Контрольная работа: Національні меншини на Рівненщині

Вступ

Національний склад України поступово формувався протягом усієї історії, періодами залишаючись сталим, періодами ж, навпаки зазнавав суттєвих змін. Взагалі Україна рахується багатонаціональною країною, але Рівненська область, як провінційна, є однією з тих де національні меншини не є різнобічними.

Національний склад населення області відрізняється загальною однорідністю. Понад 93% жителів області становлять українці. Також на території Рівненщини проживають росіяни 4,6%; білоруси 1,4%; поляки 0,3%, євреї 0,14%; чехи 0,06%; майже 500 німців та інші народності.

В своїй науковій роботі я хочу розглянути життя побут, звичаї деяких національних меншин від початку їхнього прибуття на Україну, зокрема в нашу область, і до теперішнього часу.

1. Єврейська національна меншина

Євреї почали селитися на території сучасної України ще в дохристиянські часи. Перші відомості про них на Волині датуються кінцем ХІІІ ст. у Галицько-Волинському літописі, де описується смерть і поховання князя Володимира Васильковича в 1288 р в м. Володимирі, відзначено велику жалобу місцевих євреїв з цього приводу. Найдавніша згадка про євреїв на території сучасної Рівненщини- в Острозі, тут вони поселились десь у кінці ХІV ст., про це свідчить одна з найбільш ранніх епітафій, яка датується 1444 роком. Відомості про них у Дубно відносяться до 1532 р. А щодо Рівного, то перші свідчення про них ми маємо з 1566 року, коли власником Рівного став князь Любомирський, який надавав євреям значні пільги, звільняв від початків, міркуючи тим самим покращити становище міста, міської казни. За переписом 1765 р. в Рівному мешкало 196 єврейських сімей (434 особи чоловічої статі, 456 жіночої). Місцевому кагалові (кагал-єврейська релігійно-національна спільнота) підпорядковувались також 58 сімей із ближніх сіл; всього ж кагал налічував 1186 чоловік.

Найбільш масове переселення євреїв в Україну почалося після підписання Люблінської (1569) унії, з Польщі вони вирушили на українські землі, які увійшли до складу Речі Посполитої (Волинь, Брацлавщина, Київщина, Підляшшя.). Осідали євреї переважно в містечках, які були перейменовані в міста з магдебурзьким правом. Не маючи ніяких прав на осілість у містах, євреї, однак, селилися там з милості власників і старост, які намагалися мати з них свою користь.

Однією з причин масового переселення євреїв на Волинь були переслідування, які чинило стосовно них польське католицьке духовенство і городяни. Там їм заборонялось проживати в містах, що належали духовенству, і в деяких королівських містах. Антисемітську політику проводили окремі представники міської влади, торговці-католики, які таким чином намагалися створити нестерпні умови для своїх конкурентів – євреїв. Церковний собор вимагав від короля обмеження чисельності євреїв у містах, заборони будувати синагоги та виставляти товари для продажу у публічних місцях. Під тиском цих сил король та сейм Польщі прийняли низку рішень, що обмежували господарську діяльність євреїв.

В Україні вони також не користувалися особливою повагою. Причини ненависті українських селян до євреїв крилися не у загальній нелюбові до національних рис, а у економічних обставинах, так як євреї займалися торгівлею, фінансовими операціями, орендою магнацьких маєтків і навіть православних церков, збиранням податків. Саме це робило їх в очах корінного населення пособниками польських магнатів. Тому гнів закріпачених селян був спрямований як проти польських магнатів так і проти євреїв-орендарів. Так, влітку 1646 року на Волині почали діяти численні повстанські загони, які нищили костели, шляхту, ксьонзів, жидів (загін Гараська в Острозі). Рятуючись від загибелі деякі євреї приймали християнство. В такому випадку вони діставали всі права українського люду.

