1909 року йому було доручено заклад сейсмічної станції і читання лекцій. На з’їзді в м. Манчестері, де він виступив з доповіддю про спостереження деформації земної кулі і був обраний членом міжнародної комісії, перевіряючи праці з цієї проблеми.
У 1909 році Орлов почав займатися вивченням комет і присвятив цьому питанню 7 нарисів. Невдовзі в Орлова виникла ідея про можливості застосування маятників Цельнера-Репсольда без затухання (для запису сейсмічних затухань) для вивчення приливних коливань прямовисної лінії, що і дала Орлову можливість провести зразкові по своїй точній роботі ряди спостережень, утворюючи, за оцінкою Зінаїди Миколаївни Аксентєвої. Епоху в історії проблеми земних припливів. Ці спостереження лягли в основу магістерської дисертації Орлова, яку він захистив у 1910 році. Наступного року вчений бере участь в Міжнародному манчестерському сейсмологічному з’їзді, де була відмічена важливість виникнення придатної станції Сибіру. Найбільш місцем для цього виявилося місто Томськ, де під керівництвом О. Я. орлова у 1911 році було почато, а до початку 1912 року закінчено роботи по будівництву
станції по спостереженням приливних змін сили тяжіння.
В грудні 1912 року Орлова призначили професором і директором астрономічної обсерваторії Новоросійського університету в Одесі, де вчений спостерігає за обробкою і гармонійним аналізом юр’ївських, томських і потсдамських спостережень над місячно-сонячними деформаціями Землі, що і лягло в основу його докторської дисертації, захист якої відбувся в 1915 році.
Постійно на перше місце в наукових працях Орлова проявляється всебічне вивчення руху полюсів Землі.
На Харківському з’їзді Орлов висунув ідею про створення гравіметричної обсерваторії в місті Полтава, яку заснували у 1926 році.
У 1934-1938 роках він працював у Державному астрономічному інституті імені П. К. Штернберга і в Геодезичному інституті в Москві, після чого знову очолив Полтавську гравіметричну обсерваторію АН УРСР і в 1939 році був обраний Дійсним членом (академіком) цієї академії.
Роботу Полтавській обсерваторії довелося перервати у 1941 році, коли фронт близько підійшов до міста. Обсерваторія була перенесена до Іркутська, де змогла продовжувати далі свою роботу на базі Іркутського університету імені А. А. Жданова.
О. Я. Орлов приїхав у Полтаву одразу після визволення міста від загарбників і почав відновлювати обсерваторію. В лютому 1944 році працівники обсерваторії відновили роботу обсерваторії в Полтаві.
Продовжуючи керувати Полтавською обсерваторією АН УРСР, Орлов у перші роки після війни приступив до організації другого великого академічного наукового закладу – Головної астрономічної обсерваторії.
В 1945-1948 роках Орлов керує проектом цієї обсерваторії, але з роками йому стає все тяжче пов’язувати велику наукову роботу з багатообразними адміністративними обов’язками. Тому в 1948 році він іде з посади директора Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, однак в 1950 році за проханням президіума знову повертається на цю посаду. Проте наступного року погане самопочуття змусило його назавжди відмовитися від адміністративної діяльності.
Орлов продовжував допомагати своїм учням, які працювали у Полтаві, Києві та інших наукових центрах України. З попередньою енергією він займався і питаннями організації праць по вивченню руху полюсів, усього за місяць до смерті він головував у Москві на зборах по цьому питанню. Серцевий напад, за яким прийшла смерть, настиг його, коли він закінчував статтю про рух полюса. Олександр Якович Орлов помер 25 січня 1954 року в Києві.
Повний список праць Орлова включає 140 монографій, статей і коротких повідомлень. В своїх наукових працях він займався двома темами: спостереження приливних коливань прямовисної лінії та рух полюсів.
Аксентьєва Зінаїда Миколаївна – другий директор Полтавської гравіметричної обсерваторії
25 липня 1900 року в місті Одеса на станції Одеса-Товарна, в родині залізничного фельдшера, народилася Зінаїда Миколаївна Аксентьєва. У 1907 році родина складалася з батьків і шести дітей. Батьки намагалися дати своїм дітям добру освіту. З 1909 по 1916 рік Зінаїда навчалася у приватній жіночій гімназії, яку закінчила з відзнакою. А в 1917 році закінчила восьмий допоміжний клас з правами чоловічих гімназій і вступила до Новоросійського університету вмісті Одеса на математичне відділення фізико-математичного факультету. В цьому університеті був створений інститут народної освіти, який Аксентьєва закінчила у 1924 році. З 14 років Зінаїда Миколаївна почала працювати: давала приватні уроки, як репетитор.
В 19 років, будучи студентко, Зінаїда Аксентьєва отримала роботу в Одеській астрономічній обсерваторії, і одночасно виконувала астрономічні та геофізичні спостереження під керівництвом О. Я. Орлова.
У 1926 році Аксентьєву запросили до Полтави на роботу в гравіметричну обсерваторію. Тут вона розпочала свою діяльність на посаді спостерігача-обчислювача. Згодом обіймала посаду астронома-метеоролога, старшого наукового заступника директора з питань наукової роботи.
Брала участь у створенні гравіметричної карти України. У 30-х роках Зінаїда Миколаївна розпочала регулярні спостереження за приливними нахилами земної поверхні в Полтаві з метою вивчення пружних властивостей земної кори.
1934 року Аксентьєва разом з провідними спеціалістами обсерваторії вимушена була залишити Полтаву і переїхати в Підмосков’я, рятуючись від кадебістів. У цей період Зінаїда Миколаївна проводила дослідження припливів у атмосфері з мето вивчення змін стану атмосфери і магнітного поля Землі.
Повернулась у Полтаву в 1939 році. 8 січня 1943 року Аксентьєва захистила дисертацію на ступінь кандидата фізико-математичних наук при Іркутському державному університеті. В лютому того ж року була затверджена старшим науковим співробітником Президії АН СРСР.
15 лютого 1944 року Аксентьєва повернулася до обсерваторії після визволення Полтави від фашистів.
24 грудня 1944 року Зінаїда Миколаївна захистила дисертацію на звання доктора фізико-математичних наук в Московському геофізичному інституті АН УРСР на тему: «Визначення слабих припливів».
12 листопада 1949 року Аксентьєва затверджена в науковому ступені доктора фізико-математичних наук ВАК УРСР. В жовтні 1951 року Зінаїда Миколаївна обрана членом-кореспондентом АН УРСР і призначена директором Полтавської гравіметричної обсерваторії.
Паралельно з науково-організаційною роботою Зінаїда Аксентьєва займалася великою громадською роботою і в 1951 році її обирають своїм депутатом Верховної ради УРСР робітники Чутовського району. В 1955 році Аксентьєва була обрана депутатом Полтавської обласної ради.
Плідна наукова, науково-організаційна і громадська робота Аксентьєвої була відзначена урядовими нагородами, їй було присвоєне звання «Заслужений діяч науки УРСР».
Зінаїда Миколаївна міряла про перетворення в 1975 оці Полтавської гравіметричної обсерваторії в спеціальний інститут астрономії, геодезії і геофізики в складі АН УРСР. Ймовірно, що так би воно й сталося, але 8 квітня 1969 року смерть не застала її прямо на роботі. Поховали Аксентьєву на центральному кладовищі міста Полтави.
Світова наукова громадськість достойно вшанувала і увіковічила добре ім’я нашої землячки в назві одного із кратерів Венери. Його назвали «Аксентьєва».