Контрольная работа: Історичні етапи розвитку психології

К. Маркс і Ф.Енгельс, розвиваючи діалектико – матеріалістичні засади наукової психології, вказують на необхідність введення поняття практичної діяльності, розкриття активного характеру людської психіки. Праця виступила конкретною формою діяльності, основною зв’язкою між тілом і душею. І душа, і тіло виявляють плинність, динамічність. Діяльність у будь якої формі є внутрішнім зв’язком, взаємним переходом усіх аспектів психічного.

І. Кант ученням про паралогізм чистого розуму наносить відчутний удар метафізичній психології, найбільше в особі Вольфа і Лейбіца. К.Маркс і Ф.Енгельс не тільки завершують її розгром, а й закладають методологічні основи наукової психології. У зв’язку з цим питанням про відношення душі і тіла виступають три головні етапи спекулятивної психології:

- душа як форма тіла. Під впливом цього вчення Арістотеля перебував принаймні увесь європейський науковий світ в стародавні часи, світ арабо – мусульманський, ідеологія середніх віків на чолі з Фомою Аквінським. Те, що відрізняє «форму» тіла від міфологічного портретного уявлення душі, є активний характер форми, її портрет над тілом;

- Декарт відкриває будь - яку схожість тіла і душі, показуючи їх як окремі субстанції. Вони існують як протилежність атрибутів і філософській системі Спінози і як замкненні монади Лейбіца. В його вченні душа повністю відгороджується від матеріального світу .За Гетелем, вона «феноменологічно» «знімає» матеріальність тіла, об’єктивного світу – в певному розумінні утримує її;

- в ученні про чуттєвого Л. Фейєрбах завершує метафізичну психологію, висуваючи ідею антропологічної психології в моністичному тлумаченні. В Росії К.Д.Ушинський, починаючи цей рух, посідає проміжну позицію між дуалізмом і антропологічним монізмом, а М.Г.Чернишевський пропонує чіткий матеріалістичний монізм. В антропології становиться питання про реальну єдність тіла і душі, але не враховується практична діяльність як поцейбічне буття людської психіки.

Наукова психологія вже як продукт буржуазної думки починає свій поступальних рух з фізіологічної психології з біологічним відтінком, зі статичним підходом до діяльності і показує пасивний зв’язок між тілесним подразником і суб’єктивною реакцією. Зарубіжні психологи – ідеалісти (Г.Спенсер, В.Вунд) і вітчизняні стихійні матеріалісти (І.Павлов, В.Бехтерєв) утворюють її основні етапи, дають їй визначальні риси. Проте справжня діяльність людини є діяльністю соціальною, і психологія неминуче повинна розкрити людину як сукупність суспільних відносин. Виникає психологія соціальна в най поширенішому розумінні цього слова. Спочатку становить мовні світоглядні та моральні проблеми як предмет етнологічної психології, психології народів, щоб далі перейти до конкретних досліджень (Дж.Морено з його теорією «психодрами» та ін.). Соціальна психологія прагне стати наукою гуманістичною, проте в рамках буржуазної ідеології вона такою бути не може. Діючий в ній індивід зникає в народі, натовпі, колективні. Хоч ці спільності можна розглянути як соціальні індивіди, проте справжня психологія особистості тут ще не виявляється. Зокрема, Е.Дюркгейм формулює своє основоположення поняття – «колективне свідоме» Проте «історія», за висловом К.Маркса, нічого не робить. Її здійснюють конкретно – історичні індивіди.

У спробах органічного поєднання двох психологій – фізіологічної та соціальної – почала виявлятися психологія особистості як психологія особистісної діяльності . Те місце, яке посідала антропологічна психологія в рамках категоріально – спекулятивної, в науковій психології займає тепер психологія особистості і творчості. Аристотелевому вченню про душу як форму тіла стала паралельно фізіологічна психологія, ідеї субстанціональності душі – ідея про соціальну субстанцію в науковій психології (мова як така субстанція і т.п., що найповніше визначає образ психологічного – В.Гумбольдт, О.Потебня та ін.).

