Навколо смітника облаштовано обвідну дренажну канаву, яка збирає і транспортує дренажні і дощові води до двох грунтових збірників фільтрату об'ємом близько 4000 м³ , облаштованих біля його південно-східного підніжжя. Частина накопиченого тут фільтрату постійно вивозиться на очисні споруди біологічної очистки м. Львова.

Подане на полігон сміття ущільнюється важкими бульдозерами. Після ущільнення воно ізолюється інертним матеріалом (грунт, будівельні відходи, тощо). До 1992 року сміття на полігоні майже постійно горіло, викидаючи в атмосферу значну кількість токсичних сполук. Останніх 15 років цей процес практично припинено. Лише на окремих, невеликих за площею, ділянках періодично виникають аварійні займання, які швидко ліквідовуються.

Наводячи загальну характеристику полігону окремо, слід зупинитися на збірниках кислих гудронів Львіського нафтомаслозаводу. З формальних позицій вони не мають безпосереднього відношення до сміттєзвалища, але знаходяться практично у його межах і розглядаються мешканцями прилеглих населених пунктів як один об'єкт.

Всього у районі сміттєзвалища розташовано 3 накопичувачі гудрону. Загальна площа гудроносховищ становить 6,8 га. Всі вони утворені шляхом влаштування дамб у верхів’ях глибоких ярів, що беруть свій початок поблизу полігону. Загалом у цих земляних ємностях нагромаджено близько 300 тис. тон кислих гудронів.

Внаслідок окисно-відновних реакцій, що проходять внаслідок взаємодії гудронів з атмосферними агентами відбувається процес розділення їх на три шари: верхній - нейтральні нафтопродукти з густиною 0,925-0,947 т/м³ , середній - вода з невеликою кількістю розведеної сірчаної кислоти, нижній - важка високов'язка органічна маса.

У 2004 році глиняні замки накопичувачів кислих гудронів дали тріщину. Внаслідок чого кисла вода витікає на поверхню грунту за 1 км на південний-захід від цих накопичувачів.

Полігони твердих побутових відходів, загалом і Львівського зокрема, створюють значний вплив практично на усі компоненти довкілля. При цьому базовими складовими, на які вони безпосередньо впливають: ґрунти, поверхневі, і підземні води та атмосферне повітря. Опосередкованому впливу піддається і рослинний покрив.

Основним джерелом забруднення підземних вод є фільтрат, який накопичується у грунтових збірниках. Вони являють собою досить глибокі (до 3 м) канави довжиною до 150 м. За рахунок значного гідростатичного тиску фільтрати легко проникають у грунтові води. Певна частина фільтрату поглинається поза межами збірників, безпосередньо під тілом звалища. Поверхневих вод, як таких, у безпосередній близькості від полігону немає. Їх роль у даному випадку відіграють меліоративні канави, що дренують поблизу звалища забруднені грунтові води. Періодично у них надходить також невелика кількість фільтрату, що проникає з обвідної дренажної канави та у місцях його переливу із збірників.

Атмосферне повітря найбільше забруднюється при горінні сміття, надходженні забруднюючих речовин, що утворюються внаслідок розкладання органіки, а також випаровування з поверхні сміттєзвалища і гудронових ставків.

Грунтовий покрив є одним із депонуючих середовищ. Його екологічний стан великою мірою залежить від різних факторів. Основними джерелами його забруднення в межах впливу полігону є: фільтратні стоки, кислі гудрони, присутні в атмосфері забруднюючі речовини надходять у ґрунти, а наявні в ньому рухомі форми токсичних речовин частково поглинаються рослинами, частково з дощовими і талими водами проникають у підземні водоносні горизонти.

Полігони твердих побутових відходів - типовий приклад антропогенної діяльності. Для них характерні низка ознак хімічного забруднення ґрунтів, поверхневих, ґрунтових та підземних вод, рослинних груп, атмосферного повітря, які є об'єктами різноманітних еколого-геологічних досліджень.

4. Кіотський протокол: механізми та заходи щодо зменшення парникових газів

Кіотський протокол є міжнародною угодою про зміну клімату щодо зменшення "парникових газів". Описано програми спільного впровадження та механізми чистого розвитку для зменшення емісії "парникових газів" згідно Кіотського протоколу. Програми фокусуються на можливих механізмах співпраці і включають: забезпечення зменшення емісії газів шляхом отримання кредитів. Фінансування різноманітних консалтингових послуг, а також проведення базових навчань забезпечуються у програмах.

