Контрольная работа: Митна політика
У ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни й захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів по регулюванню ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми й методи, конкретні цілі й завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої та внутрішньої політики держави.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що в залежності від кваліфікаційних ознак (критеріїв) підрозділяються на адміністративні й економічні, тарифні й нетарифні.
Економічні методи регулювання ЗЕД базуються на використанні економічних інструментів торгової політики - мита, податків (ПДВ, акцизів і т. ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи в більшій мірі відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах.
Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів ЗЕД регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин, і тому сфера їх застосування поступово звужується. Але найбільш суттєвий захід адміністративного впливу - контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення й тепер.
Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їх особливого розгляду, поза зв'язком із іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють увізні мита.
Експортні мита вважаються суперечними природі ринкових відносин, міжнародні та регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі.
У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги й складають конкуренцію останнім. Увізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими й національними витратами й цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок увізного мита по групах і видах продукції. У зв'язку з цим вони часто змінюються.
При обмеженому асортименті завезеної продукції й масовості її завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб'єктів чи виробів з орієнтацією на їхні індивідуальні вихідні головні параметри.
Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД за допомогою якого реалізується технічна політика держави в області зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня й фізичного етану-імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.
Основною правовою базою для стягнення мита в Україні є Митний кодекс України, Закон України "Про єдиний митний тариф". Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизованим відповідно до ТН ЗЕД СНД. У той же час ці ставки постійно змінюються. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2000 р. № 1624 "Про внесення змін до ставок ввізного мита на окремі види товарів та до деяких постанов Кабінету Міністрів України"1 знову внесено ряд змін у ставки мита.
Відповідно до чинного законодавства при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються до товарів, що ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.
До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режиму найбільшого сприяння до нації або товарів, походження яких не визначено, ставки ввізних мит збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.
3. Принципи митного регулювання
Принципи митного регулювання що закріплені в ст. 2 МК України. До них відноситься:
- самостійність визначення митної політики. Він проявляється в тому, що Україна самостійно відповідно до міжнародно-правових стандартів і потреб визначає свою митну політику й послідовно проводить її в законодавстві й практичній діяльності митних органів;
- наявність власної митної системи, що проявляється в створенні власних митних органів, встановленні засад їх взаємодії з іншими державними органами. Разом з тим, митні органи тісно співпрацюють із митними органами інших держав;
- здійснення митного регулювання на власній території власними силами. Митне регулювання на території України здійснюється відповідно до Митного кодексу, інших законів України та міжнародних договорів. Україна вправі вступати в митні союзи з іншими державами та приймати участь у діяльності міжнародних організацій із митної справи. Але Україна поки що утримується від вступу в митні союзи й переважно свої відносини в галузі митної справи врегульовує на підставі двохсторонніх угод з іншими країнами. Утім такі союзи, як свідчить практика, не є стійкими.
Відповідно до ст. 8 МК України регулювання митної справи здійснюють вищі органи державної влади та управління. При цьому основні напрямки митної політики України, структуру системи органів державного регулювання митної справи, розміри мита та умови митного обкладення, спеціальні митні зони й митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит котрих через територію України заборонено, визначається Верховною Радою України.
До компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до ст. 106 Конституції України та Закону України "Про Кабінет Міністрів України" відноситься: забезпечення здійснення митної політики відповідно до чинного законодавства України; установлення розмірів митних зборів та плати за митні процедури; координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи; проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у передбачених чинним законодавством України випадках; подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій стосовно системи митних органів.
Галузевим, спеціально уповноваженим органом державного управління в області митної справи є Державна митна служба України (Держмитслужба України). Вона діє на підставі затвердженого Указом Президента України "Положення про державну митну службу в Україні" від 8 лютого 1997 р., де вказано, що ця служба є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи, здійснює керівництво дорученою йому сферою управління, відповідає за її стан та розвиток.
При регулюванні митної справи враховуються її міжнародні стандарти й практика, зобов'язання України в зовнішньоекономічній сфері, потреби забезпечення законних прав та інтересів громадян і розвиток економіки.
4. Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента
Правове регулювання підприємництва за участю іноземного елемента підкоряється загальному механізму правового регулювання підприємництва. У той же час є ряд особливостей, що спричинені економічними реаліями, традиційними зв'язками, вимогами міжнародного співтовариства тощо. Це проявляється в інвестиційному, торговому й митному праві. Зміни в економіці привели також до радикальних змін у зовнішньоекономічній сфері, до ліквідації монополії зовнішньої торгівлі, надання права участі в ЗЕД усім юридичним та фізичним особам, організації внутрішнього валютного ринку, розвитку іноземного підприємництва, удосконалення контролюючих функцій держави, розширення економічних методів регулювання ЗЕД і т. ін.
Економічний розвиток і інтеграція України у світове господарство неможлива без розвитку національного законодавства відповідно до міжнародного досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Правове регулювання ЗЕД включає в себе систему нормативних актів різної галузевої належності, у рамках і на основі яких здійснюється її практика. Ця система представлена:
- міжнародними правилами та нормами, підписаними й ратифікованими Україною, міжнародними договорами України з іншими країнами. Навіть у тому разі, коли міжнародні акти і не є підписаними, приймаються всі міри, щоб їх дотримувались, або, у крайній мірі, грубо не порушували;
- національним законодавством про ЗЕД, яке представлене законами, кодексами, а також підзаконними актами;
- зовнішньоекономічними контрактами суб'єктів підприємництва.
Створення системи правового регулювання ЗЕД - це тривалий процес, який несе на собі відбиток розвитку як національної економіки, так і міжнародних зобов'язань України, що стоїть на порозі вступу до Всесвітньої торгової організації. Президент України у своєму посланні до Верховної Ради України в 2000 р. вказав: "У контексті нової стратегії особливої ваги набувають питання подальшого вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення інтегрування української економіки в структури світового економічного простору, міжнародного поділу праці, прискорення адаптації економічних, правових та інституціональних структур України до міжнародних стандартів Світової організації торгівлі (COT) та ЄС, активної участі нашої держави в міжнародних економічних, науково-технічних та інших організаціях, тісної взаємодії з ними.
Входження України у світовий економічний простір можливе лише на базі відкритості економіки з одночасним застосуванням комплексу заходів щодо захисту внутрішнього ринку. ... Дальшого вдосконалення потребує митна служба". З цією метою використовуються різноманітні способи регулювання відносин.
Розрізняють тарифні й нетарифні міри регулювання.
Кількісні обмеження - це адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обігу, яка полягає у встановлені кількості й номенклатури дозволених до експорту чи імпорту товарів. Кількісні обмеження включають квотування, ліцензування й "добровільне" обмеження експорту.