6. Термінологічний словник

Література

Вступ

Тема контрольної роботи "Геронтологія як наука" з дисципліни "Валеологія".

Старіння переважної частини населення України відбувається за патологічним, прискореним варіантом і супроводжується розвитком хвороб, які є причиною або передчасної смерті, або інвалідізації.

Процес старіння відбивається на всіх сферах життя суспільства, впливає на економічний і політичний стан країни, вимагаючи від держави великих витрат з залученням інтелектуальних, організаційних, технічних і матеріальних ресурсів.

За даними Міністерства статистики України, у 2001 році літні люди (60 років и старіше) складали 20,1 % кількості населення.

Відповідно до прогнозів ООН, кількість літніх осіб у 2025 році складе 26,3 %, а в 2050 році - 38,1 %.

Необхідною умовою відвернення прискореного старіння є покращення екологічної ситуації, зростання доходів населення, покращення медичної допомоги, докорінна зміна способу життя - збільшення рухової активності, раціональне харчування, відмова від паління та інших шкідливих звичок; застосування геропротекторних засобів.

1. Геронтологія як наука, її завдання, методи і функції

1.1 Геронтологія і її галузі

1.2 Завдання геронтології

Завдання геронтології:

1. з¢ясувати первинні механізми старіння;

2. установити їх взаємозв¢язок у процесі життєдіяльності організму;

3. визначити вікові особливості адаптації до умов навколишнього середовища;

4. пошук шляхів уповільнення темпу старіння і збільшення тривалості життя.

1.3 Методи геронтології

Методи геронтології:

1. Експериментальний:

а) порівняльна геронтологія - вивчає загальні прояви і специфічні особливості старіння організмів різних видів.

б) еволюційна геронтологія - виявляє закономірності процесу старіння в ході еволюції.

2. Клінічний (досліджує процес старіння у різні періоди життя людини).

3. Соціальний (має на меті встановити характер впливу різноманітних факторів навколишнього середовища на процес старіння).

2. Старіння і старість

Життя - внутрішньо суперечливий процес. Воно містить початок, який заперечує його.

Смерть готується всім ходом старіння організму і є закономірним підсумком онтогенезу.

Перші спроби осмислити причини старіння і прагнення вплинути нацей процес можна відзначити вже в творах стародавніхучених: Геракліта, Сократа, Арістотеля, Гіппократа, Галена. Вони вважали, що в ході життя організм щосьвтрачає, і це приводить до старіння. У Арістотеля це було "природжене тепло", у Гіппократа - "природний жар".

Пізніше Бюглі (1882) говорить про "життєвий запас", Пфлюгер ( 1890) - про "творчу енергію" і т.п. Близькі до них уявлення німецького вченого Burger (1980) і канадського вченого Salye (1963). Перший пов'язує старіння з вичерпанням якогось особливого початку організму - ентелехії, другий - з витратоюадаптаційної енергії. На думку багатьох дослідників, розвиток старіння складного організму пов'язаний з переважною зміною тієї або іншої системи організму. Brown-Sequard (1869), Lorand (1904, 1920), Raab (1936), Good (1958) і ін. вважають, що первинні зміни в залозах внутрішньої секреції приводять до подальших старечих змін в інших органах і тканинах. Наприклад, Steinach (1920), С. Воронов (1928) вважали, що існує пряма залежність між зміною функції статевих залоз і розвитком старіння.

Стосовно моменту, з якого починається старіння, думки вчених розійшлися. М.С. Мильман (1928) писав, що старіння розвивається вже з перших моментів виникнення організму, воно починається вже при першому розподілі кліток, при першому прояві життя. А.В. Нагірний, В.Н. Нікитін, І.Н. Буланкин (1963) вважають, що старіння в широкому значенні цього слова включає весь віковий розвиток. На думку інших дослідників, старіння починається після припинення зростання (Bidder, 1932, і ін.).А.С. Догель велику увагу надавав віковим змінам нервової системи (1922). М.С. Мільман (1926), розглядаючи старіння як результат кисневого голодування кліток, прийшов до висновку, що нервова система, вражаючись в першу чергу, спричиняє за собою порушення в інших тканинах і приводить до розвитку старечої атрофії.

При всій складності і спірності уявлень про механізм старіння є, мабуть, одне положення, з яким згодні майже всі дослідники - при старінні скорочуються адаптаційні можливості організму.

Адаптаційно-регуляторна теорія [Фролькіс В.В., 1970, 1975] стверджує, що у процесі старіння виникають пристосувальні механізми, спрямовані на збереження життєдіяльності організму, на підтримку його гомеостазу, на збільшення тривалості життя. Весь комплекс генотипічних і фенотипічних адаптаційних механізмів, спрямований на збереження життєдіяльності організму, збільшення тривалості життя - це процес вітаукта (vita - життя, auctum - збільшувати). До проявів процесу вітаукта належать репарація ДНК, існування генних повторів, здатність клітин до регенерації, гіпертрофії, система окислювання токсичних речовин у печінці, система антиоксидантів та інше.

Організм - це складна саморегулююча система. Старіння є результатом порушення саморегуляції.

Варто розмежовувати старіння й старість як причину і наслідок. Початок старості визначити складно. Більшість геронтологів дотримується наступної класифікації: 45 - 59 років - особи середнього віку, 60-74 років - літні, старше 75 років - старі, серед останніх виділяються довгожителі - люди у віці 90 років і більше.

Старіння - процес руйнівний, універсальний, поступовий, ендогенний, він скорочує адаптаційні можливості організму, сприяє розвитку патології, збільшує імовірність смерті.