Контрольная работа: Дивідендна політика підприємства, фінансова звітність про власний капітал корпорацій

5. Доведення фактичного розміру дивіденду до запланованого.

Стабільність подібної дивідендної політики є кращою характеристикою акціонерного суспільства в плані його надійності і фінансової стійкості. Але на практиці вона часто не вигримується, оскільки в окремі моменти спрацьовують ті або інші доводи в захист високих або низьких дивідендів:

1. Підприємства з високими дивідендними виплатами більше цінуються ринком, оскільки багато акціонерів вважають, що кращі дивіденди сьогодні, ніж зростання курсової вартості акцій в майбутньому (свого роду "синиця в руках").

2. Виплата низьких дивідендів допомагає уникнути додаткових витрат на залучення нових інвестицій. Політика високих дивідендних виплат збільшує вартість обслуговування акціонерного капіталу.

3. Низькі дивіденди зменшують податкові зобов'язання інвесторів, оскільки податки на приріст капіталу в розвинених країнах, як правило, набагато менше, ніж податки на дивіденди. Мінімізація дивідендів означає мінімізацію податкових зобов'язань і зростання ринкової вартості підприємства

Як вже указувалося вище, не може бути єдиної для підприємств теоретичної моделі, що підтримує конкретну дивідендну політику. У певні моменти перевага віддається політиці високих дивідендів, в інші низьких. Підприємства, як правило, прагнуть платити високі дивіденди, хоча вірогідно, що переважно політика стабільних дивідендів.

При рішенні питання про розподіл прибутку між дивідендними виплатами і реінвестуванням дуже важливе проведення обгрунтованої дивідендної політики не тільки на рівні підприємства, але і в аспекті руху ринкових курсів акцій на фондових біржах. Це пов'язано з тим, що зміна курсів акцій служить для інвестора основною інформацією про роботу конкретного емітента. За наявності усуспільства достатньої кількості об'єктів для інвестування, забезпечуючих високу норму прибутковості, привабливість грошових дивідендів прагнутиме до нуля: ніж більшу прибутковість можуть принести інвестиції, тим більше інвестори схилятимуться до отримання прибутку не за рахунок дивідендів, а за рахунок зростання курсової вартості акцій. Інакше кажучи, ніж більше передбачувана прибутковість інвестицій АТ по відношенню до необхідної ринкової норми прибутковості по акціях, тим дивіденд, що менше нараховується. Звичайно, необхідно враховувати, що курс акцій підвищується не тількив результаті інвестування, але і при збільшенні засобів, що направляються на виплату дивідендів акціонерам. Крім того, на ринкову вартість акцій вплив роблять внутрішні і зовнішні чинники: внутрішні - прибуток, фінансова стійкість, популярність АТ; зовнішні - стан ділової активності в країні, рівень інфляції (поточний і очікуваний), законодавчі і податкові зміни, зростання кількості акціонерних суспільств, ефективність ринку цінних паперів.

У будь-якому випадку, дивідендна політика акціонерного суспільства - це активний спосіб дії на курсову вартість акцій. Тому модель дивідендної політики необхідно будувати з прив'язкою до курсу акцій, вартості підприємств.

При зростанні ринкових цін на акції може наступити момент, коли через їх високу ціну попит на акції починає падати, а значить, падає їх ціна, знижується вартість підприємства. Як правило, для підтримки курсової вартості акціонерні суспільства в цьому випадку вдаються до дроблення акцій: число акцій в обігу збільшується, а прибуток і дивіденди на акції, а також ціна на акцію знижуються. Попит через більшу доступність акцій для інвесторів зростає. Важливо в цьому процесі правильно визначити розміри дроблення. Доходи на загальне число акцій після дроблення не повинні зменшити доходи акціонерів до дроблення акцій, а бажаніше, щоб відбулося деяке збільшення доходів акціонерів. Дроблення акцій застосовується з метою підтримки ціни акцій.

Застосовується на практиці і така форма підтримки ліквідності і ринкової ціни акцій, як збільшення номінальної вартості акцій (консолідація).

Альтернативою виплаті дивідендів є власні акції в портфелі - звичайні акції, що купуються самим емітентом. При покупці корпорацією частини своїх акцій число акцій в обігу зменшується, ринкова ціна акцій підвищується, оскільки дивіденди на суспільства акції, що знаходяться на балансі, не виплачуються. При покупці власних акцій необхідно правильно визначити об'єм їх покупкиз тим, щоб нова ринкова ціна акцій залишилася б оптимальною, тобто що влаштовує корпорацію, діючих і потенційних акціонерів. За допомогою покупки власних акцій корпорації міняють структуру свого капіталу. Акції можуть бути продані, якщо підприємству необхідні додаткові грошові кошти для вирішення задач, що стоять перед ним.

Для реалізації комплексної дивідендної політики необхідна правильна оцінка реального рівня дивідендів. Положення більшості російських акціонерних суспільств не дозволяє їм витратити значну частину прибутку на дивіденди акціонерам, тому вони застосовують некоректні прийоми при розрахунку і виплаті дивідендів:

· затримують виплату дивідендів, і інфляція знецінює їх велику частину;

· завищують одержаний прибуток;

· виплачують дивіденди акціями, не радіюючи реальний прибуток.

