Контрольная работа: Міжнародні розрахунки у зовнішньоекономічній діяльності

Вступ

1. Поняття міжнародних розрахунків

2. Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоекономічних операцій

3. Проблеми і перспективи розвитку акредитивної формирозрахунків в Україні

Висновок

Перелік літератури

ВСТУП

Середовище міжнародного ринку включає безліч різних аспектів - економічних, організаційних, правових. Дане середовище корінним чином відрізняється від умов господарювання, в яких звикли оперувати суб'єкти підприємництва. Ефективність економічної діяльності в даному зовнішньому середовищі в першу чергу вимагає чіткого уявлення про правові рамки, в яких вона здійснюється, і ясного усвідомлення того, що практично єдиним інструментом регулювання взаємостосунків між учасниками зовнішньоекономічних угод є відповідна правова система, побудована і на національних і на міжнародних джерелах. Метою регулятивної політики держави у сфері зовнішньоекономічної діяльності економічних агентів повинне стати створення раціональної системи норм і механізмів, яка б сприяла досягненню мети підприємств на зовнішніх ринках, і кінець кінцем забезпечувала б їх участь в міжнародному розподілі праці.

Питання розрахунків є одним з ключових в міжнародному торговому обороті. Законодавство і банківська система повинні надавати підприємствам достатню кількість інструментів, які забезпечували б як здійснення розрахунків, так і покриття ризиків, які виникають у зв'язку з цим. При цьому інструменти повинні забезпечувати гнучкість і можливість швидкого реагування підприємств на зовнішні умови, що постійно змінюються.

Зовнішньоекономічні відносини охоплюють всі операції, пов'язані з оборотом товарів, послуг, грошей і капіталів між різними економічними і валютними зонами. Значну частину зовнішньоекономічних відносин складає зовнішня торгівля. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а так само некомерційним операціям, кредитам і руху капіталів між країнами, зокрема пов'язані з будівництвом об'єктів за кордоном і наданням допомоги країнам, що розвиваються.

Одним з найважливіших складових зовнішньоекономічних зв'язків є здійснення розрахунків за одержані товари, послуги і т.д. Проведення розрахунків між зацікавленими сторонами (експортери, імпортери і т.д.) здійснюють спеціалізовані установи, якими є банки. Правовою основою розрахункових відносин є міжнародні договори і норми внутрішнього національного законодавства. На правове регулювання міжнародних розрахунків впливають систематизовані уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної банківської практики.

Розрахункова функція є одним з основних видів банківської діяльності і для цього банк повинен мати певний набір організаційних і технічних інструментів. Банківські системи різних країн не функціонують окремо один від одного, а, навпаки, знаходяться в постійній взаємозалежності і взаємодії.

Поява і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і звернення. У них відображається відносно відособлена форма руху вартостей в міжнародному обороті через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту.

1.ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

Міжнародні розрахунки – регулювання платежів на грошові вимоги і зобов'язання, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між юридичними особами і громадянами різних країн. Міжнародні розрахунки включають, з одного боку, умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою і закріплені міжнародними документами і звичаями, з іншою - щоденну практичну діяльність банків по їх проведенню. Що пригнічує об'єм розрахунків здійснюється безготівковим шляхом за допомогою записів на рахунках банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках грають найбільші банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації фінансового положення, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділяння і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків лоро(іноземних банків в даному банку) і ностро(даного банку в іноземних). Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених засобів. Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки звичайно підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. В цілях отримання вищого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках ностро мінімальні залишки, вважаючи за краще розміщувати валютні активи на світовому ринку позикових капіталів, зокрема на євроринку.

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється національним законодавством, з іншою - визначається практикою, що склалася, яка існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.

Практика міжнародних розрахунків припускає використання національних валют, міжнародних рахункових валютних одиниць і золота.Відвіку в поточних міжнародних розрахунках використовувалися національні кредитні гроші провідних країн. До першої світової війни перевідні векселі (тратти), виписані у фунтах стерлінгів, обслуговували 80% міжнародних розрахунків.

Отже, історична закономірність розвитку платіжно-розрахункових відносин підпорядкована принципу витіснення золота кредитними грошима не тільки з внутрішніх, але і міжнародних розрахунків. Характерний, що навіть в період панування золотого стандарту золото служило лише засобом погашення пасивного сальдо платіжного балансу. З відміною золотого стандарту і припиненням розміну кредитних грошей на жовтий метал відпала необхідність оплати золотом міжнародних зобов'язань. Проте золото використовується як надзвичайні світові гроші при непередбачених обставинах (війни, економічні потрясіння і ін.) або коли інші можливості вичерпані. Нині золото використовується в міжнародних розрахунках опосередкований через операції на ринках золота.

Переважне використання національних валют в міжнародних розрахунках підсилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн - емітентів цих валют.

Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:

1) економічних і політичних відносин між країнами;

2) валютного законодавства;

3) міжнародних торгових правил і звичаїв;

4) банківської практики;

5) умов зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод.

2. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ

УМОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Найбільш складними і такими, що вимагають високої кваліфікації банківських працівників є розрахунки по міжнародних торгових контрактах. Від вибору форм і умов розрахунків залежать швидкість і гарантія отримання платежу, сума витрат, пов'язаних з проведенням операцій через банки. Тому зовнішньоторговельні партнери в процесі переговорів погоджують деталі умов платежу і потім закріплюють їх в контракті. При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно виявляється протилежність інтересів експортера, який прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший строк, і імпортера, зацікавленого у виплаті найменшої суми валюти, прискоренні отримання товару і відстроченні платежу до моменту його кінцевої реалізації. Вибір валютно-фінансових і платіжних умов операцій залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, їх компетенції, а також від традицій і звичаїв торгівлі даним товаром. Міжурядові угоди встановлюють загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторговельних контрактах чітко формулюються докладні умови. Ці умови включають наступні основні елементи: валюту ціни; валюту платежу; умови платежу; засоби платежу; форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки здійснюватимуться.

Валюта ціни і валюта платежу.Від вибору валюти ціни і валюти платежу (крім рівня ціни, розміру процентної ставки за кредитом) залежить певною мірою валютна ефективність операції. Експортні і імпортні контрактні ціни різноманітні і залежать від додаткових витрат, що включаються в них, у міру просування товарів від експортера до імпортера; перебування на складі країни-експортера; шлях в порт; знаходження в порту; шлях за межу; складування за кордоном; доставка товару імпортеру.

Існують п'ять основних способів визначення цін товарів.

1) тверда фіксація цін при укладенні контракту, при якій ціни не міняються в період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін на світових ринках;

2) при підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі котирувань того або іншого товарного ринку на день постачання), а сама ціна встановлюється в процесі виконання операції. Цей спосіб звичайно практикується при тенденції до підвищення ринкових цін;

3) ціна твердо фіксується при укладенні контракту, але міняється, якщо ринкова ціна зміниться в порівнянні з контрактною, скажімо, в розмірі, що перевищує 5%;

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--