Підписуючи Зборівську угоду 1649 року Б Хмельницький залишив євреям право жити в Україні та займатися торгівлею, але при цьому уточнив, що євреї не можуть бути ні власниками, ні орендарями, ні мешканцями в таких містах, де стояли козацькі полки. В зв'язку з цими всіма обставинами чисельність євреїв в Україні дещо зменшилась.

Пізніше на Правобережжі, Волині зокрема, соціальне і правове становище євреїв було швидко відновлене. Населення за короткий термін відновилося у чисельності та економічно. За переписом населення 1764–1765 рр. у Волинському воєводстві проживала єврейська громада у кількості 53636 осіб. Введення смуги осілості, а також «Тимчасових правил» в 1882 році позначилось на розселенні євреїв. Згідно з останніми вони не мали права селитися у сільській місцевості. Тому основна частина єврейського населення була зосереджена в невеликих містечках і містах смуги осілості. У селах їх практично не було. У першій половині ХІХ ст. єврейське населення на Волині продовжує зростати. Це пояснюється не тільки міграційними процесами, а й високим приростом і меншою смертністю ніж у корінного населення. За даними перепису 1847 року у 12 повітах Волинської губернії мешкало 172115 євреїв. (Дубенській 15441, Острозький 11584, Рівненський 15067).

Євреї відрізнялися від інших етносів своєю соціальною структурою. Вона була обумовлена низкою обмежень щодо їхнього розселення у сільській місцевості і основними напрямами економічної діяльності. Вони переважно займалися ремеслами, дрібною торгівлею, опановували банківську сферу (за деякими даними відомо, що іудеїв-торговців було набагато більше ніж християн). Про досить широкий розмах торгівельних операцій євреїв Волині свідчить, наприклад, такий факт: «Арон Жид з Любомиля в липні 1534 року гнів на ярмарок до Ярослава 148 волів». Значна частина єврейського населення губернії була зайнята різними видами ремесел. Ремісники, кравці, шевці, займалися обробкою дерева, будівництвом і керамікою, обробкою металу. Досить розвинуте було меблеве і столярне ремесло. Зате низькою була участь євреїв у розвитку фабричної промисловості (фабрики і заводи, що їм належали були дрібними, слабо механізованими). Жінки, в основному, були зайняті приватними службами: прислуга, модистки, білошвейки.Значний інтерес становить історія єврейського землеробства та землеволодіння. Російське самодержавство видало цілий ряд законодавчих актів, які обмежували сферу діяльності нехристиян у землеробстві, зокрема вони не мали права мати кріпаків християн. Але у 1804 р. було прийнято «Положення», за якими євреї мали право купувати і продавати незаселені землі, використовувати найману працю і на 10 років звільнятись від податків. Ці заходи були спрямовані на те, щоб залучити єврейське населення до землеробської праці, сприяти їх переселенню в степові райони України, а щодо євреїв-землеробів, то їх майже не було, так як земля цікавила євреїв як нерухомість, і вони намагалися вкласти в неї свої капітали, і ніякі спроби російського уряду залучити їх до хліборобської праці, успіхом не увінчались (єврейські землеробські колонії на території сучасної Рівненщини: с. Озеряни – Дубенського, Антонівка, Малі Селища і Мочулки – Рівненського повітів.)