Кіотський протокол є першою міжнародною екологічною угодою, яка передбачає застосування ринкових механізмів міжнародної співпраці для розв’язання глобальних екологічних проблем. Вони ґрунтуються на визнанні того, що вияви і наслідки зміни клімату не залежать від місця викидів парникових газів і загальні витрати на скорочення цих викидів можуть бути мінімізовані в глобальному контексті.

Кіотський протокол - міжнародна угода про обмеження викиду в атмосферу парникових газів. Це додатковий документ до Рамкової конвенції ООН зі змін клімату, підписаний 1992 р. на міжнародній конференції в Ріо-де-Жанейро. Конвенція набрала силу у 1994 р. Сьогодні її підписали 189 країн, в тому числі більшість промислово розвинутих країн. Сам протокол прийнято в Кіото 11 грудня 1997 р. Протоколом було узгоджено, що країни-учасниці зобов’язані до 2010 року зменшити викиди "парникових газів" в середньому на 5,2 % (у порівнянні з 1990 р.).

Окреме зобов'язання щодо їх зниження взяли Японія - на 6 %, США - на 7 % та ЄС - на 8 %. В межах ЄС на окремі країни були накладені різні обмеження. Зокрема, в червні 1998 року Міністри навколишнього середовища країн ЄС своєю постановою зобов’язали Австрію зменшити їх викиди на 13 % (для порівняння: північні країни ЄС зобов'язались досягти максимального їх пониження, на 28 %).

Головна мета Кіотського протоколу: всі розвинуті держави та країни з перехідною економікою, які ратифікували цей документ, беруть на себе зобов'язання обмежити та знизити викиди парникових газів у 2008-2012 р. р. Протокол діє саме у ці терміни, а в 2013-му буде розроблено новий документ. До речі, саме тому США, після жорсткої критики з боку ЄС, пообіцяли з 2013 р. приєднатися до світового руху зі зміни клімату. На перший погляд, обмеження на викиди досить незначні. Україні дозволяється викидати 100% парникових газів від рівня 1990р., державам ЄС - 92%, Японії - 94%. Але Велика Британія та Німеччина повинні знизити їх майже на 15%. Австралія, Греція, Ірландія, Ісландія та Португалія можуть навіть збільшити. Долю України розділятимуть Фінляндія, Франція та Росія (якщо остання все-таки ратифікує договір) - цим країнам не потрібно перевищувати рівень 1990 р. Для США пропонували майже 93% викидів рівня 1990 р., що коштуватиме близько 750 млрд. дол.

Як відомо, для вступу в дію Протоколу, із 35 індустріальних країн цей документ зобов’язані були стільки країн ратифікувати, щоб на них, як мінімум, припадало 55 % викидів двоокису вуглецю. Після того, як приєдналася Росія в кінці 2004 року (17,4 % світових викидів СО₂ ), зазначений документ набув чинності 16 лютого 2005 року. Доля країн, які приєдналися до нього, складає на даний момент 62 %. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004.

Зменшення викидів кожна країна може здійснювати за допомогою зменшення виробництва, раціональнішого використання тепла та енергії комунального сектору, в т. ч. за рахунок дегазації полігонів твердих побутових відходів (ТПВ), а також проведення проектів в інших країнах. Як відомо, Кіотським протоколом передбачаються гнучкі механізми щодо зменшення "парникових газів" шляхом закупівлі відповідних сертифікатів за кордоном. Заходи щодо зменшення газів в інших країнах поділяються на групи спільного здійснення відповідних проектів між двома країнами, які належать до категорії групи країн додатку 1 ("Joint Implementation") та здійснення відповідних проектів в країнах, які не включені до зазначеної групи країн додатку І цієї Конвенції ("Clean Development Mechanism").

Починаючи з 2005р., кожне європейське промислове підприємство отримує певну кількість таких сертифікатів. Якщо деякі підприємства в стані зменшувати шкідливі викиди, наприклад, шляхом технологічних новацій, то вони зможуть продавати залишкові сертифікати іншим фірмам, які перевищують норми наданого їм ліміту. Таким чином, ініціюється національний, а згодом, і європейський ринок сертифікатів, який з точки зору економічної теорії становить один із найкращих методів регулювання ринку шляхом штучно сформованого ринку. Внаслідок цього, ціни не утворюються вільно, оскільки пропозиція формується державою.

Існують 6 основних "парникових газів", які входять до хімічного складу атмосфери: водяна пара; вуглекислий газ, метан, озон, закис азоту і останнім часом хлорофторо-вуглеці. Крім них, всі гази зустрічаються в природі.

