Контрольная работа: Ольга Кобилянська

Висновки

…Кобилянська – це дійсний жрець мистецтва (штуки), правдиве його святилище, – скажу за Хоткевичем.

І ця перевага артистичного змислу, це перебування у вищих сферах, ця високо настроєна струна її творчості, – це не додаток, не приправа до тих образів дійсности, які малює авторка, це не патетична фразеологія сучасних письменників – це конечна потреба душі, яка сумує і гине, коли попаде в інше повітря. Коли авторка тільки торкнеться землі – почується сумна нота. Скільки разів зійдемо з тої висоти в круг життєвих інтересів, стаємо – що так скажу – сліпими; якийсь чудний вир життя бере нас у свій круговорот, перестаємо бути самими собою, тратимо певність себе; відкривається перед нами прірва, бачимо страхіття в душах людських, ведених якимсь фатумом. Тому жити у Кобилянської – значить, мати свої внутрішні події, стежити, пильнувати за внутрішнім своїм розвоєм, мати очі все звернені на ту дорогу, якою йде душа. Вона описує дуже мало зовнішніх подій, бо її герої мало живуть інтересами дійсного життя. Тим більше зате поширюється область психології, тим більше цілість набирає більше тонкого оброблення, більше докладности та глибини. Повісти Кобилянської – це дійсні психологічні трактати [1, 10].

Не все, що ми називаємо життям, вона уважає за гідне вводити у творчість. І тому, коли приступаємо до читання її повістей та оповідань, чуємо не раз довкола себе тишу. Те пестре, гамірне життя, з тисячами дрібних подій не доходить до нашого слуху, а представляється нашим очам, як вигладжене чиєюсь невидимою рукою, в загальних рисах, немов в далекій перспективі. Всі дисонанси усунені з його. Не всяке життя, зображуване авторкою, надає світло ідеалу. Воно тратить свій буденний характер, стає чимсь, що підносить вгору; має свою мелодію для нас. І ми весь час, читаючи ті твори, не можемо позбутися вражіння чогось високого, вражіння тої художньої атмосфери, якою дише кожна стрічка, яку бачимо навіть в стилі письменниці. Стиль її ударяє нас простотою, але, разом з тим, певного рода елеганцією, красою та аристократизмом. В його діянні лежить щось очищуюче, катарсичне, як в діянні музики.'Має в собі щось з того, що б можна назвати тонкістю у відчуванні, Feinfiihligkeit (світло). Він вірно віддає психіку самої Кобилянської, її стремління змалювати нам кождий предмет в його непорочній красі та чистоті, без примітки чогось грубого, ображаючого [1, 20].

Своєю творчістю Кобилянська внесла в українську літературу дуже важний елемент культурний. Тим більше важний, що здоровий. Немає в тій творчости тих глибокорозкладових рис, які у мистецтві приводять до хворобливої туги та погоні за чимсь вічно новим і свіжим, а в результаті спроваджує повну нездібність відчувати удари людського серця, холод душі. Правда, нові часи вибили на ній п'ятно якоїсь блідости, в отяжілій повазі стилю та інтелігенції письменниці чується атмосфера змучення, однак немає тут ніде упадку з назначеної раз висоти, єсть певного рода завзятість і витривалість у стремлінні до тої висоти та плеканні ніжних почувань душі. Кобилянській найбільше з усіх наших нових письменників належить будучність [1, 8].

Спис?