Контрольная работа: Міжнародне право другої половини XX ст.

Один з таких проектів ліг в основу Ліги Націй (1919), яка так і не стала ефективним інструментом політичної і міжнародної співпраці.

В цілому за час від першої до другої світової війни розробка проблем організації міжнародного миру і безпеки рухалася вельми поволі.

Друга світова війна через її масштаби, методів терору, вживаних фашистськими арміями, дала могутній поштовх урядовій і суспільній ініціативі по організації миру і безпеки.

На урядовому рівні питання створення організації міжнародної безпеки виникло з перших днів війни.

В науковій літературі існують розбіжності про те, хто з союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні учені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обґрунтовано посилалися на радянсько-польську декларацію від 4 грудня 1941 року.

Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав в Москві в 1943 році.

В декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність установи в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якої можуть бути всі такі держави - великі і малі»^{[1] .}

Особливостями цієї організації слід назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавної співпраці. Ці характеристики не були властиві колишнім міжурядовим організаціям.

Подальший хід підготовки нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і детально описаний в багатьох історико-правових дослідженнях. Найважливішими етапами в створенні ООН обгрунтовано називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були злагоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, з участю глав трьох урядів - радянського, британського і американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його у ряді пунктів, і ухвалила рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй в США в квітні 1945 року.

Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і що завершилася ухваленням засновницьких документів ООН. 24 жовтня 1945 року після передачі на зберігання п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН увійшов до сили.

Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися очікування міцного миру, давала надію і на розвиток співпраці всіх держав в питаннях економічного і соціального розвитку.

У статті 1 Статуту ООН закріплено такі загальні цілі цієї міжнародної організації:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі поваги принципу рівноправності і самовизначення народів.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво в розв'язанні між­народних проблем економічного, соціального, культурного і гу­манітарного характеру й у заохоченні і розвитку поваги до прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови, релігії тощо.

4. Бути центром для узгодження дій націй у досягненні цих за­гальних цілей.

Для досягнення цих статутних цілей ООН керується та­кими принципами, що є фактично основними принципами міжнародного права:

1. Принцип суверенної рівності всіх членів ООН.

2. Принцип сумлінного виконання прийнятих на себе зобов'я­зань.

3. Принцип розв'язання міжнародних суперечок мирними засо­бами.

4. Принцип утримання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування.

5. Принцип утримання від надання допомоги будь-якій держа­ві, проти якої Організація Об'єднаних Націй застосовує дії пре­вентивного або примусового характеру.

6. Принцип забезпечення дії відповідно до цих принципів, ос­кільки це може виявитися необхідним для підтримання міжна­родного миру і безпеки.

7. Принцип невтручання в справи, що по суті належать до внутрішньої компетенції будь-якої держави.

У Статуті ООН чітко визначено членство в організації (статті 3—6). Головними органами ООН визначені такі, що засновуються за Статутом: Генеральна Асамблея, Рада Без­пеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнарод­ний суд і Секретаріат (ст. 7). Повноваження головних орга­нів ООН докладно окреслено у розділах IV і V Статуту

Значну увагу в Статуті приділено проблемам мирного розв'язання спорів, які могли б загрожувати додержанню міжнародного миру й безпеки (розділ VI).

Для реалізації мети, викладеної в ч. 1 ст. 1, Статут ООН докладно визначає обов'язки і дії Ради Безпеки стосовно за­грози миру, порушень миру й актів агресії (розділ VII)

У Статуті ООН закріплено норму, яка ніякою мірою не перешкоджає існуванню поряд з ООН регіональних угод або органів, що пов'язані з підтриманням міжнародного миру і безпеки (розділ VIII). При цьому застерігається, що такі уго­ди або органи та їх діяльність мають бути сумісні з цілями і принципами ООН.

Для створення у світі умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, за­снованих на повазі принципу рівноправності і самовизначен­ня народів, у розділі IX Статуту ООН окреслено основні на­прями міжнародного економічного і соціального співробіт­ництва.