Контрольная работа: Кодифікація права України XVIII ст

3. «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.

У 1830—1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під ке-рівництвом І. Данилевича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білорусії).У розпорядженні І. Данилови-ча були проекти "Зводу місцевих законів губерній і областей від Польщі при­єднаних" (Повстанського), "Зібрання Малоросійських прав" (Давидовича), переклад Литовського статуту (1811 р.) та інші збірники за­конів. Крім того, Данилович зробив виписки з "Повного зібрання законів Російської імперії", починаючи з 1722 р., що змінювали й доповнювали чинну систему норм місцевого права. За період з 1830 по 1833 рр. І. Данилович розробив проект "Зво­ду місцевих законів західних губерній" польською мовою. Ще два роки пішло на переклад російською мовою та технічну і редакційну обробку, а та-кож на складання вступу, де було подано історико-правовий огляд джерел і всієї системи місцевого права. На початку 1837 р.збірник був переданий на розгляд Державної Ради. У 1838 році проект Зводу було затверджено Дер-жавною радою, але законодавчої сили не отримав.

По змісту це був збірник матеріального і процесуального права.

"Звід місцевих законів західних губерній" – добре систематизо­ваний збір-ник. За своєю структурою він складався зі вступу, трьох частин і додатків. Перша частина - "Закони про ста­ни", була зосереджена в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів.

Друга частина -"Закони цивільні", в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності, зобов'язувальне і сімейне право.

Третя частина - "Закони про судові обряди, про судочинство і про захо-ди цивільних стягнень". Частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу.

Частини Зводу поділено на книги, розді­ли, глави, відділення і парагра-фи. Проект мав такі додатки: хроноло­гічний покажчик джерел, використаних для складання зводу; алфавіт­ний предметний покажчик; алфавітний покажчик пояснення термінів.

Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальноросійського права. Звід побудовано так, що російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регу-лює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право — як таке, що ре-гулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентич-ності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Право-бережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імпе-рії законодавства, в якому не було місця для місцевих законів.

4. «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. та його вплив на право України.

У 1826 р. кодифікаційну комісію замінило Друге відділення імператор-ської канцелярії, результатом ді­яльності якого стали "Полное собрание зако-нов Российской империи", публікація якого почалася у 1830 р., та "Свод за-ко­нов Российской империи", що почав виходити з 1833 р.

Звід являв собою зібрання чинних на час його видання законодавчих актів, розміщених у тематичному порядку. Акти подавалися в орфографії XIX ст., виключалися не чинні норми, усувалися супе­речності, здійснювало-ся редакційне опрацювання текстів, відкида­лися частини норм, які кодифі-катори вважали несуттєвими. Система Зводу була затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р.

Основу структури Зводу становив поділ пра­ва на публічне і приватне, що ґрунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права. Звід було видано в 15 томах, об'єднаних у 8 книг.

Книга 1-ша включала переважно закони про органи влади й управління та дер­жавну службу, 2-га – статути про повинності, 3-тя – "устав казен­ного управлення" (статути про податі, мита, питтєвий збір та ін.), 4-та – закони про стани, 5-та – цивільне законодавство, 6-та – "устави государственного благоустройства" (статути кредитних ус­танов, статути торговельні і про промисловість та ін.), 7-ма – "устави благочіния" (статути про народне про-довольство, громад­ське піклування, лікарський статут та ін.), 8-ма – закони кри­мінальні. Наголошувалося, що така структура Зводу має залишати­ся навіть у разі зміни змісту окремих законів. Цього принципу до­тримувалися в усіх наступних перевиданнях Зводу (1842 і 1857 р.). Будучи у своїй основі феодально-кріпосницьким, Звід, завдя­ки його упорядникам на чолі зі Сперан-ським, певною мірою врахо­вував інтереси буржуазії, яка розвивалася. Це особливо помітно в системі і змісті 10-го тому Зводу, присвяченого цвільно-му законо­давству.

У 1840-1842 pp. на території України, що входила до складу Росії, було введено в дію "Свод законов Российской империи". Це призвело до уніфіка-ції системи джерел права, що діяли в Україні, і виключило застосування норм права, які діяли до цього. Було прийнято рішення зберегти тільки окремі особливості в законах про стани і в цивільних законах. На Правобережну Ук-раїну поширювалося виключно російське законодавство. Лише на території Чернігівської і Полтавської губерній законом допускалася дія норм місцевого цивільного права, але лише тих, що увійшли до "Свода законов Российской империи". Таких норм налічувалося 53 з 3979 статей. Вони регулювали спадкові і сімейні відносини.

10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламен-тувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми ци-вільного права. Книга друга містила норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Норми четвертої книги регу-лювали порядок складання, здійснення, виконання, забезпечення і припинен-ня договорів.

Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також поняття і зміст права володіння і форми його захисту. Поняття права власності дається вперше в російському праві. Воно визнача-лось як « право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і

потомственно». [2]

Це право у деяких випадках обмежувалося серві­тутами, відомими ще з XVIII ст. Захистом закону кори­стувалося не тільки право власності, а й право володіння, яке розглядалося як особливий правовий інститут.

З'яви­лися нові пункти у зобов'язальному, спадковому і сімей­ному праві, але загалом залишено чимало від старого. Так, заборонялося заповідати родо-ве майно, за винятком випадків, коли володілець родового маєтку був без-дітним. Тоді він міг заповідати майно одному з близьких або да­леких роди-чів. Чоловік мав право особистої влади над дружиною. Вона повинна була йти за ним, коли він пе­реселявся, змінював місце служби тощо. Чоловік міг вимагати здійснення цього права через поліцію. Паспорт дружині видавався поліцією тільки за згодою чоловіка. Дорослі діти, які проживали з батьками, не мали права вступати у зобов'язання і видавати векселі без згоди батьків.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій половині XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права продавати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечення матеріальних інтересів спадкоємців з виключними правами людини.

Порівняно зі скасованим в Україні Литовським ста­тутом правова сис-тема за Зводом законів Російської ім­перії мала сучасніший характер, хоча за-галом залишалася феодальною. Вихідним положенням регулювання цивіль­них правовідносин була нерівна правоздатність та діє­здатність за ознакою станової, національної, релігійної приналежності, за статтю, місцем прожи-вання, прина­лежністю до законно- або незаконнонароджених тощо. Реакцій-ність таких пунктів правового регулювання відверто проявлялась у тих нор-мах, що закріплювали безправ'я кріпосних селян і міських низів. Якщо дворя-ни мали право володіти нерухомим майном і кріпосними людьми, то селя-нам, які отримали свободу, було заборонено виділятися з общин, закріплюва-ти за собою у приватну власність наділ, який знаходився у їх користуванні

5. Право України в першій половині XIX ст.

Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально–кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин.

У той самий час царизм, ліквідувавши гетьманську державність і запро-вадивши російську систему адміністративного управління на ук­раїнських землях, прагнув відмінити і систему права, що діяла в Ук­раїні. Для цього бу-ла використана кодифікація, що розпочалася в Ро­сійській імперії на початку XIX ст. і тривала до середини XIX ст. Всі роботи по кодифікації українсько-го права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Росій-ської держави. Офіційний привід кодифікації місцевого права України пов'я­зувався з необхідністю упорядкування норм, що діяли в Лівобереж­ній і Пра-вобережній Україні, а також максимально наблизити правові системи Украї-ни і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства.

Перша половина XIX ст. була останнім етапом офіційного існування ук-раїнської правової системи, дії українського законода­вства, інших юридич-них норм, які раніше визнавались Російською імперією.

Всі роботи по кодифікації українського права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Російської держави.

Цивільне право.