Контрольная работа: Юридична природа процесуальних строків та їх види в адміністративному процесі
Здебільшого норми права визначають відрізки часу, протягом яких дії мають бути виконані (3 години, 10 днів, 2 місяці). Існують також і невизначені строки. Час затримання обчислюється годинами або добами, в інших випадках - днями або місяцями.
Як правило, законодавець пов'язує його початок з будь-яким юридичним фактом (здійснення процесуальних дій уповноваженими посадовими особами, складання протоколу, винесення постанови). Іноді початок строку пов'язують з будь-якими технічними діями (вручення постанови порушнику, надходження скарги). Датою початку обчислення строку є день, наступний за днем, в який було скоєно правопорушення.
Розрізняють призупинення і пропущення сплину строку. Юридичним днем закінчення строку є день, коли було винесено постанову про накладення стягнення, а фактично - фактичне закінчення строку.
Зупинити час неможливо. Призупинення означає, що цей або інший відрізок часу за певних обставин, визначених законодавцем, у строк не зараховується. Жодних винятків у плині розглянутого строку давності законодавець не встановлює.
Послідовники, які досліджували проблему обчислення процесуальних строків у адміністративному процесі, підтримали позицію Д. М. Бахраха і в подальшому дослідженні намагалися її вдосконалювати.
На мою думку, законодавець визначає правила обчислення строків від певних фактів [33, с. 265]. Учасникам провадження необхідно знати, з якого часу починається плин процесуального строку.
Особливої уваги заслуговує поняття «початковий строк». Початок (момент) плину строку має особливе значення для правильного його обчислення і встановлення залежно від того або іншого юридичного факту. Помилкове визначення початкового моменту призводить до штучного продовження або, навпаки, скорочення строків.
Процесуальні строки обов'язково пов'язані зі вчиненням певної процесуальної дії, тобто строки є засобами регулювання процесуальних відносин суб'єктів, що беруть участь у певному провадженні. Тому здебільшого вимога про додержання строків формулюється одночасно з вимогою про вчинення певної процесуальної дії.
В адміністративному законодавстві початок плину строку встановлюється залежно від того чи іншого юридичного факту:
а) визначеною дією; б) технічною обставиною; в) подією.
Термін «визначена дія» активно використовується при регламентації правових дій, а саме:
1) визначеною дією є доставлення правопорушника для складання протоколу й слугує моментом для обчислення строку адміністративного затримання;
2) момент виявлення порушення, з якого починає спливати строк давності притягнення до відповідальності для так званих триваючих правопорушень. Триваюче правопорушення здійснюється безперервно протягом тривалого часу. Наприклад, проживання без паспорта (ст. 197 КУпАП) [34];
3) день винесення постанови входить у строк позбавлення спеціального права. Наприклад, водії транспортних засобів, судноводії і особи, які порушили правила полювання, вважаються позбавленими спеціального права з дня винесення постанови про позбавлення цього права. Якщо зазначені особи, які позбавлені спеціального права, ухиляються від здачі документа, що посвідчує це право, то строк позбавлення їх спеціального права обчислюється з дня здачі або вилучення такого документа (ч. 1 ст. 321 КУпАП);
4) набрання рішення суду законної сили. Момент плину процесуальних строків може залежати від дій громадян, притягнутих до відповідальності, а також потерпілих. Наприклад, постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ч. 1 ст. 287КУпАП). У разі несплати правопорушником штрафу в строк, установлений ч. 1 ст. 307 КУпАП, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом (ст. 308 КУпАП);
5) іноді строк визначається встановленням обов'язку негайно здійснити процесуальну дію. Так, ст. 326 КУпАП: «Виконання постанови про застосування адміністративного арешту». Постанова районного (міського) суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення [35, с. 194];
6) законодавець застосовує строкове визначення «час надання», що також входить до поняття «визначена дія». Наприклад: «Перебіг строку засекречування матеріальних носіїв інформації починається з часу надання їм грифа секретності» [36].
Ще однією складовою юридичного факту є технічна обставина як результат матеріальної забезпечувальної дії, без якої неможливе жодне юридичне провадження.
Так, прикладом технічної обставини є визначення «отримання», яке має технічну характеристику. Наприклад, отримання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення органом (посадовою особою) для розгляду його по суті (ст. 279 КУпАП).
Крім цього, технічна обставина характеризується календарною датою.
До технічної обставини можна віднести вручення постанови (копії). Так, копія рішення за скаргою або протестом на постанову у справі про адміністративне правопорушення протягом трьох днів надсилається особі, щодо якої її винесено. У той же строк копія постанови надсилається потерпілому на його прохання (ст. 295 КУпАП).
Елементом технічної обставини є також надходження документа до суб'єкта, який розглядає справу. Так, скаргу на постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. У разі пропущення зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), який правомочний розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).
Третьою складовою юридичного факту є вказівка на подію. Так, строк може визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Події - явища, життєві факти, які не залежать від волі суб'єктів, наприклад, строк адміністративного затримання обчислюється з моменту доставлення порушника для складення протоколу, а особи, яка була в стані сп'яніння - з часу її витвереження. Але реалізація даної норми є складною і на практиці. Щодо визначення тверезості особи, виникають певні дискусії, тому дане питання потребує детального процесуального обґрунтування в нормативно-правових актах. Момент витвереження - це категорія не правова, а медична і дуже відносна. Є медичне поняття витвереження, коли алкоголь цілком відсутній у крові, а залишкові явища сп'яніння в деяких суб'єктів присутні тривалий час (невиразна мова, запах спиртного, легке хитання, недостатня орієнтація в просторі та ін.). Тому термін «витвереження» є невизначеним з правової, фактичної точок зору і потребує розробки, тому що ч. 5 ст. 263 КУпАП дозволяє обчислювати суб'єктивно строк адміністративного затримання осіб, які перебувають у стані сп'яніння, а саме з моменту витвереження (один може протверезіти через добу, інший - через три, а медики стверджують, що остаточне витвереження настає на 30-ту добу).
Характерним елементом поняття події є «кінцеві строки», які визначають час, до якого мають бути здійснені дії, тобто моменти їх закінчення.
Кінцеві строки можуть завершити свою дію плину шляхом призупинення (здійснення) і пропущення (збігу). Також кінцеві строки можуть завершувати свою дію шляхом пропущення (збігу), якщо у встановленний законом період не були вчинені дії, що вимагаються.
Кінцеві строки можуть обчислюватися, по-перше, днями, місяцями, роками і дія може бути вчинена в будь-який день встановленого законом строку, але не пізніше його останнього дня. Виконання постанови п?