Контрольная работа: Моральність і мораль

- теоретичний розвиток моралі, постійне збагачення етики;

- формування нових, досконаліших засобів впливу і контролю за моральною поведінкою людей;

- ступінь духовної зрілості особистості, її здатність зробити вселюдські моральні цінності сенсом власного життя, відповідність її ідеалу свобідної і рівноправної особистості;

- розширення сфери дії моралі, підвищення її ролі в житті суспільства й особистості;

- зростання загального рівня освіти, розвиток етичних досліджень і збільшення обсягу моральної освіти (школа, засоби масової інформації (ЗМІ), мистецтво і література).

Навіть побіжний огляд свідчить, що не всі перелічені вище критерії науково обґрунтовані, оскільки, наприклад, мораль не піддається теоретичному розвитку, а використання засобів контролю за моральною поведінкою людей може мати надто невтішні наслідки.

Уже саме виникнення моралі свідчить про прогрес людини. Мораль, її норми є вищими, ніж доморальні засоби регулювання стосунків між людьми, оскільки норми моралі винятково універсальні, пластичні, що дає змогу особі самостійно приймати рішення і діяти у будь-якій життєвій ситуації. Іноді моральними вважають дії за відсутності вибору, характеризуючи, наприклад, поведінку первісної людини як об'єктивно задану, жорстко детерміновану, включаючи до моральних норм і позаморальні. На цій підставі позитивними моральними якостями первісної людини вважають і такі, що не були результатом свідомого морального вибору.

Безперечно, де немає вибору, немає і моралі. А вибір передбачає наявність у людини самосвідомості. Можна, Мабуть, погодитися, що суб'єктом морального ставлення до світу спочатку була не окрема людина, а рід, плем'я, до якого вона належала. Невипадково з виникненням роду ввійшли в обіг поняття "свій", "чужий", а поняття, що свідчать про наявність самосвідомості ("мій", "твій"), виникли, очевидно, в період переходу від первіснообщинного до рабовласницького ладу. Якщо всесилля роду розглядати як результат делегування (передавання) індивідом своїх повноважень роду, то можна дійти висновку, що й індивід причетний до вибору, а отже, й до сфери моральних стосунків.

Свідченням морального прогресу в первісному суспільстві є упорядкування статевих стосунків і відмова від канібалізму.

Суттєві зрушення відбулися у сфері моралі з переходом первісного суспільства до рабовласницького. Про моральний прогрес тодішнього суспільства свідчили такі явища буття:

- інтенсивне становлення самосвідомості особи, намагання теоретично осмислити її (самосвідомість). Цю думку підтверджує висловлювання "Пізнай самого себе" , яке приписують то Фалесу, то Сократу;

- розвиток суспільного життя, проникнення моралі в політичні, правові та інші відносини, у сферу виробництва, науки тощо;

- розширення можливості морального вибору;

- розширення сфери дії моральних норм, які раніше стосувалися лише ставлення до одноплемінників. На цьому етапі відбулося формування уявлення про моральну цінність кожної особистості незалежно від кровної, расової, національної належності. Л.-А. Сенека, наприклад, вважав людину найсвященнішим предметом для іншої людини, раба за його природою прирівнював до інших людей, в його душі вбачав ті самі начала гордості, честі, мужності, великодушності, які даровані й іншим людським істотам, хоч би яким був їх соціальний стан;

- визрівання уявлення про право кожного народу на свою культуру;

- виникнення спеціального вчення про мораль (етики), завданням якого є свідомий і цілеспрямований вплив на мораль, реальні стосунки між людьми з метою їх удосконалення, гуманізації.

Виявити поступ моралі з приходом феодального ладу нелегко. Побутує думка, ніби феодалізм є загалом регресом людства. Аргументують її тим, що на першій стадії він відрізнявся від рабовласницького суспільства примітивнішими продуктивними силами, поверненням до панування натурального господарства, занепадом засобів сполучення, зниженням рівня культури, зокрема й моральної. Згідно з марксистською концепцією, навпаки, феодалізм – крок уперед в історії людства, оскільки він є необхідною ланкою в процесі вдосконалення способу виробництва. До того ж на відміну від раба і колона феодально залежний селянин був частково зацікавлений у розвитку виробництва, з чим рахувався і феодал, визнаючи в селянинові юридичну особу.

Моральні стосунки між селянами і стосунки між селянами та феодалами принципово відрізнялися від стосунків між рабами і між рабами й рабовласниками. Проте моральний поступ епохи виявляється насамперед у сфері стосунків між представниками панівного класу: між рабовласниками в рабовласницькому суспільстві, між феодалами – у феодальному.

Про моральний прогрес феодального суспільства свідчать такі факти:

- значно розвинутіші моральні стосунки селян порівняно зі стосунками рабів;

- значно гуманніше ставлення феодала до селянина, ніж ставлення рабовласника до раба. Селянин був визнаний суб'єктом і об'єктом морального відношення (раб не вважався людиною, а тому не міг бути об'єктом морального відношення);

- захист релігією, що відігравала істотну роль у житті феодального суспільства, всезагального характеру моралі. Так, Ісус Христос згідно з християнським віровченням віддав себе як спокутну жертву за всіх людей, а не тільки за майбутніх християн. А зі слів апостола Павла "Слава і честь, і мир усякому, хто робить добро " можна зробити висновок, що висока мораль доступна кожній людині. Ця позиція християнства позитивно впливала на станово-корпоративну мораль тієї епохи;

- нейтралізація релігійною свідомістю негативного впливу на світогляд людини, прагматичного, практично-утилітарного ставлення до світу, яке в усьому прагне лише користі, зважаючи тільки на її антипод – шкоду;

- розвиток дворянської культури і моралі.

Епоха Відродження засвідчила суттєвий моральний поступ людства. Воно ніби прокинулося від середньовічної сплячки, відкрило для себе вражаючі досягнення культури минулого (античності), заглянуло в майбутнє, в якому бачились різноманітні величні справи вільних від земних і небесних владик людей.

В епоху Відродження панувало передчуття безмежної свободи, жадоби до життя, земного щастя. Тоді визнавали тільки один культ – культ земної краси, возвеличували індивіда, його буття. І цей індивід невдовзі голосно заявив про себе. Спонукав його до цього капіталізм, що не міг перемогти без такої могутньої зброї, як індивідуалізм.

Проте захоплена творчими перспективами людина епохи Відродження часто поводилася нерозсудливо, егоїстично, жорстоко, аморально.

Передумовами утвердження капіталістичного суспільства було визрівання нової людини, яку не задовольняли феодальні реалії. її світобачення, світовідчуття, моральні уявлення потребували принципово іншого суспільства.

Про прогрес моралі у буржуазному суспільстві свідчать: