Контрольная работа: Облік основних засобів

Також існують відмінності у обліку нематеріальних активів після первісного визнання. Відповідно до МСФЗ 38 нематеріальні активи після первісного визнання можуть обліковуватися двома методами: за первісною вартістю та за переоціненою вартістю, що є допустимим альтернативним порядком обліку.

В Україні згідно з п. 19 П(С)БО 8 підприємство може здійснювати переоцінку за справедливою вартістю на дату балансу тих нематеріальних активів, щодо яких існує активний ринок.

У НСБО 13 “Облік нематеріальних активів” Республіки Молдова наводяться приклади видів нематеріальних активів, щодо яких можливе або неможливе існування активного ринку. Активний паралельний ринок існує при продажу ліцензій, різних привілеїв, прав з розподілу виробничих пільг. Проте він не існує за наявності певних нематеріальних активів в одному екземплярі (товарні знаки і знаки обслуговування, право на видання конкретної газети, право на певне музичне або кіновидання, патенти, фірмові назви тощо). На такі нематеріальні активи укладаються контракти купівлі-продажу.

У ПБО 14/2000 “Облік нематеріальних активів” Російської Федерації, “Інструкції про бухгалтерський облік нематеріальних активів” Республіки Білорусі, і СБО 28 “Облік нематеріальних активів” Республіки Казахстан не визначається можливість проведення підприємствами переоцінки нематеріальних активів, а в п. 3.2 Методичних рекомендацій до киргизького СБО 8 “Облік основних засобів та інших довгострокових активів” стверджується, що “первісна вартість нематеріальних активів не переоцінюється, навіть, якщо існує активний ринок і ринкова вартість активу збільшується”.

Таким чином, можна стверджувати, що окремі питання зметодики бухгалтерського обліку нематеріальних активів у національнихстандартах бухгалтерського обліку пострадянських країн висвітлюються більш докладно, ніж в Україні, тоді як певні питання потребують подальшого удосконалення. Тому доцільно розробити методичні рекомендації з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, що сприятиме полегшенню тлумачення окремих складних та проблемних питань з методології бухгалтерського обліку цих активів та прискоренню процесу приведення вітчизняної облікової системи до вимог ринкової економіки і міжнародних стандартів.

2. Основні проблеми та шляхи вдосконалення обліку основних засобів

Мета дослідження полягає у визначенні сутності основних засобів, здійснення ряду модифікацій щодо обліку й амортизації основних засобів, що дасть змогу знизити трудомісткість робіт та скоротити документообіг, а також визначити який з видів обліку краще застосовувати: податковий чи бухгалтерський.

Аналіз основних досліджень і публікацій. В обліку основних засобів використовують різні методи. Їх різноманіття зумовлює потребу в розгляді їх сутності, переваг і недоліків. Питання вдосконалення методів обліку основних засобів вивчали такі вчені, як: Лінник В.Г., Зюкова М.М., Задорожній З. та ін.[5,с.407].

Питання, пов'язані з проблемами нарахування амортизації на основні засоби та перспективами їх вирішення в Україні, знайшли певне відображення у роботах Орлова П., Орлова С., Онишка Д., Мурашко О. та інших вітчизняних учених-економістів[3,с.32].

Виклад основного матеріалу. Реформування бухгалтерського обліку в Україні на основі Національних положень(стандартів) бухгалтерського обліку, що відповідають вимогам ринкової економіки та міжнародним стандартам бухгалтерського обліку, привело до суттєвих змін в обліку основних засобів. В опублікованих нормативних актах – Плані рахунків, затверджену наказом МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; Інструкції про застосування Плану рахунків, затвердженій МФУ від 30 листопада 1999р. № 291 із змінами та доповненнями; П(С)БО 7 «Основні засоби» - не охоплено всіх без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів та їх зносу. У зв’язку з цим у практичній діяльності виникають проблеми, що стосуються обліку та амортизації основних засобів[1,с.68].

З моменту введення нового Плану рахунків і Національних стандартів, за якими підприємства України ведуть бухгалтерський облік, пройшло немало часу і це дало змогу виявити їх недоліки та переваги.

До переваг можна зарахувати:

1. Зрозумілість вітчизняного обліку для іноземних інвесторів.

2. Узгодженість Плану рахунків з фінансовою звітністю.

3. Регламентація основних ділянок обліку окремими положеннями, які дають змогу при його веденні використовувати різні варіанти й кожному підприємству обирати найефективніші для нього методи

Серед недоліків можна виділити:

1. Велику трудомісткість трансформаційних процесів.

2. Низка стандартів, зрештою, як і більшість законів в Україні, написані важкодоступною мовою і є не досить зрозумілими.

3. В опублікованих нормативних актах не охоплено без винятку питань, які виникли у зв’язку з реформуванням обліку основних засобів.

Амортизація по основних засобах починає нараховуватися в бухгалтерському обліку з наступного місяця після введення їх в експлуатацію. В П(С)БО 7 такої чіткості немає, у п.29 стандарту зазначено, що «нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт став придатним для корисного використання». Однак придатним для корисного використання може бути й обладнання, яке не потребує монтажу і зберігається на складі, а також інші види капітальних інвестицій. Таке визначення може спричинити формування неправильної думки на практиці стосовно того, що по капітальних інвестиціях теж можна нарахувати амортизацію. У зв’язку із зазначеним, передостанній абзац п.29 П(С)БО 7 треба викласти в такій редакції: «Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об’єкт основних засобів було введено в експлуатацію»[6,с.135].

Важливу роль при амортизації основних засобів відіграє вибір методу нарахування амортизації. Найбільший вплив на вибір методу нарахування амортизації у практичній діяльності справляють такі фактори:

1) простота (складність) методу та можливість його застосування;

2) вплив на собівартість продукції й вартість засобів у звітності;

3) кваліфікація працівника, уповноваженого вирішувати це питання;

4) наявність корпоративної політики у сфері нарахування зносу[4,с.387-388].

Не існує єдиної думки щодо найкориснішого або найдоцільнішого з методів. Тому в питанні вибору методу нарахування амортизації пропонуємо виходити з двох позицій :

1) принцип обачності;

2) очікуваний спосіб отримання економічних вигід від використання об’єктів.

Найбільше принципу обачності відповідає метод зменшення залишкової вартості, при якому нараховується найбільша сума амортизації в перші роки використання об’єкта. Наступним є метод прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивний метод. За рівномірного випуску продукції показники виробничого методу наближається до прямолінійного.