Контрольная работа: Методи захисту прав суб’єктів господарювання

4) він має відокремлене від інших суб’єктів (в тому числі і від власника) майно;

5) він несе відповідальність за своїми зобов’язаннями у межах закріпленого за ним майна.

Суб’єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій(структурні одиниці) утворені ними для здійснення господарської діяльності (це положення було закріплене в ч. 2 ст.55 ГК України, проте Законом України від 4 лютого 2005 р. структурні одиниці без належних для того підстав і наукового обґрунтування були виключені з числа суб’єктів господарювання).

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання та права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у ГК та інших законах.

Суб’єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначаються цивільним законодавством та Господарським кодексом.

Суб’єкти господарювання – відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Не допускаються до заняття підприємницькою діяльністю такі категорії громадян: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, нотаріату, а також органів державної влади і управління. покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Згідно ч.1 ст. 56 ГК суб’єкт господарювання може бути утворений:

а) за рішенням власника (власників) майна або уповноваженим ним (ними) органу. Уповноважені органи визначає власник (загальний порядок);

б) у випадках, спеціально передбачених законодавством, - за рішенням інших органів, організацій і громадян (спеціальний порядок).

Згідно з методом автономних рішень, заснованих щодо суб’єктів господарювання, підприємці мають право за власною ініціативою приймати рішення, які не суперечать законодавству України.

Метод власних приписів зобов’язує суб’єктів підкоряться обов’язковим моделям правовідносин, які визначені законодавством (наприклад, обов’язковість реєстрації суб’єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльності та обов’язки дотримання вимог антимонопольного законодавства);

Метод рекомендацій полягає в тому, що держава регулює поведінку об’єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин (наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій).

Будь-яка держава повинна захищати права суб’єктів господарювання. В ст. 20 Господарського кодексу України, щодо захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів передбачено:

1) Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів.

2) Кожен суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом:

а) визнання наявності або відсутності прав;

б) визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів;

в) визнання недійсними господарських угод з підстав передбачених законом;

г) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

д) припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

е) присудження до виконання обов’язків в натурі;

є) відшкодування збитків;

ж) застосування штрафних санкцій;

з) застосування оперативно-господарських санкцій;

і) установлення, зміни й припинення господарських правовідносин;