Контрольная работа: Культурний простір

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

Z

X Рис. 2.1 Осьові форми

Парадигмальні форми не ізольовані одна від одної. У когнітивних парадигмах присутні ціннісні та регулятивні елементи, і навпаки, в ціннісних та регулятивних парадигмах – відповідні знання. Проте головний зміст будь-якої парадигмальної форми

визначається тим типом смислів, які в ній створюються, тією вісю, до якої вона прикріплена.

Конкретні феномени культури звично поєднують у собі різні типи смислів – подібно тому, як у конкретних фізичних об’єктах присутні відразу і механічні, і електричні, і хімічні явища. Культура в своєму реальному існуванні спеціально не розкладає по поличкам когнітивні, ціннісні і регулятивні парадигми. Для їх дослідження в культурології доцільно розглядати їх відокремлено. Це дає можливість краще розібратися у їх змісті та приступити до вивчення більш складних синтетичних форм культури, які поєднують у собі різні парадигми.

У складі культурного світу часто виділяють як суттєву його частину галузь духовної культури. Сюди відносяться такі культурні форми, як релігія, мистецтво, філософія. Характерною ознакою усіх форм духовної культури є те, що в них на першому плані знаходиться співвіднесення знань і цінностей. Це не означає, що регулятивні парадигми в духовній культурі відсутні. Проте не важко помітити, що кінцевою межею творчої діяльності в духовній культурі є знання і цінності, тоді як регулятиви відіграють допоміжну роль, виступаючи головним чином як засоби створення духовних цінностей. Духовна культура включає духовні форми, які орієнтовані на знання і цінності, чи, так би мовити, звернені до когнітивно-ціннісній площини. Отже, духовна культура – це ″когнітивно-ціннісній вигляд″ культурного простору.

У культурному просторі виділяється сутність форм культури, які визначають соціальні відношення людей, їх взаємодію в суспільстві. Сюди відносяться моральна, правова, політична культури. У цих формах культури фіксуються соціальні цінності та ідеали, а також загальні регулятиви поведінки. Сукупність таких форм утворює галузь культури соціальних відношень або соціальної культури. Цю галузь можна уявити у вигляді прошарків культурного простору, які зорієнтовані на ціннісні і регулятивні вісі. Звісно, що в соціальній культурі неможливо обійтись без знань. Проте знання виступають тут як засіб для вироблення принципів та норм поведінки людей у суспільстві, їх спільного життя, взаємодії та діяльності. Головний зміст соціальної культури – це регулятиви, цінності та ідеї.

Нарешті, в культурі існує ще одна галузь, яка характеризується спрямованістю до когнітивно-регулятивної площини. Це галузь технологічної культури. Сюди відноситься культура освоєння і оброблення будь-якого матеріалу, культура виконання, виготовлення, отримання чого-небудь. Знання і регулятиви тут стають необхідними і важливими елементами технологічної культури. Цінності виступають у цьому виді культури на другий план.

Галузі духовної, соціальної і технологічної культури схематично зображені на рис. 2.2 у вигляді когнітивно-цінносній, ціннісно-регулятивній та когнітивно-регулятивній площин, на які проектується зміст культурного простору.

Y

X – когнітивна вісь

Y – ціннісна вісь

Z – регулятивна вісь

Соціальна

культура

Духовна Z

культура

Технологічна

культура

X

Рис. 2.2. Структура культурного простору

Духовна, технічна і соціальна культура – не відокремлені один від одного сектори, або частини, культурного простору, вони виступають як "три обличчя культури". В ідеалі ми можемо розглядати і аналізувати їх відокремлено. Проте в реальному світі суспільного життя межа між ними досить розпливчаста і відносна (наприклад, мистецтво – форма духовної культури). Але існує і технічна культура створення, оформлення, поширення творів мистецтва – їх втілення в книгу, архітектурну споруду, театральну виставу. Існує і пов’язана з мистецтвом соціальна культура художнього життя суспільства – державна політика в галузі мистецтва, відношення людей до художньої творчості тощо. Сучасна наука щонайтісніше переплітаються з технікою і складається компонент технологічної культури. Але одночасно вона своїми гуманітарними розгалуженнями входить до галузі духовної культури.

На основі відбитого в культурі соціального досвіду можна виділити різні культурні сценарії. Ми живемо в просторі культури. Культура пронизує все наше життя у всіх його проявах. Але життя не є само по собі феноменом культури – воно предстає як явище багатополярного сівту за межами культурного простору. У відношенні до простору культури воно є "позапросторовим" процесом. Не випадково такі мислителі, як Ф. Ніцше, А. Бергсон, З. Фрейд та інші розглядали життя і культуру як протилежності. Життя – біологічний процес. Воно дане людині як біологічний істоті. Але життя стає людським тоді, коли воно втілюється в культурній формі. Культура – це те, у чому людське життя підноситься над своїми обставинами і в чому воно відрізняється від життя тварин. Фрейд підкреслює, що джерелом людської активності є в кінці кінців життєві силу організму, властиві будь-якій живій істоті імпульси до дій для збереження і продовження життя свого роду. Найсильнішим проявом цих життєвих імпульсів є сексуальність і агресивність.

Ерік Берн, розвиваючи ідеї З. Фрейда, пише, що два найсильніших потягів є в людині: це потяг до творення – лібідо і потяг до руйнування – мортідо. Із намагання до творення виникає кохання, великодушність і щедрість, радісна творчість. Потяг до знищення призводить в дію ворожнечу, ненависть, сліпий гнів, жахливу насолоду жорстокістю.

Виходячи с цього, можна зробити висновок приборкує прояви ворожих тваринних інстинктів людина. Вона накладає на них обмеження і заборони, завдяки чому стає можливим соціальне життя, тобто існування і розвиток суспільства. У суспільстві створюються принципово нові "надбіологічні" умови збереження і продовження біологічного життя людського роду. Культура не створює життєву енергію людини, вона лише спрямовує її на розумні цілі і раціонально організує її використання в умовах людської спільноти.

Потреба жити і діяти – не продукт розвитку культури, а вихідний стимул до її розвитку, біологічне підґрунтя, з якого зростає здатність людини до творення і вдосконалення культури. Культура приборкує прояви природжених тваринних інстинктів людини. Ці умови призводять до утворення різноманітних форм людської діяльності, яких немає і не може біти у тварин. Людська діяльність – це розумова діяльність. А оскільки сам розум є продуктом культури і формується у кожної окремої особистості в ході залучення до неї, то можна сказати, що вся людська діяльність відбувається на основі засвоєння культури, відбитого у ній соціального досвіду.

Культура програмує життєдіяльність у людей і визначає її соціалізовані способи. Кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє особисте життя і діяльність за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Програми такого роду прийнято називати сценаріями. Сценарій – це розгорнутий у відповідно соціально-культурному контексті план дії особистості. Він не завжди нею чітко осмислюється і може носити досить розмитий, ескізний і орієнтований характер. Але будь-яка людина, якщо вона діє, як розумна істота, завжди має якийсь, бодай приблизний сценарій. Що визначає можливі шляхи і способи реальних дій особистості (наприклад, коли ми збираємось зателефонувати, то ще до того, як беремо трубку, в нашій голові складається сценарій попередньої розмови: ми згадуємо ім’я того, з ким хочемо розмовляти, намічаємо канву бесіди, передбачаємо можливі варіанти, що робити, коли нам скажуть те або інше, або якщо до телефону підійде хтось інший). Цей сценарій може бути намічений лише в загальний рисах, у ході розмови він може змінюватися залежно від різних обставин, але без нього навряд чи ми змогли б телефонувати.