Контрольная работа: Концептуальні основи формування системи управління ресурсами сільськогосподарських підприємств

потоки - фінансові та інформаційні між окремими елементами системи; структуру - загальний план дії, в рамках якого здійснюється узгодження між спільною метою та завданнями окремих елементів системи.

Система управління фінансовими ресурсами має свої елементи, наявність яких забезпечує її цілісність та ефективний взаємозв' язок між окремими з них. В табл. 1 представлені найбільш суттєві її елементи та надано характеристику (табл. 1).

Елементи системи управління фінансовими ресурсами

Елементи	Характеристики елементів
Потреба	Необхідність здійснення виробничо-господарської діяльності вимагає забезпечення різними видами економічних ресурсів. Найбільш прийнятною з погляду економічності формою їх отримання є трансформація фінансових ресурсів
Мотив	Часове і просторове переміщення економічних ресурсів та їх локалізація на підприємстві за допомогою використання трансформаційної якості фінансових ресурсів
Мета	Реалізація економічної стратегії підприємства, досягнення встановлених (запланованих) критеріїв результатів його діяльності
Об'єкт	Фінансові ресурси підприємства
Суб'єкт	Власники та менеджери
Призначення	Раціональне залучення та ефективне використання наявних фінансових ресурсів
Принципи	Єдиного методологічного підходу; цілісності системи; консерватизму стратегічного і мобільності поточного управління; варіативності сценаріїв реалізації; оптимального поєднання централізації та децентралізації; орієнтація на ефективність
Завдання	Забезпечення своєчасного і достатнього для здійснення виробничої та інвестиційної діяльності обсягу фінансових ресурсів
Форми	Якісна структура фінансових ресурсів та джерел їх формування
Методи	Застосування інструментів, прийомів та методів, що дозволяють ефективно задіяти такі механізми: самоокупності; змішаного фінансування; державної фінансової підтримки; пільгового оподаткування; комплексної оцінки, аналізу та інтерпретації отриманих результатів; планування і прогнозування; розподілу ресурсів, витрат та результатів; проти витратного; ціноутворення; управління ризиком; страхування

При цьому описана система управління має вирішувати два основні типи завдань: 1) ідентифікацію та вибір об'єктів їх вкладення й формування на цій основі портфеля програм та проектів, реалізація яких забезпечує виконання завдань збереження фінансових умов нормального функціонування та перспективного економічного розвитку підприємства; 2) пошук джерел формування фінансових ресурсів, достатніх для забезпечення реалізації цих програм та проектів.

Вирішення зазначених завдань носить перманентний характер, тому кожне підприємство повинне мати в арсеналі свого управління методи та прийоми обґрунтування фінансових рішень та стандартизовані регламенти і процедури їх ухвалення, які б відповідали динаміці внутрішнього та зовнішнього фінансового оточення.

Вибір фінансової стратегії виступає початковим пунктом трансформації системи управління фінансовими ресурсами підприємства . В теорії визначені та обґрунтовані різні стратегічні фінансові цілі підприємств. Відповідно до парадигми сучасної неокласичної фінансової теорії головним фінансовим орієнтиром є ріст ринкової вартості підприємства для забезпечення збільшення добробуту співвласників. Достатньо аргументована з погляду наукової методології концепція, на практиці проявляє вагомі вади. Найбільша з них - значна, не підтверджена попередньою практикою діяльності підприємств, зміна їх ринкової вартості в період періодичних криз. При цьому така суттєва і швидка зміна ринкової вартості стосується не малих та середніх підприємств, а потужних в економічному, фінансовому, технологічному, управлінському та інших аспектах міжнародних корпорацій. Ще одна проблема, пов' язана з цим орієнтиром, неможливість застосування її до підприємств не акціонерної організаційно-правової форми.

Орієнтир на певні перспективні фінансові цілі визначає вибір конкретного типу фінансової стратегії. Стосовно управління фінансами нині в теорії виділяють чотири базові типи стратегії: 1) фінансової рівноваги (виживання); 2) отримання прибутку (рентабельності); 3) економічного розвитку; 4) гнучкий, що об'єднує попередні три типи.

Передбачена в статутах більшості вітчизняних сільськогосподарських підприємств їх стратегічна фінансова мета орієнтована на отримання прибутку та найбільшою мірою відповідає другому типу фінансової стратегії. Однак поряд з цим вимірником важливе значення для забезпечення стабільності функціонування і економічного розвитку мають й інші критерії фінансового успіху. Тому, при здійсненні трансформації управління фінансовими ресурсами важливо не обмежуватись лише прибутком як перспективним орієнтиром. На окремих етапах життєвого циклу підприємства домінуюче фінансове значення можуть мати забезпечення ліквідності та платоспроможності, збільшення обсягу реалізації (при відносному скороченні прибутку), інноваційний розвиток, диверсифікація виробництва та підтримка конкурентоспроможності, зростання добробуту працівників, охорона навколишнього середовища, які прямо не пов'язані із зростанням маси прибутку. Тобто, найбільш виправданим є використання гнучкої фінансової стратегії, що поєднує застосовування окремих елементів всіх інших її типів.

