Контрольная работа: Давні поселення на території України
Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Йому приносили жертви і самого його приносили в жертву.
Дослідники сарматської культури відзначають величезну роль вогню у віруваннях цього іраномовного народу, вважаючи їх вогнепоклонниками.Деякі сучасні вчені вважають, що сармати мали уявлення про плавання сонця по небу у сонячному човні.
Велике значення мав культ мертвих і віри в потойбічне життя. Померлому в могилу клали все, що могло знадобитися – їжу, одяг, зброю, посуд і для жінок – прикраси й предмети туалету. Майже неодміннім в жіночих похованнях є дзеркала – бронзові або білонові (сплав міді й срібла).
Дуже популярним у сарматському середовищі були фібули – застібки на зразок сучасних англійських шпильок. Фібули не тільки датують поховання, а й засвідчують напрями контактів.
Сармати принесли в Північне Причорномор'я новий стиль у прикладному мистецтві – поліхромний, їхні вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку, халцедону, або з кольорової емалі – червоної,блакитної, білої. Джерела цього стилю містяться в Середній та Центральній Азії, звідки походили предки сарматів.
У IIст. н.е. сарматському володарюванню в українських степах настав кінець. Сармати зійшли з історичної арени й лише степові кургани зберігають пам'ять про народ, «оперезаний мечем».
Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.
У І тис. до н.е. наша територія потрапляє у сферу античних впливів, і це започатковує нову епоху в розвитку культурної традиції українців. Тим часом до еллінського культурного кола не належали тоді ні народи Західної та Центральної Європи, ні племена,що жили на схід від української землі. Тривале перебування в ньому наклало свій відбиток на культуру та психологію населення України.
Колонізація північного узбережжя Чорного моря починається з УІІ ст. до н.е. У УІ ст. до н.е. засновано грецькі міста-поліси: Ольвію, Тірас, Пантікапей, Херсонес. Виникнення грецьких колоній суттєво підштовхнуло господарський та (суспільний розвиток сусідніх із ними племен. Серед них були, безперечно, і предки східних слов'ян.
У І тис. до н.е. самі слов'яни стрімко виходять на історичну арену. Про їх походження й місце початкового проживання є кілька версій. Докладно вони розглядаються в курсі «Історія України». Більшість сучасних дослідників вважають прабатьківщиною слов'янства території, обмежені на заході Середньою Віслою та Карпатами, на сході – Середнім Дніпром, на півночі – Прип'яттю, а на півдні – середніми течіями Дністра та Південного Бугу.
Уже в трипільський період Україна набуває певних ознак, що й донині лишаються притаманними етнографічній культурі українського народу. Від трипільських і до наших часів протягом 5 тисяч років існує в Україні хліборобство, й хлібороб плекає волів і мережить ярмо. Так само сивий дим здіймається вгору над хатами, обмазаними глиною. З часів Трипілля і досі жінка підмазує глиною долівку, розписує фарбами хату й піч. І так само при вході в хату висить зображення вічного дерева в теперішній деформації: квітка у вазоні, мотив вишиванок, що проростає з Трипілля, коли його позначали малюнком на прясельцях.
На рубежі IIIта II ст. до н.е. у Поліссі та Середньому Подніпров'ї сформувалася зарубинецька культура. Археологічні матеріали та писемні джерела свідчать, що пам'ятки зарубинецької культури лишили праслов'яни.Ці племена були відомі Європі як венеди. Праслов'янська зарубинецька людність займалася примітивним перелоговим та підсічним землеробством, яке доповнювалося тваринництвом, рибальством та мисливством. Вирощували пшеницю, ячмінь, просо. У стаді переважала велика рогата худоба, свині. У металургійних центрах з болотної руди виплавляли кричне залізо. З нього ковалі виготовляли ножі, серпи, сокири тощо. Прикраси робили з бронзи та срібла. Виробництво грубої ліпної кераміки ще не виділилося в окреме ремесло. Про торгові зв'язки зарубинецьких племен свідчать знахідки на праслов'янських поселеннях античних амфор, скла, бронзових прикрас. Взагалі господарство зарубинців, як і всіх слов'ян до виникнення держави, мало замкнений,натуральний характер.
Зарубинецькі пам'ятки розміщені гніздами – по 10 – 15 поселень.Селища на підвищених мисах річкових терас нерідко мали укріплення – земляний вал та рів. У невеликих квадратних напівземлянках площею 12 – 20 м2 жили окремі парні сім'ї.
Небіжчиків спалювали, а рештки закопували в глиняній посудині (поховальній урні) або без неї на ґрунтових могильниках, що інколи налічують кілька сотень поховань.
