Контрольная работа: Комплексне краєзнавче дослідження Тернопільської області

Вступ

Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури сучасної людини є її любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока шана до віковічних традицій свого народу.

Тернопільщина – край, багатий на культурну спадщину сукупність успадкованих від попередніх поколінь об'єктів, що донесли до нашого часу цінності археологічного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового і художнього значення, які є скарбницею української культури. Адже тут з давніх-давен селилися люди, вирувало життя, відбувалися важливі історичні події.

Для розвитку нашої Батьківщини ми повинні дбати про розвиток краєзнавчих об’єктів. На теренах нашої землі їх безліч.

Головні завдання, які ми ставимо перед собою:

· Збереження краєзнавчих об’єктів.

· Відновлення їх.

· Популяризація серед учнів, студентів, молоді.

· Збирання і відтворення краєзнавчих матеріалів.

· Облаштування мережі краєзнавчих маршрутів.

· Створення і публікація туристично-краєзнавчих каталогів, туристичних путівників.

Загальна характеристика області

Тернопільська область належить до невеликих областей України. Її площа – 13,8 тис. км2, що становить 2,3% від території держави. Область була утворена 4 грудня 1939 року на території Тернопільського воєводства, яке складалося з 17 повітів і входило до складу Польщі. У 1939 році з утворенням області та уведенням нового адміністративно-територіального поділу зі складу колишнього Тернопільського воєводства відійшло 5 повітів: Бродівський, Кам'янко-Струмилівський, Золочівський, Радехівський та Перемишлянський, які в економічному та транспортному відношенні тяжіли до Львова й увійшли до складу Львівської області. До складу Тернопільської області увійшов Кременецький повіт, який раніше належав до Волинського воєводства.

Область розташована в західній частині України між 24°44' і 26°44' сх. д. та 48°30' і 50°16' пн. ш. Її крайні пункти – с. Дуляби (західний), с. Окопи (східний), с. Переморівка (північний), с. Білівці (південний). Тернопільщина межує з Рівненською, Львівською, Івано-Франківською, Чернівецькою, Хмельницькою областями України. Межі області на значному протязі природні: на сході – р. Збруч, на півдні та південному заході – р. Дністер, на північному заході – Кременецьке горбогір'я.

За своїм виглядом на карті область нагадує трикутник. Вона видовжена з півночі на південь на 195 км, а із заходу на схід у середній частині – на 129 км. Значна її протяжність із півночі на південь позначається на розподілі сонячної радіації по території області, зумовлює відмінності в температурному режимі в північній і південній її частинах.

Область лежить у внутрішній частині Європи, у районах панування західних вітрів, і це впливає на формування на її території помірно континентального клімату, рослинного і тваринного світу лісостепу. А положення її в західній частині Подільської височини, недалеко від гірської системи Карпат (й південного заходу) і Поліської низовини (із півночі) визначає особливості формування природних комплексів на її території.

Географічне положення Тернопільської області в господарському відношенні є доволі вигідним. Її розміщення в західній частині правобережного лісостепу – у зоні з родючими грунтами і достатнім зволоженням – сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, а положення поблизу індустріального Прикарпаття і Львівсько-Волинського вугільного басейну – розвитку різноманітних галузей промислового виробництва.

Розташування області в регіоні з високою щільністю населення зумовлює переважання трудомістких галузей господарства. Тернопільська область розташована поблизу кордону нашої держави з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією. Разом із тим, у сучасних умовах переходу економіки України до ринкових відносин область, маючи відносно високий ступінь забезпеченості трудовими ресурсами, може стати регіоном для вкладання інвестицій (капіталу) іноземних фірм. Цьому сприяє розташування області на важливих транспортних магістралях, які з'єднують Київ зі Львовом, Чопом. Таке положення дозволяє підтримувати тісні економічні зв'язки області зі східними регіонами України, безпосередньо із сусідніми областями та країнами Європи.

Розташування території області на важливих транспортних шляхах та центральне положення її обласного центру – Тернополя (49°33'пн. ш.; 25°34' сх. д.) – сприяють розвитку вантажо – та пасажироперевезень між різними частинами області.

В адміністративно-територіальному відношенні Тернопільська область поділяється на 17 адміністративних районів, які відрізняються за своїм географічним положенням, площею, кількістю населення, особливостями соціально-економічного розвитку. Дані про їхню площу і населення подані в таблицях 2 і 8 (додатки).

Обласний центр займає територію 3,8 тис. га, у ньому станом на 1.01.2003 року проживало 226,3 тис. осіб. В області нараховується 35 міських поселень, із яких тільки Тернопіль є містом обласного підпорядкування, шістнадцять – районного. В області є 1018 сіл.

Історія краю

Місцевість, де розташований Тернопіль, була заселена здавна. На його околицях збереглася стоянка доби мезоліту, що існувала тут 10–9 тисяч років тому, виявлено залишки поселення трипільської культури (III тисячоліття до н. е.) та могильник VIII–VII ст. до нашої ери.

Перша письмова згадка про Тернопіль припадає на 1540 рік. Того року польський король Сигізмунд І дав грамоту краківському магнату Яну Тарновському на місцевість Тернопілля в Теребовлянському повіті з умовою побудувати за річкою Серетом фортецю. Назва «Тернопілля», мабуть, означала тернове поле. Спорудження фортеці почалося в 1540 році і закінчилося 1548 року зведенням високих кам'яних стін. Навколо неї почали осідати люди. У 1548 році місто дістало магдебурзьке право, йому були дозволені три ярмарки на рік і щотижневі торги.

Власник одержував з міста значні прибутки. Ті жителі, які мали в тимчасовому, користуванні невеликі земельні наділи, сплачували податки збіжжям або відробляли на панських ланах. Ремісники й дрібні торговці за кожен будинок платили грішми. Окремо доводилося сплачувати за проживання на центральних вулицях, за право торгівлі, користування панською броварнею, лісом. Міщани мали давати безплатно тягло, житло для жовнірів, які прибували в місто.

У перші десятиліття після виникнення міста більшість населення була зв'язана з сільським господарством, займалася хліборобством і скотарством, а також мисливством і бортництвом. Вигідне розташування Тернополя на торгових шляхах сприяло швидкому зростанню ремесла й торгівлі. Тернопільські купці підтримували зв'язки з Росією, а також великим на той час торговельно-ремісничим центром – Львовом.

Вже в 1566 році королівський уряд і дозволив створити в Тернополі склади для зберігання товарів, що надходили з російських та інших земель.

3 розвитком ремесла створюються цехові організації ремісників. У 1566 році власник міста затвердив статут першого тут цеху шевців. Пізніше, у 1636 році виник цех кравців. Цехи були невеликими, в них об'єднувалося по кілька чоловік. Вступ у. цехи був дуже обмежений. Учні не одержували плати, більше того, ще вносили певну суму за навчання. Підмайстер одержував за свою роботу малу платню, його робочий день, як правило, тривав 15–16 годин на добу.

У наступні десятиліття основу економічного життя міста становили ремесло й торгівля. Значного розвитку набули гончарство, млинарство, бондарство, виникли ковальські, слюсарні, будівельно-керамічні майстерні та невеликі пекарні.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--