Книга: Кваліфікація автотранспортних злочинів (Коржанський)
Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи слідства та суди ще часто допускають помилки при кваліфікації діянь, передбачених ст. 215, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв, які не вчинили порушень правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. У багатьох випадках формула такого звинувачення виражається вказівкою на можливість попередити аварію, зіткнення, наїзд тощо [11].
При цьому зовсім не вирішується питання, чи був зобов'язаний водій у конкретній обстановці, що склалася, застосувати певні заходи, чи було перешкодою для руху, наприклад, з'явлення пішохода, наближення до перехрестя іншого транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього, тощо.
Обвинувачення водія за ст. 215 КК у тому, що він міг застосувати, але не застосував певні заходи до попередження наїзду, зіткнення тощо без з'ясування питання про його обов'язок у конкретній ситуації це зробити не є юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому разі не випливає з закону. Якщо обгрунтовувати обвинувачення і відповідальність тільки можливістю попередити шкідливі наслідки, то така можливість є завжди у кожного водія: не рухатись, не виїжджати з гаража. Але транспорт має конкретне соціально-економічне призначення — перевозити пасажирів та вантажі. Цільове призначення Правил дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух, надаючи одним водіям право проїзду і зобов'язуючи інших пропустити, дати дорогу тощо.
На цьому розгляд питання про можливість визнання винними в дорожньо-транспортній пригоді одночасно двох або більше водіїв механічних транспортних засобів можна було б і завершити. Але думки співавторів з цього приводу не в усьому співпадають . Тому розглянемо й іншу точку зору з цього.
Це, мабуть, єдине питання в цій роботі, з приводу якого думки співавторів не співпадають, і його можна було б не зачіпати. Але обійти дискусійне питання — це не завжди кращий вихід для теорії і практики кримінального права, хоча б тому, що прихильники однієї та іншої точки зору є серед науковців і практичних працівників. Тому в тексті роботи спочатку наведена точка зору доктора юридичних наук М.Й.Коржанського, а потім кандидата юридичних наук доцента В.А.Мисливого приводу. Щоб скоротити її викладення, використаємо приклад із слідчо-судової практики.
Вироком Вільнянського районного народного суду Запорізької області Л. засуджено за ч. З ст. 215 КК України до п'яти років позбавлення волі в колонії-поселенні для осіб, які вчинили злочини з необережності, з позбавленням на чотири роки права керувати транспортними засобами за порушення правил безпеки руху транспорту, яке потягло за собою загибель кількох осіб.
Як визнав суд, Л., керуючи вантажним автомобілем, після роз'їзду із зустрічним автомобілем не увімкнув далеке світло, а продовжував їхати з ближнім світлом фар із швидкістю 55 км за годину. У цей час він побачив, як на трасу на відстані 60 м по ходу руху став виїжджати автомобіль ВАЗ. На порушення вимог пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху Л. не знизив швидкість, а розраховуючи, що водій ВАЗа зупиниться, застосував з метою уникнути зіткнення нічим не виправданий маневр, виїхавши на смугу зустрічного руху. Однак той не зупинився, а продовжував рухатись, внаслідок чого і сталося зіткнення транспортних засобів. При цьому водій ВАЗа і двоє його пасажирів були смертельно травмовані.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення скасовані з таких підстав. В основу обвинувального вироку суд поклав висновок повторної комплексної автотехнічної експертизи про те, що в конкретній дорожній ситуації водій Л. мав технічну можливість зупинити керований ним автомобіль і таким чином уникнути зіткнення транспортних засобів. Проте у цьому ж висновку зазначено ще й те, що автомобіль ВАЗ виїхав на дорогу без світла і Л. не було відомо, яким чином діятиме М., а тому остаточно оцінити дії Л. стосовно вимог пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху може лише суд на підставі аналізу всіх доказів у справі.
Судом же це застереження не враховано.
Між тим з матеріалів справи видно, що безпосередньою причиною зіткнення транспортних засобів стали невірні дії водія автомобіля ВАЗ. Суд визнав у вироку, що аварійну обстановку на дорозі створив саме М., який перебував у стані алкогольного сп'яніння. У той же час суд не взяв до уваги те, що пп. 9.6 і 10.2 Правил дорожнього руху регламентують загальний порядок користування транспортними засобами і не регулюють дії водія в аварійній ситуації, створеній іншими учасниками дорожнього руху. У справі встановлено, що здійснений Л. маневр був зумовлений обстановкою, яка склалася не з його вини, а тому порушення ним Правил дорожнього руху не перебуває в причинному зв'язку з наслідками зіткнення транспортних засобів.
За таких обставин колегія дійшла висновку про те, що дії Л. не містять складу злочину, передбаченого ч. З ст. 215 КК, а тому скасувала судові рішення з закриттям справи на підставі п. 2 ст. 6 КПК України [12].
Неважко побачити, що цей приклад з судової практики якнайкраще підтверджує справедливість раніше викладеної позиції. Але це тільки тому, що вона в даному випадку співпадає з позицією судової колегії по конкретній кримінальній справі. Спробуємо навести й інші аргументи.
