Контрольная работа: Операції репо: сутність, зміст, техніка реалізації, огляд міжнародного досвіду
- ставку "овернайт" (ломбардна ставка);
- відсоткову ставку за розміщені депозитні сертифікати.
Ці ставки є важелями впливу Центральних банків на економічні процеси і застосовуються у сфері реальної економіки, зовнішньоекономічного сектору, антиінфляційних заходів і бюджетних відносин.
Вплив обов'язкових резервних вимог та відсоткової політики на ефективність регулювання грошового обігу залежить від загальної економічної ситуації в державі, наявності відповідних монетарних інструментів, які можуть впливати на регулювання процесів на грошово-кредитному ринку, та механізмів запровадження й реалізації їх.
У кожній державі резервні вимоги, з погляду закону, полягають у тому, що комерційні банки чи інші депозитні інститути зобов'язані розміщувати в центральному банку мінімальну суму своїх резервів на окремий рахунок. Центральний банк, виконуючи свою функцію регулювання темпів зростання грошової маси в обігу, визначає відповідні межі збільшення агрегатів М1 та М2.
Норма обов'язкових резервів у вигляді відсоткового відношення до суми залучених коштів встановлюється комерційним банком чи депозитним інститутом.
У всьому світі діє практика добровільного підтримання банками відповідного рівня резервів, їм ставиться умова, що ці кошти не можуть бути задіяні в кредитній та інвестиційній діяльності банків, а можуть використовуватися лише як резерв. Банки свідомо здійснюють цю операцію, незважаючи на зменшення їхньої прибутковості.
Механізм формування резервних вимог передбачає, що центральний банк пропонує модель мультиплікаторної пропозиції грошей за рахунок використання резервів. Обсяг обов'язкових резервів завдяки дії грошового мультиплікатора не збільшує пропозиції грошей, і таким чином здійснюється контроль над приростом грошової маси в обігу. Для комерційних банків ступінь зміни обсягу резервів є одним із засобів впливу на масштаби кредитування.
У всіх європейських країнах резервні вимоги вводилися з метою управління ліквідністю банківської системи. У наш час ставиться більш конкретна мета — використати обов'язкові резерви для грошово-кредитного регулювання довгострокових проблем стабілізації грошового обігу та боротьби з інфляцією.
У країнах зі стабільною економікою, високим ступенем розвитку ринкових відносин, високорозвиненою банківською системою не виникає необхідності регулювати банківську діяльність за допомогою названого механізму, тому обов'язкові резерви в управлінні грошово-кредитним ринком відіграють незначну роль. У періоди, коли в тій чи іншій країні формується ринкова економіка, виникає потреба використовувати резервні вимоги як гарантію стабільності банківської системи в цілому, що спостерігається і в Україні.
Дотримування резервних вимог зменшує обсяг ресурсів, що перебувають у розпорядженні банків, підвищує вартість залучених коштів, необхідних для надання передбачених обсягів кредитів.
Уперше обов'язкове резервування коштів банківської системи було запроваджене в США у 1913 р. після створення Федеральної Резервної Системи. Проте дозвіл на зміну нормативів резервування ФРС одержала аж у 1935 р. У більшості країн світу інструмент резервних вимог почали застосовувати після Другої світової війни й активно використовували до 90-х років XX ст. Наприклад, у 80-х роках у США норма резервних зобов'язань була диференційованою і коливалася в межах 7—16,25 %. У 90-х роках у США вона становила 3—12 %, у Японії — 1,5—2 %. На сьогодні норма обов'язкового резервування коштів банківської системи як інструмент управління грошово-кредитним ринком у західних країнах, США та Японії має значно менше значення, ніж інші інструменти, зокрема облікова ставка центрального банку.
В Україні, де не відбувається реальних ринкових перетворень, немає відповідних фінансових інструментів, наявні проблеми структурного та фіскального характеру, обов'язкові резерви в останні роки посідали домінуюче місце серед інструментів монетарної політики, за допомогою яких можна оперативно здійснювати ефективне управління грошово-кредитним ринком.