Моделі управління фінансовими ресурсами. Систематизація та узагальнення теорії та практики фінансового менеджменту дозволяє умовно виділити чотири концептуальні підходи (моделі) до управління фінансовими ресурсами: елементний (регулювання пропорцій між окремими елементами балансу); потоковий (управління фінансовими потоками з метою трансформації балансу), портфельний та диференційований. Слід зазначити, що в „чистому" вигляді жоден з них не зустрічається. В практичному аспекті віднесення до тієї чи іншої моделі вказує на домінуюче використання її інструментів та прийомів.

Управління, орієнтоване на підтримання певних співвідношень між елементами структури балансу, ґрунтується на використанні фінансових коефіцієнтів. Його достатньо точно характеризує позиція, яка розглядає фінансовий менеджмент як систему дій з оптимізації фінансової моделі підприємства або, у вужчому сенсі, її балансу. Послідовники такого підходу вважають, що „саме баланс дозволяє чітко виділити всі об'єкти уваги фінансового менеджера, тобто по суті відображає статику його роботи".

Практична реалізація такого підходу пов'язана з проблемою визначення та інтерпретації нормативних показників, на основі яких оцінюється фінансовій стан та фінансові результати діяльності підприємства. Рекомендовані наукою оптимальні значення фінансових коефіцієнтів визначались емпіричним шляхом для підприємств певної виробничої спеціалізації і стабільного зовнішнього економічного оточення.

Динамічна зміна умов господарської діяльності, яка характерна для трансформаційної економіки та підприємств різних галузей, вимагають перегляду прийнятних нормативних значень фінансових показників та індивідуального підходу при вирішенні цього питання. „Із-за різного рівня розвитку окремих підприємств в галузі, а також цілих галузей результати аналізу, проведеного з використанням західних методик, не відображають дійсного фінансового стану підприємств. Це походить від того, що одні й ті ж значення показників можуть означати стійкий фінансовий стан для одних компаній і кризовий для інших.

Другий підхід орієнтується на досягнення певного бажаного фінансового стану підприємства в майбутньому, забезпечення якого здійснюється шляхом послідовної трансформації елементів поточного балансу в майбутній бажаний баланс. Типовим прикладом цього підходу є управління в умовах фінансової кризи підприємства.

Управління по методу трансформації балансу потребує встановлення елементів балансу, які найбільш суттєво реагують на управляючий вплив. Крім того, такі зміни повинні бути детерміновані до функції часу. Однак нині не встановлено ключових елементів балансу і немає теоретичних моделей, які надійно апроксимують процес їх трансформації за функцією часу. Тому відсутнє наукове розуміння механізму переходу від поточного до бажаного балансу.

Портфельний підхід передбачає виділення бізнес-процесів в окремі об' єкти управління фінансовими ресурсами, що об' єднуються в загальний портфель, а його цільовою функцією є оптимізація структури останнього.

Кожен з цих концептуальних підходів має як свої переваги, так і недоліки. Для сільськогосподарських підприємств доцільним є застосування диференційованого підходу, який передбачає використання комбінацій інструментів кожного з підходів на окремих етапах життєвого циклу підприємства чи до окремих бізнес-процесів, на основі чого забезпечується підвищення ефективності використання фінансових ресурсів.

Етапність трансформації управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств. Процес трансформації управління фінансовими ресурсами має свою внутрішню логіку, яка обумовлює зміст та послідовність здійснення певних процедур та етапів. Вважаємо, що такими етапами повинні бути:

- визначення цільових параметрів управління фінансовими ресурсами;

- аналіз сучасного стану управління фінансовими ресурсами;

- розробка фінансової політики;

- реорганізація фінансової функції сільськогосподарських підприємств у відповідності з вимогами сучасного етапу економічного розвитку;

- створення фінансової служби;

- визначення технології, методів та прийомів розробки і ухвалення управлінських рішень в сфері формування та використання фінансових ресурсів;

- розробка та прийняття нормативних документів з визначенням регламентів і процедур прийняття, реалізації та коригування рішень по управлінню фінансовими ресурсами;

- визначення основних показників аналізу та планування фінансових ресурсів, методів їх розрахунку, критеріїв прийнятності та способів інтерпретації, процедур та періодичності проведення фінансового аналізу;

- розробка та впровадження внутрішньогосподарської системи фінансового планування;

- розробка та реалізація системи контролю формування, розміщення та використання фінансових ресурсів;

- організація управлінського обліку та системи фінансового контролю і моніторингу у відповідності з потребами кожної із функціональних сфер управління підприємством.

Філософія фінансової політики повинна виходити з необхідності обґрунтування найбільш важливих аспектів формування та використання фінансових ресурсів за такими напрямами: