Книга: Адміністративне право України (Ківалов)

Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва;

Національна комісія регулювання електроенергетики;

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

Державний департамент з питань виконання покарань;

Фонд державного майна;

Служба безпеки України;

Управління державної охорони;

Головне управління державної служби.

Для з'ясування статусу центральних органів виконавчої влади необхідно також звернутися до таких нормативно-правових актів, як укази Президента "Про Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України", "Про державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації", Положення про Міністерство оборони України, Положення про Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Положення про Міністерство юстиції України, Положення про Міністерство охорони здоров'я України, Положення про Міністерство транспорту України та ін. (див. рекомендовану літературу).

Досить важливим є уяснення того, що особливість адміністративно-правового статусу органів місцевого самоврядування проявляється, в першу чергу, у виконанні ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (ч. 3. ст. 143 Конституції України). Слід мати на увазі, що в Законі "Про органи місцевого самоврядування в Україні" передбачається перелік таких повноважень. Дане питання вирішується згідно з договором між органами державної виконавчої влади та орга-

нами місцевого самоврядування. На сьогоднішній день немає нормативно-правового акту, який би закріплював механізм делегування повноважень. Слід мати на увазі, що при виконанні делегованих повноважень органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус органів місцевого самоврядування регламентується Конституцією України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації". У свою чергу, органи місцевого самоврядування також можуть делегувати ряд своїх повноважень місцевим державним адміністраціям і контролювати їх виконання.

Студентам слід звернути увагу на те, що серед суб'єктів адміністративного права підприємства, установи та організації посідають особливе місце, оскільки через їхню діяльність держава здійснює свої функції та завдання, їх правосуб'єктність проявляється, в першу чергу, у взаємовідносинах із державними органами. Чинне законодавство встановило основи таких взаємовідносин, а саме: порядок здійснення державної реєстрації, ліцензування окремих видів діяльності, сертифікації; здійснення оперативного та бухгалтерського обліку; ведення статистичної звітності та ін.

При вивченні даного питання необхідно мати на увазі, що підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи, здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (див. закони України: "Про підприємства в Україні", "Про власність", "Про підприємництво", "Про господарські товариства", "Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ і організацій за правопорушення у сфері містобудування", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину"; укази Президента: "Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій", "Про ліцензування окремих видів підприємницької діяльності", "Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва"; постанови КМУ: "Про порядок дежавної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності", "Про деякі питання управління казенними підприємствами" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Установи — це колективні утворення, які мають права юридичної особи, виконують соціально-культурні та адміністративно-політичні

функції (див.: Основи законодавства України про культуру, Основи законодавства України про охорону здоров'я, закони України: "Про національний архів і архівні установи", "Про музеї та музейну справу", "Про професійно-технічну освіту", "Про освіту", "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності, "Про бібліотеки та бібліотечну справу" та ін. (див. рекомендовану літературу).

Адміністративно-правовий статус об'єднань громадян визначається сукупністю прав та обов'язків, які реалізуються у правовідносинах, що виникають між ними і суб'єктами виконавчої влади. Цей статус визначається Конституцією України та законами України "Про об'єднання громадян", "Про професійні спілки", їх права і гарантії діяльності", "Про молодіжні та дитячі громадські організації", Указом Президента "Про Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму" та ін.

При цьому важливо уяснити, що політичні партії мають особливості свого правового статусу, який визначається законом України "Про політичні партії" (від 5 квітня 2001 p.).

Особливу увагу слід звернути на питання легалізації об'єднань громадян, зокрема: установчі документи; органи, що проводять реєстрацію; вимоги до засновників об'єднань громадян; встановлені державою обмеження на їх створення та діяльність; державний контроль за їх діяльністю; відповідальністю за порушення чинного законодавства (див. вищевказані закони).

При з'ясуванні адміністративно-правового статусу релігійних організацій необхідно звернутися до статті 35 Конституції України, Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", Положення про Державний комітет у справах релігії, Типового положення про управління у справах релігії Київської міської державної адміністрації, відділ у справах релігії обласної та Севастопольської міської державної адміністрації і мати на увазі, що взаємовідносини держави та релігійних організацій будуються на засадах:

по-перше: держава та її органи не користуються методами державно-правового контролю або примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, не втручаються у релігійну діяльність організацій віруючих, якщо вони не порушують законів держави та встановленого порядку, не надають релігійним організаціям матеріальної підтримки, не доручають їм виконання будь-яких державних функцій;

по-друге: держава сприяє встановленню відносин взаємної релігійної та світоглядної терпимості і поваги між людьми, охороняє законну діяльність релігійних організацій та право віруючих на відправлення релігійних культів та ритуальних обрядів, здійснює, державний контроль за додержанням законодавства України про свободу совісті та релігійні організації;

по-третє: релігійні організації позбавлені права втручатися у справи держави, брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади; разом із тим вони мають право на участь у суспільному житті та використання засобів масової інформації нарівні з об'єднаннями громадян.

Особливу увагу слід звернути на питання державної реєстрації релігійних організацій, їхньої адміністративної відповідальності (див. Закон "Про свободу совісті та релігійні організації").

2. РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ "АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО УКРАЇНИ"

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Тема 4. Державна служба та державні службовці

Державна служба як правовий інститут адміністративного права. Законодавство про державну службу. Тенденції становлення та розвитку службового права. Поняття, ознаки та склад службових правовідносин.

Поняття, ознаки та види державної служби. Принципи та функції державної служби. Право на державну службу.

Поняття, ознаки та класифікація державних службовців. Основні права і обов'язки державних службовців. Проходження державної служби. Службова кар'єра. Відповідальність державних службовців. Державні службовці і корупція.