Контрольная работа: Інтеграційні процеси в Європі та участь в них України

З 5 березня 2007 р. розпочато переговори щодо укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво.

Під час паризького Саміту Україна - ЄС (вересень 2008 р.) досягнуто компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію.

Загалом протягом 2007–2009 рр. проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:

1. з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;

2. з юстиції, свободи та безпеки;

3. з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

Наступне пленарне засідання заплановано на 5 жовтня 2009 року

Важливою складовою частиною нової Угоди з ЄС є створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Формат та її наповнення передбачає досягнення максимально глибокої економічної інтеграції на основі домовленостей в рамках двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ. Проведено сім раундів переговорів, наступний раунд заплановано на 5-9 жовтня 2009 року.

16 червня 2009 р. під час засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС політично схвалено Порядок денний асоціації Україна – ЄС (остаточна назва нового практичного інструменту на заміну Плану дій Україна - ЄС), який є інструментом підготовки Сторін до реалізації Угоди про асоціацію до моменту набуття нею чинності.

Документ підготовлено на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції, спільної участі, спільної відповідальності та спільної оцінки. Передбачено щорічний перегляд та запровадження механізму моніторингу його реалізації.

Пріоритети, принципи та основи економічного співробітництва України з ЄС сформульовані у Загальнодержавній програмі адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженій Законом України від 18 березня 2004 року за №1629, відповідних актах Президента, уряду та Верховної Ради України.

В офіційних документах ЄС, принаймні до 2000 p., не висловлювалася точка зору щодо членства України в цій організації. Спільна позиція країн СС відносно України зводилася до підтримки розвитку в ній демократії, економічних реформ, поглиблення економічної взаємодії.

Серед основних рішень та документів ЄС щодо України слід назвати:

– надання Україні з 1 січня 1993 p. переваг Генералізованої схеми преференцій;

– затвердження Стратегії ЄС щодо України у квітні 1994 p.;

– прийняття «Спільної позиції щодо України» 28 листопада 1994 p.;

– прийняття «Декларації Європейського Союзу стосовно України» у травні 1996 p.;

– заяву ЄС про визнання за Україною статусу країни з перехідною економікою у червні 1996 p.;

– прийняття Радою Міністрів ЄС 6 грудня 1996 p. Плану дій щодо України Прийнята в Гельсінкі 1999 p. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України не містить положень про можливість вступу України до ЄС хоча б на правах асоційованого члена, однак у ній зафіксовано згоду членів ЄС внести відповідні зміни до Стратегії за умови певних позитивних зрушень у соціально-економічному розвитку України. При цьому Європейський Союз має вивчити умови, за яких можливе створення зони вільної торгівлі ЄС – Україна. У Стратегії є також нове положення про підтримку співпраці сторін у контексті розширення ЄС.

Принципове значення для подальшого розвитку економічних взаємин має ухвалена Радою Міністрів ЄС 9 жовтня 2000 p. постанова про вилучення України з переліку країн із неринковою економікою та поширення на імпорт із неї (у рамках антидемпінгових розслідувань ЄС) порядку визначення «нормальної вартості» згідно з правилами, які застосовуються щодо країн з ринковою економікою.

Таким чином, центральне місце в загальній інституційно-правовій системі економічної співпраці України і ЄС належить Угоді про партнерство та співробітництво. Що ж до можливого членства України в ЄС, то позиції сторін мають асиметричний характер, зумовлений головним чином довготривалою соціально-економічною кризою та повільним перебігом економічних перетворень в Україні.

Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світової спільноти на макро- та мікрорівнях.

Форми МЕІ на мікрорівні:

1) спільне проведення геологорозвідувальних і дослідницьких робіт;

2) спільне проведення проектно-конструкторських робіт;

3) спільне спорудження господарського об'єкта;

4) спільні підприємства;

5) спеціалізація виробництва;

6) кооперація виробництва;