Контрольная работа: Юридична деонтологія

Студента 1 курсу з/о

Спеціальності «Юридична Деонтологія»

Попової Валерії Сергіївни

Шифр№510053

Варіант №8

Перевіри-в,-ла доц./ст.викл./викл.

_________________________________

Одеса 2011

Зміст

1.Задача

2.Онтологічний вимір юридичної деонтології.

3.Юрідичний процес та його вигоди.

Список використаної літератури

1. Задача

До місцевого суду надійшла кримінальна справа з обвинувачення Касимова М.Н. у крадіжці. При ознайомленні з матеріалами справи суддя не маючи достатнього досвіду у роботі,звернувся до начальника територіального управління державної судової адміністрації за консультацією з питання застосування закону.

Чи порушив суддя принцип самостійності та незалежності суддів і підпорядкування їх тільки закону? обґрунтуйте відповідь згідно законод. України та надайте деонтологічну оцінку ситуації.

??????????? ?? ????? ????????????? ? ?????? ?? ????? ??????? ??????? ????????????? ?? ???????????? ??? ??? ????????? ??????? ??????, ? ????: ??????????? ??????? ?? ????????? ?8 ??????? ?????????? ???? ??????? ??? 13.06.2007 ????, ??? ??? ??????????? ?? ??.??. 124-131 ??????????? ??????? ? ???? ????? ??????? ??? ???????? ??????????? ?? ????????? ???????. ??????? ?????'????? ???????????, ????????????? ?? ????????? ???????????? ??????? ?????. ?? ????????? ??? ??????? ????????? ???????????? ?????? ?????? ???????. ? ????? ???????????? ?????????? ?? ??????????? ???????????? ?????? ?????????????, ?? ?????????? ???????? ???????????? ??????? ?????, ?????? ?????????? ???? ??????? ??????????? ???? ????? ???? ???'???????:1. Професійні судді (далі - судді) та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції (254к/96-ВР) та законів України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції. При здійсненні правосуддя судді повинні утверджувати гарантовану Конституцією (254к/96-ВР) та законами України незалежність та самостійність судів, підвищувати авторитет судової влади, забезпечувати обов'язковість судових рішень шляхом справедливого, неупередженого і своєчасного розгляду та вирішення судових справ, дотримання присяги судді, належного правового реагування на факти тиску на них, втручання в судову діяльність та інші протиправні посягання на правосуддя. За наявності підстав вважати, що відбувається посягання на незалежність судді щодо неупередженого вирішення судових справ, він повинен вжити заходів для припинення такого посягання та притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності. 2. Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в удовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб. Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим неприпустимими є: - не процесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах; - встановлення контролю за здійсненням судочинства суддею, виклик його до вищестоящих судів та вимагання звітів чи пояснень про розгляд конкретних справ; - витребування від судді будь-якої інформації чи довідок про хід та перспективи розгляду справи, іншої інформації, яка може надаватися лише сторонам у справі та іншим особам, визначеним процесуальним законодавством, а також відомостей, які становлять таємницю нарадчої кімнати; - прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком. ???????????? ??????? ?????, ?? ???????? ?? ???????????? ?? ?????????? ?????? ? ?????'?????? ???????? ???????? ???????, ? ???? ????? ??? ????? ?? ??????? ?????? ????? ???? ? ??????. ???????????? ????? ??????????? ? ??????? ?? ?????????????? ??????? ??????????? ?? ?????????????? ????? ? ????? ???????????? ????? ???? ?? ????? ??????. ??????????????? ?????? ?? ? ????????? ?????????, ? ?? ???? ? ????????? ??????? ?????? ??? ????????-??????? ??????????? - ??????????? ?????????? ?????????? ??????????, ????????????? ? ???????????? ?????.

Висновок

Вважаю що кваліфікаційні навики та знання судді мають бути поставлені під сумнів Кваліфікаційною комісією, повинно бути проведене розслідування з цього приводу, і в разі визнання судді винним – він має бути притягнений до дисциплінарного покарання за порушення засад судочинства.

2. Онтологічний вимір юридичної деонтології

Юридична деонтологія має онтологічний вимір. Філософія юридичної деонтології пов'язана з поясненням змісту, закономірностей, основних напрямів і методів пізнання деонтологічного процесу в юридичній діяльності. Оскільки юридична деонтологія - це наука про службовий обов'язок юриста, то її філософія досліджує зміст цього обов'язку (особливо його внутрішнього імперативу), а також особу юриста як професіонала.

Службовий обов'язок тісно пов'язаний з різноманітними явищами. Його пізнання вимагає вміння відрізнити істотне явище від другорядного, визначити загальні закономірності, необхідні для юридичної діяльності й призначені для регулювання певних суспільних відносин.

Явище обов'язку має різні вияви, які постійно видозмінюються. Але у кожному такому вияві можуть бути моменти обов'язку юриста, пов'язані з правовими відносинами. Тому потрібно виважено підходити до характеристики службового обов'язку, його ознак, властивостей та очікуваних наслідків невизнання.

Існує істотна різниця між сутністю і явищем обов'язку юриста. Аналогічно до філософії права, як зазначає Д. Керімов, сутність службового обов'язку характеризується загальними закономірностями, відображає внутрішні, глибинні процеси юридичної діяльності [74, с. 18]. Крім цього, сутність обов'язку є поняттям усталеним, що виражене як у правових, так і в неправових явищах.

Тому кожний юрист повинен самостійно виявити сутність свого службового обов'язку у різних правових та неправових явищах можливого обов'язку.

Пізнання сутності службового обов'язку залежить від особистості юриста, рівня його освіченості, професійної культури. Адже в усіх явищах зберігається великий потенціал обов'язку, існують різноманітні типології обов'язку. Тому виявлення сутності обов'язку в явищі безпосередньо впливає на якість юридичної діяльності, на стан правозаконності у суспільстві.

Методологічне значення має виявлення можливих суперечностей у службовому обов'язку юриста. Вони можливі у таких випадках.

По-перше, тоді, коли сформований зовнішній імператив службового обов'язку відстає від розвитку суспільного життя. Тобто держава ставить перед юристом завдання, суспільне не актуальні. Виконання таких обов'язків негативно впливає на юридичну практику, правозаконність суспільства.

По-друге, визначений зовнішній імператив службового обов'язку може не відповідати рівневі цивілізованого суспільства. Тобто держава випереджає події й хід розвитку суспільства, тому юрист об'єктивно неспроможний виконати поставлені перед ним завдання. Подібні ситуації характерні для перехідного періоду розвитку держави (подолання наслідків тоталітаризму, становлення ринкової економіки та ін.).

Щоб розв'язати суперечність, юрист повинен вдатися до внутрішнього імперативу службового обов'язку, пізнати сутність власного обов'язку у кожному явищі. Саме внутрішній імператив відіграє роль методу врівноваження теорії конфліктології обов'язку. Ефективність цього методу залежить від рівнів пізнання обов'язку. Серед них виділяємо: 1) практичний, аналітичний, соціологічний (соціологія обов'язку); 2) філософію юридичної деонтології. Перед юристом постає проблема вибору рівнів пізнання свого обов'язку.

Крім відчуття та сприйняття, дієвість внутрішнього імперативу службового обов'язку значною мірою залежить від сформованості уявлень юриста.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--