Контрольная работа: Фінансова санація та банкрутство підприємств

· Об’єкти оцінки у нематеріальній формі – об’єкти оцінки, які не існують у не матеріальній формі, але дають змогу отримувати певну економічну вигоду. До об’єктів у нематеріальній формі належать фінансові інтереси, а також інші майнові права.

· Об’єкти у формі цілісного майнового комплексу – об’єкти, сукупність активів, які дають змогу проводити певну господарську діяльність. Цілісними майновими комплексами підприємства, структурні підрозділи.

1.3 Ринкова та ліквідаційна вартість об’єкта оцінювання

Ринкова вартість – вартість за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеної між покупцем та продавцем після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Ліквідаційна вартість – вартість яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною яка дорівнює ринковій вартості.

Строк експозиції – строк, протягом якого об’єкт оцінки може бути виставлений для продажу на ринку за найвищою ціною.

1.4 Майновий підхід в оцінці майна

Згідно з майновим підходом вартість підприємства розраховується як сума вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів, тощо), що складають ціннісний майновий комплекс, за мінусом зобов’язань. Основним джерелом інформації за даного підходу є баланс підприємства. У рамках цього підходу розрізняють такі основні методики:

· оцінка за відповідною вартістю активів (витратний підхід)

· метод розрахунку чистих активів;

· розрахунок ліквідаційної вартості;

розглянемо детальніше на методі витратного підходу.

Метод оцінки за відповідною вартістю досить часто використовується в в ході оцінки майна під час приватизації державних підприємств. Зазначимо, що використання даного методу є виправданим, якщо балансова та ринкова вартість активів істотно не відрізняється між собою.

До основних недоліків методу слід віднести те, що на практиці балансова вартість, активів майна ніколи не відповідає їх ринковій вартості.

Достовірність оцінки підвищується, якщо отриману вартість скоригувати на приховані прибутки чи збитки підприємства.

1.5 Порядок оцінки вартості майна

Щоб "правильно організувати роботу з оцінювання вартості майна, необхідно додержувати певної послідовності дій, вибравши оптимальну для конкретного об'єкта методику оцінювання. Загалом оцінювання вартості майна підприємства складається з таких етапів:

1. Збір інформації про об'єкт оцінювання.

2. Інвентаризація майна.

3. Аудиторська перевірка фінансової звітності підприємства.

4. Складання акта обстеження та технічного стану об'єкта оцінювання.

5. Експертне або масове оцінювання.

6. Складання акта оцінювання вартості майна або звіту про його експертне оцінювання та висновків експерта про оцінну (ліквідаційну) вартість майна.

7. Затвердження результатів оцінювання.

2. Методи та програма санаційного аудиту

2.1 Сутність та основні завдання санаційного аудиту

У вітчизняній науково-практичній літературі поняттю «санаційний аудит» досі приділялося дуже мало уваги, оскільки здебільшого економісти не вбачали істотної різниці між звичайним аудитом та аудитом, здійснюваним на підприємствах, що перебувають у фінансовій кризі. З прийняттям Закону України « Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом » , яким передбачена можливість досудової санації, а також санації підприємства і укладання мирової угоди під час провадження справи про банкрутство, питання проведення саме санаційного аудиту підприємств набуває надзвичайної актуальності. Адже рішення санаторів, кредиторів, арбітражного суду щодо застосування процедури санації чи мирової угоди істотно залежить від висновків санаційного аудиту досліджуваного підприємства.

Зазначеним Законом передбачено, зокрема, що для з’ясування фінансового стану боржника суддя на підготовчому засіданні суду чи під час розгляду справи про банкрутство може призначити експертизу фінансового стану та наявного в підприємства плану санації. Окрім цього, якщо боржник звернеться до суду із заявою про порушення справи про своє банкрутство, на підготовчому засіданні з’ясовуються ознаки його неплатоспроможності. Арбітражний суд в ухвалі щодо порушення справи про банкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський висновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити аудит за рахунок кредитора лише за згодою останнього. У такому разі йдеться, з одного боку, про аудит з метою встановити наявність підстав для порушення справи про банкрутство, а з іншого — про санаційний аудит, що має визначити доцільність санації підприємства.

Які ж інституціональні та функціональні особливості санаційного аудиту?