Контрольная работа: Міжнародна правова охорона навколишнього середовища

1 . Міжнародна правова охорона навколишнього середовища

Природа Землі не знає адміністративних меж і розвивається за єдиними законами. Тому й зусилля однієї окремо взятої країни в царині природоохоронної діяльності навряд чи увінчаються успіхом, якщо вони не будуть поєднуватися з інтернаціональни­ми заходами, спрямованими на охорону довкілля. Усвідомлення об'єктивної необхідності об'єднати правоохоронну діяльність усіх країн світу, всієї світової спільноти для вирішення глобальних екологічних проблем приходило поступово, в міру розвитку нау ково-технічного прогресу й наростання загрози екологічної кризи в масштабах усієї планети.

Потреба в міжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена глобальністю проблеми взаємовідносин суспільства і природи. Ідея такої необхідності була усвідомлена і проголо­шена ще до першої конференції в Берні з охорони навколиш­нього природного середовища (1913 p.). Згодом вона одержала закріплення й розвиток у міжнародних правових документах.

Поступово сформувався, а за сучасних умов одержав досить широкого розвитку один із головних напрямків міжнародного співробітництва у сфері екології — міжнародноправова охорона навколишнього середовища. Важливими передумовами міжна-родногоправового регулювання охорони оточуючого людину при­родного середовища є обмеженість простору й ресурсів біосфери, заінтересованість країн і народів у справедливому розподілі при­родних ресурсів, у забезпеченні прав громадян на сприятливе для життєдіяльності довкілля.

Об'єктом міжнародного співробітництва у сфері екології є не навколишнє природне середовище, що знаходиться під націо­нальною юрисдикцією, а міжнародно-правовий природний прос­тір, що оточує природне середовище Землі в цілому, глобальна екологічна рівновага.

Міжнародна правова охорона навколишнього природного середовища ґрунтується на певних принципах, вироблених спіль­ними зусиллями держав, міжнародних організацій і конферен­цій. Вони сформульовані в окремих рішеннях міжнародних ор­ганізацій, документах конференцій, а також обов'язково викла­дені в національному законодавстві. В узагальненому вигляді до цих принципів належать пріоритетність екологічних прав людини, суверенні права держави на природні ресурси в межах її території, вільний обмін міжнародною екологічною інформа­цією; взаємодопомога держав при надзвичайних обставинах (еко­логічних катастрофах тощо), неприпустимість екологічного бла­гополуччя однієї держави внаслідок заподіяння екологічної шкоди іншій та ін.

Серед об'єктів міжнародно-правової охорони навколишньо­го природного середовища, під якими розуміють природні об'єк­ти, з приводу яких у держав і міжнародних організацій форму­ються й розвиваються екологічні відносини, вирізняють дві ка­тегорії: ті, що належать до юрисдикції держави, й ті, які до неї не належать.

До першої категорії відносять Світовий океан, космос, Анта­рктиду, мігруючі види тварин та деякі інші. Особливість даних об'єктів полягає в тому, що їх правовий режим визначається нормами міжнародного екологічного права. Друга категорія -

міжнародно-правові об'єкти природи, включені до числа сві­тового природного існування (міжнародні водні об'єкти, занесе­ні до Міжнародної червоної книги, що знаходяться під загрозою зникнення, рідкісні види фауни, флори та деякі інші).

Однією з правових форм міжнародного співробітництва Укра­їни у сфері екології є міжнародні договори. Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обо­в'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Більше того, якщо між­народним договором України, укладеним у формі закону, вста­новлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.

На сучасному етапі міжнародне співробітництво в галузі охо­рони довкілля здійснюється на трьох рівнях - світовому (або глобальному), європейському і регіональному.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому рівні стала Стокгольмська конференція, ООН з на­вколишнього природного середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію, що містить 27 прин­ципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), ай послужила джерелом формування міжнародного екологічно­го права.

На регіональному рівні міжнародне співробітництво розви­вається з урахуванням особливостей географічних і природних регіонів, у межах яких створені й функціонують єдині екологіч­ні системи.Формами такого співробітництва є міжнародні еко­логічні програми за участю України - «Чорне море», «Карпати» та ін.

Самостійною формою міжнародної співпраці у сфері еколо­гії є міжнародні договори екологічного змісту. Серед них виріз­няються договори комплексного й поресурсового змісту. До пер­ших належать ті, що мають глобальний характер, другі спрямо­вані на охорону окремих об'єктів природи.

Специфічною і досить поширеною формою міжнародного співробітництва виступають численні міжнародні конференції з проблем охорони навколишнього природного середовища, що позитивно впливають на міжнародну політичну атмосферу та напрямки подальшого розвитку такої співпраці. Найбільш зна­чимою є Конференція ООН з навколишнього середовища й роз­витку, що відбулася в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро, у якій взяли участь 179 держав. Конференція прийняла Декларацію Ріо та «Порядок денний на XXIсторіччя». На ній також були подані відкриті для підписання Конвенції «Про зміни клімату» та «Про біологічне різноманіття».

Міжнародно-правовими угодами регламентуються екологіч­ні проблеми, які мають планетарний характер і які не можуть ефективно регулюватися тільки законодавством однієї або де­кількох країн. Водночас необхідно зазначити, що існують і такі екологічні проблеми, які мають регіональний характер. Для їх вирішення укладаються міжнародно-правові угоди між держа­вами відповідного регіону. Наприклад, 21 квітня 1992 р. на Кон ференції причорноморських країн, що відбулася в м. Бухаресті (Румунія) була підписана Конвенція про захист Чорного моря від забруднення.

Україна, як член Ради Європи - однієї з впливових органі­зацій, у діяльності яких питання охорони довкілля посідають доволі важливе місце, - підписала й ратифікувала 29 міжна­родних конвенцій, що стосуються екології, стала учасником 44 двосторонніх міжнародних угод і договорів у зазначеній сфері.

2. Міжнародні природоохоронні організації

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організа­ції Об'єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські ор­ганізації, їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь в них більшості країн світу, які являють собою різні еко­номічні й соціально-політичні системи.

Завдання охорони здоров'я народів світу, яке ставить перед собою Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), про що зазначено в її Статуті, логічно передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого люди­ну середовища.

Міжурядова морська консультативна організація (ІМКО) має на меті сприяння міжурядовому співробітництву в усіх тех­нічних областях, пов'язаних з міжнародним торговельним суд­ноплавством. Однією з функцій діяльності цієї організації є роз­робка високих стандартів екологічної безпеки судноплавства. До компетенції ІМКО належить боротьба з забрудненням Світо­вого океану нафтою. З цією метою був створений Комітет з без­пеки на морі. Характерним є заснування, Юридичного комітету.

В структурі органів Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) знайшли відображення спеціальні функції в галузі охо­рони навколишнього середовища. До складу Виконавчого комі­тету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навко­лишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни пого­ди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруд­нення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього се­редовища.

У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Все­світня кліматична програма (ВКП), завдання якої - вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяль­ності, розробка методів спостереження за його змінами.

У рамках ЮНЕСКО розроблений і успішно здійснюється ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: «Люди­на і біосфера», «Міжнародна гідрологічна програма», «Програма вивчення Світового океану», ЮНЕП, МБП.

ЮНЕП (UNEP) - міжурядова програма, започаткована в 1972 р. і присвячена найбільш гострим екологічним пробле­мам сучасності.

Міжнародна екологічна програма (МБП) - неурядова бага­торічна науково-дослідна програма з вивчення біопродуктивно-сті природних і створених людиною угруповань організмів у ма­сштабах планети.

«Людина і біосфера» (МАБ) - довгострокова міждисциплі­нарна програма наукових досліджень, метою якої є докладне ви­вчення структури і функціонування біосфери та її екологічних регіонів, систематичне спостереження за змінами біосфери в ре­зультаті впливу людини, прогнозування цих змін. Програма діє з 1970 р. під егідою ЮНЕСКО.

Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської ор­ганізації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продук­тивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжна­родним і національним заходам у сфері збереження природнихресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використан­ня ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальс­тва в Центрально-Західній Атлантиці, Постійна Комісія Конфе­ренції з використання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.

Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО) багато уваги приділяє питанням вивчення впливу цивільної авіації на на­вколишнє середовище та можливості його запобігання.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--