Оцінка реального рівня дивіденду в нашій країні, в умовах високої інфляції і несумлінної реклами, не може і не повинна бути побудована на результатах порівняння абсолютних величин типу відношення оголошених дивідендів до номінальної вартості акцій. Оцінка дивідендів за поточною ціною акцій різко знижує прибутковість акцій. Але і така оцінка не відображає зниження вартості грошей за час від покупки акцій до виплати дивідендів. Поточна прибутковість акцій (відношення дивіденду до ринкової вартості акцій) істотно нижче за ставку дивіденду (розраховується щодо номінальної вартості). Реальна оцінка може бути досягнута тількиу разівикористовування дисконтованої ціни акції і дисконтованої величини дивіденду, обліку їх різночасності. Але в цьому випадку при виборі ставки дисконтування є проблеми при визначенні індексу інфляції, перш за все складнощі визначення змін купівельної спроможності рубля на дату покупки акцій і дату виплати дивідендів. Проте, використовуючи такий підхід і дані офіційної статистики, цілком можливо визначити відношення фактичної і оголошеної прибутковості і її динаміку. Таке зіставлення можна використовувати для порівняння з динамікою цього показника уінших емітентів. При розрахунку даного показника слід враховувати оподаткування дивідендів і витрати по придбанню акцій.

Дивідендна політика повинна бути зрозуміла всім, тому будувати її необхідно виходячи з тієї посилки, що дивідендна політика є певна система передачі інформації. На російському ринку така інформація практично відсутня: дивіденди не містять належної інформації про політику, що проводиться підприємствами, а курси акцій - про очікування інвесторів. Це, безумовно, відображається на інвестиційному процесі і стримує формування ефективного ринку цінних паперів - ринку, на якому цінні папери з одним і тим же рівнем ризику приносять однаковий дохід. При проведенні дивідендної політики акціонерні суспільства (ради директорів) повинні враховувати, що:

· регулярно виплачувані дивіденди зменшують невизначеність інвесторів;

· виплата дивідендів свідчить про хороший стан суспільства;

· інвесторів цікавить стабільність величини дивідендних виплат, скоректованої з урахуванням інфляції;

· підвищення дивідендів за певний період варто проводити тільки за наявності розрахунків, що свідчать про можливість підтримки їх розміру в майбутньому. Якщо такої упевненості немає, то доцільно заявити про виплату экстрадивидендов.

Раціональна дивідендна політика дозволяє максимізувати добробут акціонерів підприємства і одночасно забезпечити фінансування його діяльності.

Види дивідендної політики. Реально корпорація вибирає конкретний вид дивідендної політики з урахуванням низького або високого дивідендного виходу, стабільних або змінних дивідендів на акцію.

1. Залишкова дивідендна політика. Ця політика будується на першорядному обліку інвестиційних можливостей корпорації, обмеженості зовнішніх джерел фінансування або їх високої вартості. Дивідендний вихід визначається таким чином:

1) визначається кількість грошових коштів, яких може мати в своєму розпорядженні корпорація без додаткової емісії акцій. Наприклад, якщо одержаний чистий прибуток 100 млн. рублів і корпорація не виплачує дивіденди, то максимальне зростання капіталу за рахунок соб-ственних внутрішніх джерел складе 100 млн. рублів. Якщо структура капіталу зберігається незмінною (наприклад, фінансовий важіль D/V рівний 0,33), щоб максимізувати ринкову оцінку капіталу, то корпорація повинна привернути позиковий капітал (облігаційна позика або банківський кредит) у розмірі 50 млн. рублів (50/(100 + 50)= 0,33).

В цьому випадку можливий розмір нового капіталу зросте до 150 млн. рублів;

2) можливий розмір нового капіталу порівнюється з інвестиційними можливостями через порівняння відносної очікуваної величини доходу (внутрішньої норми прибутковості проекту) і вартості капіталу. Якщо грошові кошти, необхідні для реалізації вигідних проектів (по яких внутрішня норма прибутковості перевищує вартість капіталу), перевищують розмір нового, що розташовується, капіталу, то дивіденди не виплачуються, весь чистий прибуток ре інвестується, а недолік грошових коштів за проектом покривається через додаткову емісію акцій або через можливе розтягування термінів здійснення проекту. Якщо грошові кошти, необхідні за інвестиційною програмою, менше, ніж розмір нового, що розташовується, капіталу, то дивіденди виплачуються за залишковим принципом. Дивідендні виплати (d) року t визначаються як різниця між чистим прибутком року t і нерозподіленим прибутком, необхідним для фінансування інвестиційної програми даного року. Наприклад, якщо очікуваний чистий прибуток наступного року 100 млн. рублів, структура капіталу (яка максимізує ринкову ціну) включає 50% позикового капіталу і 50% власного і за інвестиційною програмою наступного року передбачається витратити 140 млн. рублів, то виходячи з цільової структури капіталу 70 млн. рублів слід привертати у вигляді позикового капіталу і 70 млн. рублів власного (перш за все нерозподілений прибуток). Залишок чистого прибутку 30 млн. рублів слідує направити на виплату дивідендів. Дивідендний вихід складе 30/100 = 30%.

Інвестори віддають перевагу фірмі, яка реінвестує прибуток замість виплати дивідендів, якщо прибутковість активів фірми (рентабельність), одержана в результаті реінвестування, перевищує ту прибутковість, яку інвестори можуть одержати самостійно, інвестуючи з аналогічним рівнем ризику. Наприклад, якщо фірма може реінвестувати в проект, що забезпечує 30%-ную рентабельність, а щонайвища прибутковість середнього акціонера на ринку по дивідендних виплатах складе 20%, то акції корпорації ростимуть в ціні.

Таким чином, навіть якщо інвестор оцінює майбутнє зростання більш ризиковано, ніж отримання поточної дивідендної прибутковості, висока очікувана прибутковість за новими проектами компенсує цей ризик.