Контрольная работа: Грошово-кредитна політика Франції. Грошова система СРСР
4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;
5) регламентація безготівкового обороту;
6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового
обороту.
Оскільки грошова система кожної країни визначається її внутрішнім законодавством, саме явище грошової системи виступає на поверхні як суто національне. Кожна держава формує свою власну грошову систему, стараючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загрожують інтересам національної економіки. Наявність такої суверенної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.
Особливо переконливо національно-державна зумовленість грошових систем проявилася в період становлення незалежних країн, що виникли на терені колишнього СРСР. Кожна з них, проголосивши свою політичну незалежність, по суті одночасно заявила з єдиного рубльового простору, який регулювався іншою державою - Російською Федерацією, та про створення власних грошей та грошової системи.
Фінансовий розвал колишнього СРСР почався на початку 90х років XX ст. Деякі колишні республіки почали націоналізацію загальносоюзних підприємств, які об’єктивно не мали змоги існувати без фінансування із загальносоюзного бюджету. Практично у 1991 році союзного бюджету вже не було.
Кожний Уряд колишніх союзних республік не вагаючись подвоїв заробітну плату своїм робітникам. Загальні грошові доходи населення СРСР підвищились із 619 млрд. руб у 1990 році до 1181 млрд. руб у 1991р (»1,9 рази).
І як наслідок цього з прилавків магазинів були змиті майже усі споживчі товари.
В той же час після розпаду СРСР радянський рубль залишився загальною валютою п’ятнадцяти незалежних держав. Кожна з них була зацікавлена видавати, якомога більше рублевих кредитів, тоді як інфляційні наслідки лягли на плечі інших.
Росія, зрозумівши це, із липня 1992 р. почала контролювати грошові потоки, які надходили з інших республік колишнього СРСР через систему кореспондентських рахунків ЦБ. Усі республіки були переведені на систему двосторонніх кореспондентських відносин, які зобов’язували держави вивозити з Росії стільки валюти, скільки вони її ввозили туди.
Результатами стала гостра платіжна криза у міждержавних розрахунках, яка вибухнула наприкінці 1992 року. В наслідок цього з серпня цього року почалася створюватися національні грошові системи.
В Україні, першій серед держав СНД почалося становлення національної економіки на основі купонізації власної грошової системи.
На початку 1993 р. власні грошові одиниці або їх сурогати (тимчасові грошові знаки) запровадили 7 країн СНД: Україна, Азербайджан, Білорусь, Латвія, Литва, Молдова, Естонія.
Країни Балтії досить швидко усвідомили, що з уведенням національної валюти не треба затягувати і то для її введення необхідна широка, комплексна підготовка й сприятлива економічна ситуація, а точніше — зменшення інфляції та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту, позитивне сальдо платіжного балансу.
Одночасно має утвердитися дворівнева банківська система, повинні бути створені реальні авуари, реальні резервні фонди. Перетворенням у сфері грошей має сприяти становлення ринку цінних паперів, діяльність фондової біржі.
Попри глибоке розуміння процесів, що відбувалися, країни Балтії спочатку теж змушені були використати замінники грошей. Так, у Латвії було введено тимчасову квазівалюту, а її співвідношення з рублем становило 1:1. Це дало можливість конвертувати латвійську валюту в російський рубль. Наявність сурогату допомогла латвійським фахівцям здобути досвід у питаннях грошей та грошового обігу, а центральному банку — відновити свої функції у повному обсязі. Разом із тим готується здійснення заміни російських рублів на нову національну валюту на територіальній основі й у найкоротший термін.
Як відомо, у створенні грошової системи перед веде Естонія. I це не випадково. Адже підготовка до введення власної валюти почалася ще в перші місяці 1990 р. Було створено спеціальний комітет із проведення грошової реформи. Важливо те, що Естонія не пішла шляхом уведення сурогатів грошей. Але повністю уникнути "перехідних" форм не вдалося. В Естонії ще у 1991 р. було розроблено та широко використано чекові книжки для безготівкових розрахунків. Треба визнати, що це створило серйозні труднощі в галузі обробки й перевірки чеків, а електронної" системи ще не було. Але оскільки зарплата видавалася чековими книжками, то це полегшило перехід до національної" валюти, допомогло не допустити особливого напруження з готівковими грошима.