В результаті діяльності людини концентрація цих газів збільшується, через що зростає парниковий ефект. CO₂ - найзначніший з антропогенних парникових газів. Хоча цей газ природного походження, завдяки діяльності людини він створюється у найбільшій кількості. Серед причин збільшення концентрації метану - утилізація відходів, видобування вугілля, тваринництво, видобування та транспортування природного газу. В результаті цих видів діяльності метан потрапляє в атмосферу, їх темпи постійно зростають. Об’єми викидів метану втричі менші ніж викиди вуглекислого газу. Однак, метан є дуже потужним "парниковим газом", його потенціал у 21 раз перевищує СО₂ . Протягом останніх двох століть концентрація метану в атмосфері збільшилася більше ніж удвічі. Озон - це речовина, що захищає людство від шкідливого ультрафіолетового проміння. Його найбільша концентрація у верхніх шарах атмосфери, де формується так званий озоновий шар. Озон також є "парниковим газом". Завдяки складним хімічним реакціям в щільних шарах атмосфери деякі речовини, переважно створені людиною, з’єднуються і виникає озон. Кількість озону в багатьох випадках залежить від погодних умов та наявності сонячного світла. Його кількість також зростає. Рослинний світ створює закис азоту, але підвищення концентрації цього газу пов’язують з сільськогосподарською діяльністю та спалюванням біомаси, наприклад деревини. Хлорофторовуглеці виникають виключно в результаті діяльності людини. Вони нетоксичні та інертні, що робить їхнє використання безпечним та корисним при виготовленні аерозолів, холодильних газів та ізоляційних матеріалів. Вони також використовуються при виготовленні штучної гуми та очищенні електронних механізмів. Ці гази відомі, як руйнівники озонового шару. Вони значно підсилюють парниковий ефект і дуже важливі, оскільки поглинають інфрачервоне випромінювання, яке не поглинули інші гази. Водяна пара - один з найважливіших "парникових газів". Хоча ми його таким не сприймаємо, він усюди зустрічається в природі. Він невидимий. Потепління, що відбувається через дію інших парникових газів, збільшує випарювання та призводить до підвищення кількості водяної пари в атмосфері. Це також може збільшити потепління. Деякі гази в атмосфері більш стабільні, ніж інші. Важлива не тільки їхня кількість. Кількість будь-якого газу в атмосфері визначає баланс між кількістю викидів і розміром та інтенсивністю поглиначів.

Економічний розвиток призвів до збільшення використання видів палива, що видобувається з надр Землі: вугілля, нафта, газ (органічне паливо). При їхньому спалюванні у великій кількості викидається CO₂ . Причиною 45% викидів CO₂ є транспорт та виробництво електроенергії та тепла. За оцінками вчених за останні 200 років концентрація CO₂ в атмосфері збільшилася на 26 відсотків. Це - найвищий рівень за всю історію людства. Вуглекислий газ становить 55 відсотків антропогенного парникового ефекту. Ці дані, а також сучасні спостереження виявляють значне збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та інших парникових газів.

Таким чином існує можливість для налагодження міжнародної співпраці у сфері скорочення викидів СО₂ . Підставою для цього є можливість купівлі країнами викидів СО₂ в інших державах. Як відомо, для встановлення емісійних викидів для окремих країн за базовий було обрано 1990 р. З урахуванням економічних процесів в економіці України кількість викидів СО₂ вітчизняною промисловістю за період 1990-2004 р. р. суттєво скоротилися. У цьому зв'язку, Україна може продавати свої емісійні викиди іншим країнам. Потреба і бажання підприємств, зокрема, ЄС придбати такі викиди є і, з часом, буде зростати.

Незалежно від Кіотського протоколу існує також європейське законодавство в галузі захисту якості повітря, зміни клімату та озонового шару. Відповідно до постанови Європейської Комісії (№ 2037/2000) щодо захисту навколишнього середовища і, зокрема, озонового шару країни-члени ЄС повинні інформувати про вжиті заходи стосовно повторного використання ("Recycling"), обновлення та знищення шкідливих речовин, типу фторхлорвуглеводневих (ФХВВ) та інших газів з подібним негативним впливом на озон. На сьогоднішній день, як і було погоджено Монреальским протоколом 1987 року, замість ФХВВ використовуються фторовуглеводневі гази (ФВВ), які не впливають на озон в атмосфері. Але за рахунок цього вирішується тільки питання озонових дір, а проблема парникового ефекту залишається. Об'єм викидів парникових газів - розрахункова величина. Вихідні дані для розрахунків - об'єми спожитих енергоносіїв. Наприклад, знаючи об'єм спаленого природного газу, легко підрахувати об'єм утвореного СО₂ . Також здійснення подібних проектів може відбуватися за рахунок кредитів міжнародних організацій. Так, Європейський банк реконструкції та розвитку готовий виділяти 2-4,6 млрд доларів на рік країнам з перехідною економікою для реалізації проектів спільного інвестування, серед яких Україна займає одне з провідних місць.