Ми цілком погоджуємося з думкою про те, що М., який загинув, дійсно є винним в аварії, бо вимоги правил дорожнього руху зобов'язували його при виїзді на трасу пропустити інші транспортні засоби. Водій Л. мав перевагу на рух у даній ситуації. Оскільки М. ігнорував цей захід безпеки і продовжував рух, то цими діями він створив небезпечну дорожню обстановку. Його транспортний засіб став реальною перешкодою на шляху водія Л., який згідно з Правилами дорожнього руху був зобов'язаний з метою уникнути зіткнення виконати одну з дій, передбачених Правилами: знизити швидкість; зупинити транспортний засіб; застосувати маневр, якщо такий буде безпечним.
Тому якщо в ситуації, що склалася, водій Л. мав технічну можливість уникнути зіткнення вказаними способами та не застосував їх або вчинив невиправданий у даних умовах маневр, він також підлягає кримінальній відповідальності за порушення правил безпеки руху або експлуатації транспортних засобів. Якщо Л. такої технічної можливості не мав, його відповідальність виключається.
А тепер щодо самої кримінальної справи. Зверніть увагу, що в одному випадку дається посилання на висновок повторної комплексної автотехнічної експертизи, де зазначено, що Л. мав технічну можливість уникнути зіткнення. Ця обставина фактично ставить питання про відповідальність Л. Однак далі йде посилання на невизначеність дій водія М. (виїхав на трасу без світла; Л. не було відомо, яким чином діятиме М.). Та хіба це доводи на користь Л. Навпаки, за таких обставин з свого боку треба негайно вжити запобіжні міри, які передбачені п. 12.3 Правил. І ще одне — вказівка експертів на прерогативу оцінки доказів судом. Експерти взагалі могли не нагадувати правосуддю про його функцію оцінки доказів, бо на то є закон. З іншого боку, автотехнічний експерт не має права давати правову оцінку діям учасників дорожньо-транспортної пригоди, тому у висновку саме це малось на увазі.
Слід також звернути увагу на те, що суд першої інстанції зазначив у вироку, "що аварійну обстановку на дорозі створив саме М." Це дуже суттєве положення, за умови, що в поняття аварійної обстановки судом вкладався адекватний зміст. А це поняття означає таку дорожньо-транспортну ситуацію, в якій уникнути пригоди вже не може ніхто з її учасників. Тому якщо суд першої інстанції дійсно був упевнений, що мала місце саме така ситуація, то, без сумніву, він допустив судову помилку. Але, мабуть, все-таки ситуація була іншою, тобто такою, коли в момент створення небезпеки для руху водієм М. водій Л. мав технічну можливість відвернути зіткнення, але обрав невиправданий маневр.
На закінчення підкреслимо, що, на наш погляд, декілька водіїв можуть бути визнаними винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 215.
Заподіяння передбаченої ст. 215 шкоди кваліфікується за відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є результатом порушення правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських, вантажно-розвантажувальних та інших), то
діяння кваліфікується за статтями про злочини проти особи.
Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного сп'яніння, виконував роботу по закладанню та трамбовці силосу. При черговому розвантаженні автомашини з силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.
Кримінальна відповідальність за ст. 215 настає за порушення правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення було допущено хоча і під час руху транспортного засобу, але при виконанні сільськогосподарських робіт. Д. порушив правила охорони праці та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести відповідальність за ст. 135 КК, його дії слід кваліфікувати за ст. 98 як заподіяння смерті з необережності [13].
Треба зазначити, що для притягнення до кримінальної відповідальності і кваліфікації діяння за ,ст. 215 не має значення місце порушення правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, територія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних, засобів. Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці впливає на кваліфікацію Дій винного.
Вироком Корецького районного народного суду Б. засуджено за ч. 2 ст. 215 КК України до чотирьох років позбавлення волі умовно з обов'язковим залу-ченням до праці за те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під час заїзду в сінажну яму порушив правила безпеки руху й наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т., смертельно травмувавши його.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 215 на ст. 98 КК України і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці.
За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України президія обласного суду скасувала ухвалу з направленням справи на новий касаційний розгляд з таких підстав.
Сумніви касаційної інстанції щодо обгрунтованості засудження Б. за порушення правил дорожнього руху були викликані місцем, де стався наїзд — сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був травмований у цьому місці, але, як вбачається із справи, сталося це під час руху автомобіля в процесі використання його як транспортного засобу, а не як механізму для роботи в сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила, що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки щодо його законності та обгрунтованості.
При новому касаційному розгляді вирок суду в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 215 КК України залишено без змін [14].
Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не може впливати на кримінальну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не використовувався для проведення певних — нетранспортних —робіт.
Але органи попереднього слідства та суди не завжди враховують це положення. Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту Ж. Він на стоянці техніки запустив двигун трелювального трактора і, не впевнившись у безпеці, під'їхав до іншого трактора та став заднім ходом штовхати його, щоб запустити двигун. У цей час І. стояв на його гусениці і закріплював електропровід до стартера. Від поштовху трактор рушив, і гусеницею І. затягло у проміжок між нею і кабіною. І. одержав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер.