Контрольная работа: Міжнародне економічне право (поняття, принципи, джерела)

4. Усі держави повинні співробітничати щодо розробки, подальшого розвитку, прийнятних у міжнародному аспекті керівнихположень або постанов стосовно передавання технології з повним урахуванням інтересів країн, що розвиваються.

Стаття 14. Кожна країна зобов’язана співробітничати у забезпеченні постійного і зростаючого розширення та лібералізаціїсвітової торгівлі й підвищення добробуту та життєвого рівнявсіх народів, зокрема народів країн, що розвиваються. Відповідновсі держави мають співробітничати, серед іншого, щодо поступового усунення перешкод на шляху торгівлі й покращенняміжнародних умов для здійснення світової торгівлі і з цією метою держави повинні прикладати координовані зусилля, спрямовані на справедливе вирішення проблем торгівлі всіх країн з урахуванням конкретних проблем торгівлі країн, що розвиваються.

При цьому держави мають вживати заходів щодо забезпеченнядодаткових вигід для міжнародної торгівлі країн, що розвиваються, з тим, щоб досягти суттєвого збільшення їх валютнихнадходжень, диверсифікації їх експорту, прискорення темпів розширення торгівлі з урахуванням їх потреб розвитку, збільшенняможливостей щодо участі в розширенні світової торгівлі тасприятливішої участі для одержання вигід від такого розширення торгівлі за допомогою якнайсуттєвішого покращання умовдоступу на ринки товарів, що становлять інтерес для країн, щорозвиваються, і в разі потреби за допомогою заходів, спрямованих на встановлення стабільних, справедливих і вигідних цін насировинні товари.

Принцип співробітництва між державами у сфері міжнароднихекономічних відносин охоплює також принцип jus commercii —право вільного розвитку торговельного співробітництва.

Стаття 15. Держави зобов’язані сприяти загальному і повному роззброєнню під ефективним міжнародним контролем і використовувати ресурси, вивільнені в результаті ефективних заходів щодо роззброєння, на економічний і соціальний розвитоккраїн, виділяючи значну частину додаткових коштів для розвитку країн, що розвиваються.

Стаття 16. 1. Право і обов’язок держав індивідуально і колективно ліквідувати як необхідну умову для розвитку колоніалізм,апартеїд, расову дискримінацію, неоколоніалізм і всі форми агресіїззовні, окупації і панування та економічні та соціальні наслідки,що випливають звідси. Держави, які здійснюють таку політикупримусу, несуть економічну відповідальність перед країнами,територіями і народами за відшкодування й повну компенсаціюза використання та скорочення природних і всіх інших ресурсівцих країн, територій і народів, а також завданої цим ресурсамшкоди. Обов’язок держав — розширити надання їм допомоги.

2. Жодна держава не має права заохочувати інвестиції, якіможуть виявитися перепоною на шляху звільнення окупованихтериторій.

Стаття 17. Міжнародне співробітництво з метою розвитку єзагальним обов’язком держав. Кожна держава має співробітничати з країнами, що розвиваються, у їх діяльності, спрямованійна прискорення економічного і соціального розвитку, забезпечуючи сприятливі зовнішні умови й розширюючи надання їм активноїдопомоги відповідно до їх потреб і цілей розвитку, суворо дотримуючись суверенної рівності держав.

Стаття 18. Розвинені країни повинні розширювати, удосконалювати і зміцнювати систему загальних невзаємних і недискримінаційних тарифних преференцій для країн, що розвиваються,разом з відповідними узгодженими висновками і відповіднимирішеннями, прийнятними в цій галузі, у межах компетентнихміжнародних організацій. Розвинені країни повинні також приділяти увагу застосуванню інших диференційованих заходів у галузях, де можливо й доцільно, і такими засобами, які забезпечать особливий і сприятливий режим для того, щоб задовольнити потреби країн, які розвиваються, у сфері торгівлі тарозвитку. У міжнародних економічних відносинах розвинені країни повинні намагатись уникати заходів, що можуть негативновплинути на розвиток національної економіки країн, що розвиваються, заохочувати загальні тарифні преференції та інші диференційні заходи на користь цих країн.

Суверенна рівність, яка передусім розуміється як рівність юридична (рівноправ’я), не означає, що світова спільнота не знає профактично існуючу нерівність. Тому надання преференцій країнам,що розвиваються (а це було зафіксовано ще в Женевських принципах 1964 р.), означає намагання подолати фактичну нерівність інаблизити юридичну рівність до рівності фактичної.

Стаття 19. З метою прискорення економічного зростаннякраїн, що розвиваються, у подоланні економічного розриву міжними і розвиненими країнами останні повинні надавати країнам,що розвиваються, загальний преференційний, невзаємний і недискримінаційний режими в тих галузях міжнародного економічного співробітництва, де можливо.

Отже, згідно з Хартією розвинені країни повинні надавати пільгикраїнам, що розвиваються, поширювати на них пільги, які розвиненікраїни надають одна одній, але не мають права вимагати від країн,що розвиваються, жодних поступок.

Стаття 20. Країни, що розвиваються, мають у своїх зусиллях із розширення загального обсягу своєї торгівлі приділятиналежну увагу можливості розширення цієї торгівлі із соціалістичними країнами, надаючи цим країнам не менш сприятливіторговельні умови порівняно з тими, які вони звичайно надаютьрозвиненим країнам з ринковою економікою.

Стаття 21. Країни, що розвиваються, повинні намагатисясприяти розширенню торгівлі між ними і з цією метою можутьвідповідно до процедур міжнародних угод, що вже існують і розроблюються, якщо можливо, надавати торговельні преференціїіншим країнам, що розвиваються, не зобов’язуючись поширюватитакі преференції на розвинені країни, якщо такі дії не створюють перепон для загальної лібералізації торгівлі та її розширення.

Принцип взаємності полягає в наданні іноземній державі, її юридичним і фізичним особам певних прав, привілеїв, пільг за умови, щодержава, яка їх надає, а також її особи користуються аналогічнимиправами у відповідній іноземній державі. Принцип взаємності можевстановлюватися в односторонньому порядку у внутрішньому законодавстві або на підставі міжнародного договору.

Стаття 22. 1. Держави повинні реагувати на загальновизнаніі взаємоузгоджені потреби та завдання розвитку країн, що розвиваються, шляхом сприяння чистому припливу реальних ресурсів, що збільшився, з усіх джерел до країн, що розвиваються,з урахуванням будь-яких зобов’язань, прийнятих відповіднимидержавами, для підкріплення зусиль країн, що розвиваються, наприскорення їх економічного і соціального розвитку.

2. У цьому контексті відповідно до викладених цілей і завдань та з урахуванням прийнятих зобов’язань країни повиннінамагатися збільшити чистий приплив фінансових коштів зофіційних джерел до країн, що розвиваються, та поліпшуватийого умови.

3. Приплив ресурсів, що є допомогою розвитку, має охоплювати економічну і технічну допомогу.

Стаття 23. З метою сприяння ефективній мобілізації власних ресурсів країни, що розвиваються, можуть зміцнюватисвоє економічне співробітництво та розширяти взаємну торгівлю для того, щоб прискорювати власний економічний і соціальний розвиток. Усі країни, особливо розвинені, індивідуально, а також у межах відповідних міжнародних організацій,членами яких вони є, повинні забезпечувати відповідну й ефективну підтримку і співробітництво.

Стаття 24. Держави зобов’язані будувати взаємні економічнівідносини так, щоб ураховувати інтереси інших краї