Контрольная работа: Людиномірність предмета філософії

І там степи, і тут степи, Та тут не такії, Руді, руді, аж червоні, А там голубії...

«Ця природа і цей простір, — продовжує Сміт, — цілком специфічні, і вони становлять історичну домівку народу, священну скарбницю його спогадів. Вони мають свою власну історичну поезію — для тих, чий дух настроєний на неї. Рідний край — це не просто декорації національної драми, а головний герой, і його природні риси набирають історичного значення для народу. Тож озера, гори, річки та долини — все можна обернути на символи народних чеснот і «автентичний» національний досвід ... звідси й повернення до минулого через серію міфів, міфів про зародження, про визволення і міграцію, про золоту добу і її героїв, мудреців і, може, про обраний народ». Націю, зауважує Сміт, оцінюють як «подовження родинного вогнища й дому», місце, де жили предки й герої, як «осадок давньої культури» — тож у імперського «патріота» нерідко зароджується спокуса привласнити чужу славну історію і культуру (особливо, якщо власна історія є ще дещо куцою), історію і культуру народів, територія яких на даний момент опинилася під владою імперії. Такий «патріот» вважає цілком «законним» анексувати «пам'ятки й залишки попередніх цивілізацій на цьому самому місці, привласнюючи їхні культурні досягнення, аби вирізняти й уславлювати територіальну націю, якій (поки що) може бракувати власних досягнень. Тож сучасний Ірак привласнює собі давню вавилонську культуру від Хаммурапі до Навуходоносора; ганці привласнюють славу середньовічної імперії Гана, що лежала набагато північніше, зімбабвійці намагаються інкорпорувати загадковий пам'ятник і цивілізацію Великого Зімбабве до свого політичного образу».

А хіба ж не так само чинить наш північно-східний сусід, привласнюючи «славу середньовічної Київської імперії, що лежала набагато південніше», або прагне «інкорпорувати цивілізацію Русі до свого політичного образу»? А щоб «легітимізувати» крадіжку, і