Контрольная работа: Боротьба з лісовими та торф’яними пожежами

В (невелика пожежа)........................................................2,1 - 20 га.

Г (середня пожежа)..............................................................21 - 200 га.

Д (велика пожежа)............................................................201 - 2000 га.

Е (катастрофічна пожежа)...........................................більше 2000 га.

Згасити пожежу класу А не вимагає особливих прийомів. Зате пожежі класу Б, В, Г и інші вимагають певної тактики. У процесі гасіння пожежі виділяється 4 послідовні операції: зупинка пожежі, його локалізація, сторожіння й догашення.

Торфовища й торфорозробки горіли на більших площах, при цьому минулому відзначена значна кількість дрібних вогнищ і зон суцільного горіння в шарах до глибини 2 м, а також загоряння караванів товарного торфу. В окремих районах зафіксовані верхівкові й низові лісові пожежі.

Просторовий розмах зони нещастя, важкоприступність вогнищ пожеж, далекість їх від джерел води, недолік сил і засобів не дозволили ефективно боротися з вогнем традиційними способами. Військові частини, що діяли в районах лісових пожеж, і формування цивільної оборони за допомогою техніки (бульдозерів, шляхопрокладальників) і вибухових пристроїв в окремих випадках лише локалізували загоряння. У цих умовах було ухвалене рішення про залучення до гасіння пожеж трубопровідних військ Міноборони, головне завдання яких полягала в тому, щоб у найкоротший термін розгорнути лінії трубопроводу й вести перекачування води до вогнищ горіння з максимально можливою подачею.

Трубопровідні частини оснащені комплектами ПМТ (див. таблицю) з умовними діаметрами труб 100 і 150 мм, призначених для транспортування світлих нафтопродуктів (при необхідності - нафти й води) у польових умовах на більші відстані.

Кожний комплект являє собою інженерно-технічний комплекс, що складається із труб, засобів перекачування й іншого встаткування, за допомогою якого можна розгорнути магістральну лінію або необхідну кількість локальних ліній сумарною довжиною до 150 км. Для ПМТ характерні висока швидкість монтажу й використання в будь-яких географічних умовах. Збірно-розбірна конструкція польових трубопроводів дозволяє оперативно переміщати комплекти ПМТ (повністю або вроздріб) всіма видами транспорту, швидко розгортати їх на обраних напрямках, вести перекачування води до виконання завдання й демонтувати. При цьому темп розгортання ліній трубопроводу залежить від кількості персоналу й транспортних засобів. Для оперативних розрахунків прийнято вважати, що команда з десяти чоловік за 1 год монтує 1 км трубопроводу діаметром 150 мм або 1, 2 км діаметром 100 мм.

У всіх випадках залучення трубопровідних частин для подачі води в райони масових пожеж вони успішно справлялися з поставленими завданнями. У процесі їхнього виконання були відпрацьовані ефективні прийоми й способи подачі води з максимально можливою продуктивністю.

Особлива увага приділялася розвідці й готовності трубопровідних частин до оперативного реагування. Щодня з вертольотів велася повітряна розвідка з метою точного визначення координат вогнищ пожеж, їхнього характеру, наявності вододжерел, вивчення місцевості і її доступності для автотранспорту. На командних пунктах частин перебували резерви особового складу, автотранспорт, запас труб (15-20 км) і встаткування, завантаженого на автомобілі, готові до транспортування засобу перекачування, ремонтні майстерні й засоби зв'язку. Наявність резерву й постійна актуалізація відомостей дозволяли оперативно реагувати на зміни обстановки, найбільше раціонально використовувати сили й засоби.

Для забезпечення максимального напору води передбачався ряд мір. Підпірні станції, що мали на вході й виході насосів по двох рукава, установлювалися на пологих берегах якнайближче до зрізу води. Головні насосні станції, до складу яких входили пересувні насосні установки ШТОВХНУ-100/200М, розгортали на мінімальному видаленні від підпірних станцій (12-24 м). При перекачуванні води на відносно короткі відстані (до 10 км) робочі колеса насосів з'єднували паралельно.

Специфіка пожеж полягала в тім, що безліч вогнищ різної інтенсивності горіння поширювалося на великих територіях. До кожного вогнища необхідно було простягнути одну або кілька ліній трубопроводу й подати по них воду, тому трубопровідним частинам і підрозділам доводилося розгортати й експлуатувати велика кількість далеко розташованих друг від друга автономних ліній. Основним завданням виконуваних при цьому робіт був оптимальний розподіл сил і засобів для одночасного розгортання нових ліній трубопроводу, подачі води у вогнища пожеж по декількох існуючих лініях, демонтажу трубопроводу й вивозу труб тих ліній, потреба в яких відпала.

Розподіл сил і засобів залежало від ефективності гасіння пожеж. На першій стадії головні зусилля були спрямовані на уведення в лад нових ліній трубопроводу. З моменту уведення в експлуатацію 13 серпня 1972 р. перших дев'яти ліній ПМТ число їх постійно збільшувалося. За станом на 28 серпня використовувалася максимальна кількість ліній (41), по яких щодоби подавалося 87, 8 тис. т води. У міру придушення вогнищ вогню потреба в лініях зменшувалася. Основний зміст робіт на цій стадії - подача води по що залишилися й демонтаж ліній, що звільнилися.

Слід зазначити, що як цільова функція оптимізації використовувався критерій максимальної площі погашеної пожежі за мінімальний час, У свою чергу, площу погашеної пожежі безпосередньо пов'язана з подачею води по трубопроводу. У середньому щодоби по розгорнутих лініях трубопроводу перекачувалося близько 50 тис, т води. Для доставки такої кількості води автоцистернам треба було б щодоби робити 10 тис. рейсів вантажопідйомністю 5 т. Переваги подачі води в райони масових пожеж по трубопроводу зв'язані також і з тим, що водні джерела були значно вилучені від вогнищ горіння, через що автотранспорт (авторозливні станції АРС-12Д хімічних військ і пожежні цистерни) виявився малоефективним.

Усього за серпень-вересень 1972 г. трубопровідні частини розгорнули 188 ліній загальною довжиною 1293, 3 км. По них було подано 4, 593 млн. м. куб. води, за допомогою якої ліквідовані лісові пожежі й загоряння торфовищ на 440 км. кв., або 44 тис. га.

Висока ефективність польових трубопроводів як засоби подачі на значну відстань більших обсягів води, а також отриманий трубопровідними з'єднаннями й частинами досвід визначили їхнє використання для аналогічних цілей в 1976, 1980, 1981 і 1991 р. у багатьох регіонах країни. В 1981 р. у чотирьох областях розгорнуто 23 лінії трубопроводу й подано у вогнища лісових пожеж більше 1 млн. м. куб. води.

Таким чином, застосування польових магістральних трубопроводів при ліквідації масових лісових і торф'яних пожеж має свою історію, відому далеко не всім. Безсумнівно, що область їхнього використання в подібних ситуаціях може бути розширена, наприклад, для зупинки поширення крайки пожежі (локалізація) або повного його гасіння.

Обсяг подаваної по трубопроводу води може бути різним: все залежить від кількості встановлених насосних станцій. Величини подач для ПМТ обмежені числом насосних установок, що входять до складу комплекту, які забезпечують роботу трубопроводу довжиною 12- 15 км на середньопереписаної місцевості. При перекачуванні на менші відстані, характерні для розглянутих обставин, подається більша кількість води.

Як правило, довжина трубопроводу залежить в основному від розташування вододжерел і вогнищ горіння відносно один одного, у меншому ступені - від наявності доріг (вона може стати своєрідною характеристикою того регіону, у якому виникли пожежі).

Аналогічним чином можна визначити довжина ліній для будь-якого географічного району, тобто виявити далекість вогнищ пожежі від вододжерел. Для цього зовсім не обов'язково розгортати лінії трубопроводу - можна скористатися картографічним матеріалом і відомими математичними моделями. Наявність таких характеристик дозволяє завчасно виявити потребу в силах і засобах з метою локалізації й ліквідації масових пожеж.

Для подачі води у вогнища пожеж існують різні методи розгортання трубопроводу, вибір яких залежить від характеристики пожежі, наявності й розташування джерел води, рівня існуючої й потенційної небезпеки конкретного вогнища горіння. Наприклад, при розгортанні трубопроводу від джерела води до вогнища пожежі використовують такі методи, як розгортання до фронту пожежі однієї або декількох магістральних ліній; розгортання декількох магістральних ліній трубопроводу з різних напрямків до одного вогнища; пристрій відводів від магістральної лінії трубопроводу до декількох вогнищ горіння; оточення вогнища пожежі лінією трубопроводу; охоплення вогнища пожежі лінією трубопроводу з однієї або декількох сторін; розгортання декількох ліній трубопроводу у вигляді "гребінки".

У процесі застосування ПМТ для гасіння масових пожеж вироблені наступні способи використання води:

подача води компактними (розпорошеними) струменями через пожежні стовбури;

розбризкування води через стики трубопроводу; створення захисних водяних зон у населених пунктів і промислових підприємств, а також запасів води у водоймах, замкнутих складках місцевості й проміжних буферних ємностей для її наступного використання;

затока дренажних канав і обводнювання площ палаючих торфовищ;

наповнення ємностей пожежних машин і авторозливних станцій.

По досвіду, накопиченому в ході ліквідації лісових і торф'яних пожеж, можна назвати три основних принципи використання ПМТ для подачі води: локалізація вогнищ пожеж (протипожежна оборона); захист населених пунктів і важливих об'єктів від наступаючого фронту вогню; активне гасіння пожеж (протипожежне настання). Кожний з перерахованих принципів реалізується різноманітним сполученням описаних вище методів розгортання трубопроводів і способів подачі води (залежно від обстановки).

Перевагами використання ПМТ при гасінні великих лісових і торф'яних пожеж є: створення розгалужених систем будь-якої конфігурації й урізання в них у будь-якому місці; невразливість трубопроводу при наїзді на нього колісної техніки й завалі його обгорілими деревами; можливість швидкого демонтажу споруджених трубопровідних ліній і переміщення на інший об'єкт; працездатність навіть при поширенні фронту вогню безпосередньо на місцевість, де прокладений трубопровід, під час перекачування води.