Зарубинецький масив ранніх слов'ян був розрізаний племенами готів на дві частини – київську культуру Подніпров'я та зубрицьку групу, що під впливом даків, римлян, германців трансформувалася у черняхівську культуру, її північний ареал мав безпосереднє відношення до формування культури східних слов'ян. За письмовими джерелами (Йордан, Прокопій Кесарійський) до історії слов'ян свідоцтва давніх авторів про антів збігаються з територією поширення пам'яток пеньківської культури (5–7 ст.), а проживання склавинів відповідає території празької культури сер. І тис. Згадані групи слов'ян 5–7 ст. за матеріальною культурою багато в чому подібні. Всі вони ґрунтувалися на єдиному типі господарства: підсічній формі орного рільництва, доповненій присадибним тваринництвом. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, просо, горох, розводили корів, свиней, коней. Поступово удосконалювались ремесла. Металообробкою займались уже майстри-професіонали. Водночас гончарство, ткацтво, вичищення шкір, обробка каменю й дерева залишалися у родинних межах. Підтвердженням цього був ліпний посуд більшості слов'янських культур. Суспільство вступило в епоху розкладу первісності та виділення племінної військової аристократії, становлення перших племінних центрів і дружинного побуту. На відміну від досить мирних зарубинецьких племен слов'янство середини 1 тис. н.е. стає більш войовничим, схильним до агресії, експансії на землі сусідів.
Друга половина І тис. – це час, коли загальнослов'янська спільнота розпадається на три гілки: східну, західну та південну.
У третій чверті І тис. н.е. формуються союзи племен. Часті сутички із сусідами змушували дбати й про створення укріплених поселень.
Досить швидко серед градів почав виділятися Київ (крім нього існували й інші – Зимно на Волині, Пастирське на Черкащині, Чернігів у Подесенні, Битиця на Пслі). Контактування культурних елементів, перейняття передових досягнень слов'янських племен із самого зародження забезпечили Києву високий рівень соціально-економічного розвитку.
Давні слов'яни досягли й відносно високого рівня розвитку в ідеологічній сфері. З письмових джерел відомо, що у них були культові споруди – храми, капища і требища кількох типів. Одне зі святилищ було відкрито на Старокиївській горі В. Хвойкою. Воно являло собою неправильний кам'яний прямокутник із заокругленими кутами та чотирма виступами. Поряд знаходився жертовник.
У таких спорудах або ж просто неба стояли язичницькі божества з дерева чи каменю. Кілька їх виявлено в Подніпров'ї. Найвідомішим серед них є так званий Збруцький ідол – Род. Зображення божества являло собою високий чотиригранний стовп, на кожній зі сторін якого в три яруси нанесені зображення. Очевидно вони символізують поширений у давнину поділ Всесвіту, на небо – світ богів, землю, населену людьми, та підземний світ, де перебувають ті, хто тримає на собі землю. Такий тричленний поділ світу дістав назву теорії світового дерева. Крім антропоморфних божеств слов'яни вшановували звірів, дерева, каміння тощо.
Дохристиянські вірування давніх слов'ян знайшли відображення і в деталях поховального обряду та в самому способі його здійснення – кремації. Можна припускати тільки один напрямок переміщення померлого в просторі – разом з димом поховального вогнища (що споруджувалось у вигляді будинку) угору – на небо. Знатного покійного супроводжували різні речі, зброя, іноді кінь чи наложниця. Прості общинники (яких була переважна більшість) потрапляли на нове місце перебування лише з ліпним горщиком, а то й навіть без нього. Але над кожним померлим (крім населення найпівденніших спільностей) насипався курган.
Отже, у стародавню добу Україну населяло розмаїття народів і племен, що мешкали на її теренах ще 1 млн. років тому. Всі вони залишили свій слід в історії населення країни, маючи в давнину власні самоназви та свої (довгі чи коротші) історії. Скіфи та сармати, греки і кельти, фракійці, германці та балти, а також ранішні народи – усі вони на різних етапах впливали на культурні традиції місцевого населення, на певний час або назавжди,стаючи його частинами.
Починаючи з епохи бронзи, особливо в лісостеповій та поліській зонах Дніпровського Правобережжя, зароджується праслов'янський етнічний масив, що із часом посів провідне місце на українських землях. Основою такої моделі історичного розвитку є автохтонна теорія М. Грушевського. Вона доповнена й модифікована у зв'язку з новими (особливо археологічними матеріалами, накопиченими майже за 100 років від часу її створення).
У другій половині І тис. землі України зазнають сильного впливу культури Візантії. Належність українських земель до Середземноморського культурного кола зробила можливим органічне поєднання місцевої традиції з досягненнями високорозвиненої культури Візантії. Трансформуючись під впливом цієї традиції, запозичені досягнення ставали надбанням самобутньої давньоруської культури.
3. За даними означеними назвіть поняття:
Світогляд – уяви, переконання тощо, які є спільними для всіх людей на землі внаслідок спільності їх біологічної та соціальної природи.
Реформация – рух в католицизмі в 16 ст., який вимагав реформування церкви. Це привело до появи 3-го напрямку християнства – протестантизму.
4. Дайте відповідь на питання
1. Який принцип був покладений ЮНЕСКО в типологію світової культури? Назвіть ці культури.