Естонське керівництво виходило і з того, що виготовити власні гроші та визначити порядок їх обміну на рублі — все це не першорядне. Головне полягало в тому, щоб проведення грошової реформи не порушило розрахунків банків, фірм з іншими державами і передусім із Росією. Для цього велися довготривалі переговори.
Естонія першою ще у липні 1992 р, здійснила грошову реформу, внаслідок якої було введено національну грошову одиницю — естонську крону. 20 червня 1992 р. набули чинності закони Естонської республіки: "Про гроші", "Про забезпечення естонської крони" та "Про іноземну валюту". Одночасно для крони було розраховано ринковий курс — 8 крон до і німецької марки. За цими законами банк Естонії не мав права девальвувати крону. А це означало, що було встановлено фіксований валютний курс, який діє й нині. Комерційні банки дотримуються цього курсу щодо всіх валют.
Естонське керівництво з самого початку виходило з того, що стабільна валюта є основою стабілізації і розвитку економіки. Обраний метод прив'язування естонської крони до німецької марки виявився дієвим, він забезпечив сталість валюти і валютного курсу, що дало можливість уникнути великої інфляції.
Не менш важливе й те, що Естонії вдалося швидко збалансувати державний бюджет завдяки забороні фінансування центральним банком бюджетного дефіциту.
У проведенні грошової реформи значну участь брав МВФ. Він визначив ліміт кредиту для стабілізації естонських грошей і платіжного балансу. Важливо відзначити, що Естонія не використала навіть першої частини цього кредиту, а від наступної частини відмовилася.
Річ у тім, що з допомогою спеціалістів МВФ центральний банк Естонії за всіма міжнародними правилами склав платіжний баланс. Виявилося, що країна має позитивне сальдо близько 1,5 млрд. естонських крон.
Естонія досить вдало вийшла з ситуації, коли Росія підвищила ціни на енергоносії. Не менш важливо й те, що Естонії вдалося швидко змінити спрямованість зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо у 1990 р. основна частина експорту йшла в Росло, Білорусію та Україну, то вже на 1993 р. Їхня частка істотно зменшилась і першою щодо експорту стала Фінляндія. Водночас дедалі більше зростає в експорті частка Швеції, Голландії, Німеччини та інших країн. Натомість прискорюється імпорт із Фінляндії, Швеції, Голландії та Німеччини.
Зовнішньоекономічну діяльність було лібералізовано — не ліцензується ні експорт, ні імпорт. Причому держава не регулює цін. Вони погоджуються тільки на електроенергію та сланці.
Як і Естонія, Латвія і Литва одними з перших на території колишнього СРСР створили свої національні грошові системи. До речі, головний принцип їхніх грошових реформ однаковий. Вони побудовані на ясному прив'язуванні своєї валюти до однієї з іноземних. Якщо Естонія прив'язала крону до німецької марки, то Латвія свій лат — до валюти МВФ — СДР, а литва лит — до долара США. Це забезпечило сталий, фіксований валютний курс водночас помірну інфляцію. До того ж держави Балтії використали старий інструмент, який хоч порівняно рідко, але застосовувався у цілому ряді країн світу — вони створили валютне управління або комітет, які регулювали фінанси країни з допомогою валютного резерву. Це означає, що всі валюти — лити, лати ї крони — забезпечувалися золотовалютними запасами центральних банків.
Естонська крона, латвійський лат та литовський лит мають значку відмінність у валютних курсах.
У цих країнах відмінна і банківська система. Якщо в Естонії та Литві приблизно по півтора десятка комерційних банків, то у Латвії їх 38, тобто більше ніж у 2,5 рази.
Істотно відрізняються купівельна спроможність грошей та ціни на товар. Найдешевше життя у Литві, найдорожче — у Латвії. Зате у Латвії найвищий рівень мінімальної заробітної плати, що компенсує втрати сімейного бюджету. Так, у переведенні на лити рівень мінімальної зарплати становить 216 литів на місяць, в Естонії — 157, у Литві — понад 158 литів. Що стосується середньої заробітної плати, то тут на першому місці Естонія (майже 220 доларів), далі йде Латвія — понад 190 доларів, у Литві майже 150 доларів.