Значну увагу єврейські громади приділяли розвитку освіти і вихованню підростаючого покоління. Живучи замкнуто від основної частини населення, вони створили власну систему освіти, в якій велика увага приділялась релігійному вихованню дітей, формуванню національної свідомості. Спочатку це були приватні початкові школи-хедери, талмуд-тори і вища талмудська школа – ієшива. Однією з перших на Волині, на початку ХVІ ст. була відкрита ієшива в Острозі, на чолі якої стали відомі єврейські рабини К. Габеркастен, С. Лурє, І. Горович, С. Едельс. Пізніше відкриваються загальноосвітні єврейські школи, виникають початкові, середні, суботні єврейські училища, а також приватні навчальні заклади з курсами гімназій і реальних училищ. В ХХ ст. (коли Рівненська обл. була під владою Польщі) в Рівному працювали 3 єврейських гімназії, і декілька початкових шкіл. Викладання велося на мовах: іврит та ідиш. Діти в дитсадках виховувалися теж на своїй рідній мові. Тарбутська гімназія залучала до освіти усіх дітей на Волині. Діяли національні клуби, громадські організації, єврейська лікарня, будинок для пристарілих. Також єврейське населення задовольняло і свої релігійні потреби: будували синагоги, молитовні будинки тощо. Виходила щотижнева єврейська газета «Волинь лебен» (Волинське життя)

Але після визволення Червоною армією нашого краю, Рівне почали «звільняти» від осередків єврейської культури. Були закриті школи і дитсадки, лідери національних і громадських організацій були репресовані, вивезені в Казахстан і Сибір (так як і їхні українські і польські колеги). Синагоги, якщо не закриті, то передані під господарські заклади, а з Великої синагоги конфісковано сотні світків тори, і де подіті не відомо по сьогоднішній день. Колишнє єврейське кладовище розбили на дві половини: одну під парк, другу під пасовисько. Згодом тут побудували кілька споруд школи і адміністративні будинки партійних і радянських установ.

Спочатку центральним «органом.», був – кагал, а пізніше головними важливими центрами активності були релігійні гміни. (так як релігія висувалася на перший план, послідовники іудейської віри об» єднались в релігійні гміни), якими керували обрані представники громади. До компетенції гміни відносилося: організація і утримання рабінату; утворення і утримання молитовних будинків, синагог, ритуальних купалень, цвинтарів; керівництво релігійним вихованням молоді; турбота про забезпечення єврейських громад необхідним майном; керівництво гмінним майном і фондами, а також різним реманентом і закладами, які належали гміні.

Згідно з розпорядженням гміна повинна була також здійснювати контроль над благодійними акціями, опікуватись і наглядяти за своїми релігійними організаціями, які діють на її території; мала право накладати і збирати податки від членів гміни, призначати і звільняти її керівників.

Крім релігійних гмін, важливу роль в громадському житті євреїв відігравала мережа власних культурних, громадських і господарських організацій. У Рівному найбільш популярним було товариство «Тарбут» – освітня організація, яка ставила за мету необхідність введення в єврейських школах староєврейської мови (ідіш), і утримувала мережу власних освітніх центрів.

Відділення товариства існували у всіх великих общинах на Рівненщині.

Важливим елементом громадського і політичного життя були профспілкові організації. Власники великих промислових і торговельних закладів об'єднувалися у спілках купців і промисловців, наприклад, Рівненська спілка у 1931 р. нараховувала 300 членів. Діяли профспілки найманих робітників різних галузей. Профспілкові об» єднання були місцем постійної боротьби

Як зазначають дослідники, російська торгівля у Подніпров» ї поєднувалася з політикою збирання руських земель Московською державою. Безперечно що і Волинь, як давнє руське князівство, була в «об'єднавчих» планах Росії. Про це, зокрема, свідчить вживання царем Олексієм у середині ХVІІ ст. титулу князя Волині. В зв'язку з цим торгівельні зв'язки Росії з Волинським регіоном набували політичного значення, а створення тут колоній росіян забезпечувало формування реального ґрунту для реалізації політичних задумів. політ. партій, які намагалися поширити нам свій вплив, часто виступали як окремі політ. угрупування під час виборів до керівництва релігійних гмін (до речі виборча кампанія, до гмін, була навіть більш напружена ніж перед виборами до парламенту.), чи міського самоуправління.

Єврейська громадськість Рівненщини, з політ. погляду, була досить різноманітною, але загалом поділялась на два ворожих табори: ортодоксальний та сіоністський, між якими постійно точилася політ. боротьба: сіоністи мали у своїх руках всі організації, які підтримувались американськими фондами; ортодоксали мали дуже великий вплив серед «темних» єврейських мас.