Напрями буржуазної психології – біхевіоризм, гештальтизм, ейдетизм –відображають периферичні механізми людської поведінки; фрейдизм безуспішно намагається зайняти її центр – з’ясувати енергетично – мотиваційний бік психічного. Ще до виникнення цих напрямків психології XX століття. В.Дільтей показав протилежність між пояснювальною психологією та описовою. Спроби їх поєднання були здійснені всіма напрямками психології, в тому числі й суто біхевіористичними. Але тільки «особистісний» напрямок на ґрунті марксистської методології долає цей дуалізм наукової психології. Разом з цим завершується психологія як наука про два фактори людської поведінки – природний та соціальний. До цього дуалістичного тупика впритул підійшли різні відгалуження психоаналітичної теорії. Л.С.Виготський був одним з перших, показав зв’язок натурального та суспільного в людині, висунувши ідеї культурно – історичного розвитку .

Висунення на перший план проблем особистості і творчості, що припадає найбільше на середину XX століття і характеризує другу половину, свідчить про дійсне становлення гуманістичної психології. З повним правом таку психологію розвивають радянські психологи. В капіталістичних країнах психологічні напрямки, які обговорюють проблеми особистості і творчості, приходять в сучасно світі. Радянська гуманістична психологія починається з особистості як свої головної проблеми. Особистість пов’язується з прагненням до не повторного виразу своїх рис. Прагнення до найвиразнішої об’єктивізації здійснюється найбільше у вчинковому, творчому акті. Так здійснюється іманентний зв’язок проблем особистості і творчості . Творчість не заперечується закономірністю. Остання виявляється в неповторному, непередбачувальному. В цьому розумінні вона сама себе й заперечує – не абсолютно, а відносно. Цим долається гострота та штучність ідеї про несумісність пояснювальної та описової психології.

Висновок

Поділ історії психології на три частини – міфологічну (народну), філософську (метафізичну, спекулятивну) і наукову не враховує перехрещувань її особливостей. Філософську психологія (особливо – ідеалістична, якоюсь мірою – стародавня матеріалістична) містить у собі міфологічний компонент, найбільше – в трактуванні проблем детермінізму, коли вона деградує до міфологічного уявлення про фатум у вигляді теорії ентелехії, преформізму, віталізму, а також механізму. Наукова психологія, що не змикається в межах голої емпірії, шукає (і знаходить) філософське обґрунтування, адже її кардинальні проблеми найчастіше пов’язані з філософією, з філософськими проблемами людини.

Такі зв’язки не є суттєво психологічними, а стосуються всього людського знання, встановлення будь – якої науки. Ідея щодо трьох епох у розвитку людського мислення в ідеалістичній формі вже вступила в історію філософії. В періодизації історії психології слід виходити з суті основної проблеми – відношення тіла і душі. Це відношення має вчинків характер. На рівні міфології душа і тіло виступають як відокремлені одна від одної сутності, без історичних своєрідностей, включені в фаталістичну пов’язаність світових подій. На рівні філософського світогляду уявлення про фатум замінюються ідеєю субстанції, що детермінує поведінку, а в науковому мислені – ідея абстрактної субстанції поступається місцем вченню про активний, творчий характер психічного з постановкою питань про компоненти вчинку – ситуація, мотивація – та її здійснення. Розуміння вчинку як визначальної структури людської психології усвідомлення сил, що керуються людською поведінкою, - ось що лежить в основі періодизації історії психології.

Революційний перевороту філософії, здійснений К.Марксом і Ф.Енгельсом, докорінно вплинув на історичну долю світової психології: було проголошено її нові, наукові принципи, розроблено методологічні засади, викладено її читку систему, розв’язано окремі кардинальні питання.

Психологія К.Маркса і Ф.Енгельса, заперечуючи стару метафізичну, філософську психологію, дала початок науковій психології. Було виявлено не тільки рушійні сили розвитку психологічної науки в її історично – культурних зв’язках, а й встановлено її чітку обґрунтовану періодизацію.

Список використаної літератури

1. Психологія: Навч.посб./ О.В.Винославська, О.А.Бреусенко – Кузнєцов, В.Л.Зливков та ін.; За наук.ред. О.В.Винославської. – Київ: Фірма «ІНКОС», 2005.-(26-35)

2. Історія психології. Зав.редакцією В.Г.Петік. – 1978.-(40-55)

3. Психологія. Навчальний посібник. Рецензенти: Н.А.Буняк., А.В.Вихрущ, 2003.-(27-31)