Контрольная работа: Гештальтпсихологія: принципи і представники

Гештальтпсихологія стверджує, що ціле не виводиться з суми властивостей і функцій його частин (властивості цілої не рівні сумі властивостей його частин), а має якісно вищий рівень. Гештальтпсихологія змінила колишнє переконання про свідомість, доводячи, що його аналіз покликаний мати справу не з окремими елементами, а з цілісними психічними образами. Гештальтпсихологія виступала проти асоціативної психології, що розчленовує свідомість на елементи. Гештальтпсихологія разом з феноменологією і психоаналізом лягла в основу гештальттерапії Ф. Перлза, який переніс ідеї гештальтпсихологів з когнітивних процесів до рівня світобачення в цілому.

Образи-гештальти, на думку прихильників цього напряму, виникають внаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури, яким властива константність і стійкість. Із сприймання гештальтисти перенесли термін «гештальт» та мисленнєві й культурні утворення як цілісності, елементи яких пов'язані в єдиній структурі. Гештальтисти застосували в своїх дослідженнях феноменологічний метод – варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя у всій можливій повноті.

Список використаної літератури

1.Альмуханова А.Б., Гладкова Е.В., Есина Е.В., Имашева Е.Г., Клименкова О.В. Большая психологическая энциклопедия. – М.: Эксмо, 2007. – 543 с.

2.Лебедева Н.М., Иванова Е.А. Путешествие в Гештальт: теория и практика. – СПб.: Речь, 2005. – 555 с.

3.Марцинковская Т.Д. История психологи. – М.: Академия, 2008. – 544 с.

4.Роменець В.А.Історія психології ХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. – К.: Либідь, 2007. – 832c.

5.Роменець В.А., Маноха І.П.Історія психології ХХ століття: Навч. посіб. – К.: Либідь, 2003. – 990 с.

6.Теплов Б.М. О Максе Вертгеймере, основателе гештальтпсихологии // Психология и психофизиология индивидуальных различий. – М., Воронеж: 1998. – С. 408–409.

7.Ярошевский М.Г. История психологии. От античности до середины ХХ века: Учеб. пособие. – М.: Академия, 1996. – 416 с.