Найсильнішими політ. партіями на Рівненщині в 20–30-ті роки були сіоністські організації. Найбільше значення мала одна з них у Рівному. В 1931 р. її члени мали вплив в таких об» єднаннях, як «Тарбут», об» єднання купців та промисловців, спілка дрібних єврейських купців а також у молодіжних організаціях.

З 1928 р. почала незалежну діяльність почала група сіоністів-революціонерів, вплив якої зростав.

В 20-х роках велику відігравала Єврейська народна партія, також діяла на Рівненщині партія «Союз Ізраїлю», навколо якого гуртувалися прихильники ортодоксалів. Він не проводив традиційної організаторської роботи, а лише відстоював своїх кандидатів на виборах до керівництва релігійних гмін та міського самоуправління. Про вплив окремих громадських угрупувань свідчать результати виборів до керівництва релігійних гмін. Так, у 1928 р. в керівництві Рівненської гміни було 6 сіоністів, 9 представників господарського списку та деякі інші. Через 5 років соціалістична організація здобула 6 мандатів, сіоністи-революціонери-1 мандат, «Союз Ізраїля» – 1, господарники-10.

Громадські організації, профспілкові, культурні чи політичні, які діяли на території Рівненщини, були в основному відділеннями загально польських і навіть міжнародних організацій.

На поч. 20-х років майже вся торгівля і ремесло знаходилася в руках євреїв. Вони були також власниками більшості квартир, призначених для найму в містах. В цей період і розпочинаються дії православних і католиків по обмеженню ролі, а тим самим і доходів євреїв. Найважливішим ефектом було утворення спілки селян з одного боку і споживачів – з другого, які продавали і скуповували сільськогосподарські продукти без посередництва єврейських купців. Великою підтримкою з боку клієнтів користувалися створені християнами промислові заклади і ремісничі майстерні. Додатковим ударом по єврейським ремісникам було кустарне виготовлення продукції селянами. Так, наприклад, у гміні Гоща в 1934 році було 80 нелегальних селянських майстерень кравців-селян.

Боротьба проти позиції євреїв в економічному житті Рівненщини не привела в 20-ті роки до серйозного обмеження їх ролі, але знижувала їх життєвий рівень. Іншим ефектом цієї кампанії було розповсюдження пресою, громадськими діячами антиєврейських лозунгів, які часто були далекими від економічних потреб. Ефектом широкомасштабної підтримуваної державними органами пропаганди за ліквідацію або хоча б обмеження торгівлі і ремесла євреїв було поширення думки про негативну роль, яку відіграють євреї на громадському і економічному житті краю, причому цій пропаганді сприяли як поляки так і українці.

Отже, з усього вище сказаного ми можемо зробити висновок, що євреї відігравали значну роль в економічному житті краю, в значній мірі і в суспільно-політичних процесах, посідали важливе місце в структурі народонаселення, бо на території сучасної Рівненської області в ті часи проживало майже 120 тисяч євреїв. В подальшому доля тисяч осіб цієї національності була трагічною: вони були по варварському знищені німецько-фашистськими катами і їх прислужниками.

В Рівненській області євреїв завжди було немало, а ще після 1939 р. коли Німеччина окупувала Польщу, тисячі євреїв-біженців знайшли притулок на нашій землі, надіючись на допомогу. Але Радянська влада була до них не менш агресивна ніж німецька. Про це свідчать масові репресії проти євреїв, які почалися з 1935 р і виконувалися групою НКВД. Приводом служила думка, нібито всі євреї, уродженці Польщі, є її шпигунами, а ті хто з Палестини – найманцями англійців. Це навіть можна назвати Радянським варіантом гітлерівського плану щодо вирішення « єврейського питання»

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--