Контрольная работа: Кримінальне право
дії, що характеризують об'єктивну сторону злочину, вчинені за межами України, а суспільно небезпечний наслідок настав на території України.
коли виконавець злочину або хоча б один з його співучасників діяв на території України.
Зауважимо, що юрисдикція України щодо визначення злочинності та караності діянь, вчинених на ЇЇ території, може зазнавати обмежень або, навпаки, може розширюватися на підставі укладених і ратифікованих Україною міжнародно-правових актів. Приміром, відповідно до Мінської конвенції країн СНД від 22.01.1993 «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (статті 2 та 72), дозволяється здійснювати за дорученням сторони учасниці цієї Конвенції кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочини в цих країнах на підставі норм чинного кримінального законодавства України.
Передача кримінального провадження допустима і в протилежному напрямку - від України іншим країнам-учасницям конвенції, що відповідним чином обмежує чинність територіального принципу дії кримінального закону.
Обмеження юрисдикції України можуть мати місце і в частині виконання вироку.
На території України відповідно до Закону України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» діють і норми міжнародних правових актів (договорів), учасниками яких є Україна. Як визначає ч. 1 ст. 9 Конституції України, такі норми є складовою частиною національного законодавства України, тобто є імплементованими у національне законодавство.
Чинність законодавства про кримінальну відповідальність за національним та універсальним принципами полягає у поширенні дії кримінального закону на відповідне коло осіб.
Національний принцип (принцип громадянства) закріплений у статтях 6 та 7 ч. 1 КК України встановлює межі відповідальності громадян України та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, за злочини, які вчинені ними на території України та за кордонами України, а іноземців - за злочини, вчинені ними на території України. Такими межами є визнання скоєного діяння злочинним кримінальним законом України та законом іноземної держави, на території якої воно вчинене, або визнання діяння злочинним лише національним кримінальним законом України.
Стаття 7 ч. 2 КК, згідно з ст. 61 ч. І Конституції України, забороняє подвійну відповідальність за одне й те саме діяння і встановлює, що «якщо особи, зазначені у частині першій цієї статті (громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають на території України.- П. Ф.), за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини».
Винятком з цього правила є іноземці, які вчинили злочини на території України, однак відповідно до національного та міжнародного права користуються правом дипломатичного імунітету. Стаття 6 ч. 4 КК визначає, що «питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом».
Ці особи визначені в «Положенні про дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав в Україні», яке затверджено Указом Президента України 10.06.1993 р. Однак їх набагато більше, адже дипломатичним імунітетом у міжнародному праві користуються більше категорій осіб, ніж вказано у названому Положенні.
Універсальний принцип, закріплений ст. 8 КК, визначає відповідальність іноземців та осіб без громадянства, що постійно не проживають на території України, за злочини, які вчинені за межами України. Відповідно до цієї норми «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають на території України, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України». Така відповідальність може настати лише у випадках, коли злочинні дії скеровані проти інтересів України або підпадають під ознаки злочинів, боротьбу з якими веде світове співтовариство. У такому випадку слід визначити:
• чи діяння визнане злочинним міжнародним договором;
• чи Україна є учасником цього договору.
3. ВИДАЧА ТА ПЕРЕДАЧА ЗЛОЧИНЦЯ
Видача особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи, яка засуджена за вчинення злочину
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності
та віддання до суду.
2. Іноземці, які вчинили злочини на території України
і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.
3. Іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України 1 перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.
1. Ч. 1 ст. 10 конкретизує положення ст. 25 Конституції України, відповідно до якого громадянин України не може бути виданий іншій державі за жодних обставин, у т.ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслідком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що постійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.
При визначенні поняття "вчинення злочину за межами України" слід враховувати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).
2. їз норм ч. ч. 2 і 3 ст. 10 випливає, що:
1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства - одній із відповідних держав), громадянами якої вони не є;
2) вказані іноземці не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не Передбачена міжнародними договорами України;
3) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна держава;
4) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України;
5) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на "й території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.