scanf ("%d\n", &X [i]);

min=X [0];

for (i=1; i<=4; i++)

{

if (X [i] <min)

min=X [i];

}

printf (“Minimal is %d”,min)

return 0;

}

Завдання до лабораторної роботи

1. Обчислити таблицю значень функції y=0,5/ (1/x+lnx), якщо х змінюється в інтервалі від 10 до 25 з кроком 1.5 Вивести на екран значення, що знаходяться в межах 0.16-0.18

2. Задати масив з 5 елементів і знайти суму додатних елементів і добуток від’ємних

3. Задати слово і порахувати, скільки разів в нього входить літера А.

Вимоги до оформлення звіту:

Звіт повинен містити блок схеми алгоритмів і тексти програм до всіх завдань

Лабораторна робота №6

Робота з вказівниками

1. Теоретична частина

Вказівник - це змінна, в якій зберігається адреса іншого об’єкта. Якщо змінна містить адресу іншої змінної, прийнято говорити, що вона посилається на неї.

Змінна, що зберігає адресу комірки пам’яті, має бути оголошена як вказівник. Оголошення вказівника складається з імені базового типу, символу * і імені змінної. Загальна форма виглядає наступним чином:

int *p;

Базовий тип вказівника визначається базовим типом змінної, на яку він посилається.

Існує два спеціальні оператори роботи з вказівниками - це оператор розіменування вказівника * і оператор взяття адреси &. Оператор & є унарним і повертає адресу свого операнда. Наприклад, оператор присвоєння

А=&c

записує у вказівник адресу змінної с. Ця адреса відноситься до комірки пам’яті, яку займає с. Адреса і значення змінної в жоден спосіб не пов’язані.

Оператор розіменування вказівника є протилежністю оператора &. Цей унарний оператор повертає значення, що зберігається за вказаною адресою.

Пріоритет операцій * і & вищий за пріоритет всіх арифметичних операцій, за винятком унарного мінуса.

Якщо адреса займає декілька комірок пам’яті, її адресою вважається адреса першої комірки.

Необхідно слідкувати за тим, що вказівник посилається на змінну правильного типу. Розглянемо приклад (в результат виконання програми змінній у мало бути присвоєно значення змінної х)