Для отримання права застосовувати механізми Кіотського протоколу, Сторони повинні відповідати вимогам, визначеним рішеннями Сьомої конференції Сторін рамкової конвенції ООН про зміну клімату, затвердженим Першою зустріччю сторін Кіотського протоколу (м. Монреаль, Канада, 2005 р.).

Для досягнення поставленої мети Кіотський протокол пропонує кілька механізмів. Перший - торгівля квотами. Міжнародна торгівля викидами дозволяє передачу частини національних дозволів на викиди - "одиниць встановлених обсягів" іншим країнам. Це може здійснюватись через національні системи торгівлі, що дозволяють приватним фірмам, або державам вести міжнародну торгівлю дозволами на викиди з метою виконання ними національних зобов'язань. Ідея запровадження систем торгівлі викидами парникового газу полягає у такому: законодавчо встановлюється гранична межа зовнішнього впливу на довкілля викидів парникових газів, розробляється ефективний механізм розподілу та торгівлі дозволами на викиди між учасниками системи торгівлі, які, виходячи із власних міркувань прибутковості, виконують свої природоохоронні зобов'язання.

Якщо країна не використовує на 100% дозвіл на викид парникових газів (квоту), вона може продати його іншій державі. При цьому розробники документа наголошують, що гроші від продажу квот мають витрачатися на зниження викидів парникових газів. Слід зазначити, що у даному випадку мова йде не про аналог розміщення "брудних" виробництв у бідних країнах. Вуглекислий газ - це сполука, наявність якої в атмосфері є життєво необхідною.

Наступний механізм для досягнення зниження викидів - це так звані проекти спільного впровадження (СВ). Спільне впровадження дозволяє країнам брати собі у залік скорочення викидів, які утворилися в результаті їх інвестування у скорочення викидів у інших країнах і можуть бути предметом передачі еквівалентної кількості "одиниць скорочення викидів" між двома країнами. Фінансують такі заходи зазвичай міжнародні інститути. Для України вже розроблено програму з 36 проектів спільного впровадження загальною вартістю понад $700 млн. Програма в основному орієнтована на металургійні підприємства, шахти, комунальні господарства і розрахована на скорочення викидів СО₂ до 65 млн т., проте постійні кадрові ротації у Кабміні дестабілізують роботу урядової Комісії з питань змін клімату. Згідно з Кіотським протоколом розвинуті держави разом з країнами з перехідною економікою можуть здійснювати спільні проекти зі зниження викидів на територіях цих країн. Це дозволить ділити отримане між цими державами. Така можливість кооперування дуже важлива для розвинутих країн. Справа у тому, що за сучасного розвитку технологій вони майже повністю використали потенціал енергозбереження та енергоефективності. А, скажімо, в України такий потенціал гігантський.

У базовому 1990 році Україна займала п'яте місце серед країн з Додатку I, за кількістю викидів парникових газів. У 1998 році завдяки зменшенню викидів Україна перемістилася на 10 місце, їй передували Сполучені Штати Америки, Росія, Японія, Німеччина, Канада, Великобританія, Франція, Італія та Австралія. Україна займає восьме місце в світі за обсягами викидів парникових газів (близько 2% світових викидів цього типу) після США, Росії, Китаю, Німеччини, Японії, Австралії та Індії. Слід окремо відзначити скорочення кількості викидів у нашій країні в період з 1990 по 1998 рік як результат економічних перетворень. За прогнозами вчених, ці показники в Україні не перевищать рівень 1990 року і в період з 2012 по 2020 рік. У цьому сенсі Україна має досить серйозні переваги: за всіма ознаками ми належимо до категорії країн-продавців. Адже 1990 року (у протоколі цей рік визначено як базовий) Україна посідала шосте місце, "викидаючи" 880,5 млн СО2-еквівалента, а упродовж 1990-1998 років цей показник скоротився до 315,9 млн. Відтак, за прогнозами Мінекономіки, навіть за "оптимістичного сценарію розвитку вітчизняної економіки" Україна не сягне рівня викидів 1990 року. За різними оцінками, торгівля квотами на шкідливі викиди даватиме непоганий зиск - від $740 млн до $1,5 млрд щороку. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України повідомляє про успішне здійснення об’єднання з Міжнародним журналом трансакцій і проходження тестування Національного реєстру згідно з міжнародними вимогами. Таким чином, Україна усунула останню перешкоду для отримання права застосування механізмів Кіотського протоколу.