Об'єктом резервування є сума пасивів (зобов'язань), а за окремими активно-пасивними рахунками — пасивне сальдо за консолідованим балансом банку, частина яких у певній пропорції призначена для резервування. Періодом резервування є термін (кілька днів), протягом якого резервуються та зберігаються на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в НБУ зарезервовані банком кошти. При цьому норматив резервуваня визначається як відсоткове співвідношення між сумою обов'язкових резервів і загальною сумою банківських пасивів, до яких застосовуються резервні вимоги.
Позитивним є те, що встановлюється єдиний обсяг обов'язкових резервів для цих банків у відсотках від загальної суми залучених коштів у національній та іноземній валютах. Важливо й те, що для різних видів залучених коштів може бути встановлено диференційовані норми обов'язкових резервів, що залежить від природи зобов'язань (депозити, ощадні вклади, кошти в розрахунках, поточні рахунки клієнтів, рахунки бюджетних організацій тощо) та від строку зобов'язань або пасивів.
Головна мета обов'язкового резервування коштів полягає в обмеженні дії грошового мультиплікатора та підтриманні на певному рівні грошової маси в обігу. Для збільшення пропозиції грошей Національний банк України зменшує норматив обов'язкового резервування, а для зменшення пропозиції — підвищує норматив.
Зобов'язання дотримуватися нормативів обов'язкового резервування коштів у комерційних банків виникає з часу одержання ліцензії Національного банку України на здійснення банківських операцій із залучення коштів юридичних і фізичних осіб, що є необхідною умовою для здійснення цих операцій.
Недотримання нормативів обов'язкового резервування коштів означає здійснення банком несанкціонованої кредитної емісії, за яку застосовуються заходи впливу відповідно до ст. 62 Закону України "Про Національний банк України".
Формування обов'язкових резервів здійснюється у відсотковому відношенні до зобов'язань у цілому за консолідованим балансом комерційного банку включно з філіями, а відповідна сума коштів обов'язкових резервів у національній валюті має перебувати на кореспондентському рахунку комерційного банку або на окремому рахунку в Національному банку України за певний період регулювання.
Обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені та обліковані на балансі комерційного банку кошти юридичних та фізичних осіб як у національній, так і в іноземній валюті, за винятком коштів, залучених від інших комерційних банків, та іноземних інвестицій, одержаних від міжнародних фінансових установ.
До залучених комерційними банками коштів належать кошти депозитних, ощадних поточних, бюджетних рахунків юридичних і фізичних осіб, що відображені на рахунках бухгалтерського обліку.
Нормативи обов'язкового резервування від суми залучених коштів установлюються Правлінням Національного банку України з урахуванням стану виконання грошово-кредитної політики чи ситуації на грошово-кредитному ринку, а обов'язкові резерви формуються в національній грошовій одиниці. Відсотки за залишками коштів обов'язкових резервів на кореспондентських рахунках не нараховуються.
Формування обов'язкових резервів із використанням кореспондентського рахунка та визначення обсягу обов'язкових резервів як суми залишків залучених коштів за формулою середньоарифметичної дає можливість комерційним банкам більш ефективно управляти кредитними ресурсами.
Зміни щодо обов'язкових резервів — зменшення їхньої норми або встановлення диференційованих нормативів для різних видів депозитів (у тому числі й для залучених в іноземній валюті) — можливі лише за умови стабілізації економіки та грошово-кредитного ринку, що має супроводжуватися комплексом структурних змін та жорсткою фіскальною політикою. Інакше це призведе до зростання нічим не забезпеченої грошової маси в обігу, розкручення інфляційної спіралі з усіма негативними наслідками для економіки України.
В умовах, коли немає нормально функціонуючого фондового ринку, ефективної фіскальної політики та можливостей застосовувати інші інструменти регулювання грошово-кредитного ринку, на обов'язкові резерви лягає основний тягар управління грошово-кредитним ринком.
Список літератури
1. Гроші, банки та кредит: у схемах і коментарях [Текст] : навчальний посібник / Мін-во освіти і науки України, Тернопільська академія н/г ; ред. Б. Л. Луців. - Тернопіль : Карт-бланш, 2004. - 219 с.
2. Демківський, А.В. Гроші та кредит [Текст] : навчальний посібник / А. В. Демківський. - К. : Дакор, 2007. - 528 с.
3. Іванов, В.М. Грошово-кредитні системи зарубіжних країн [Текст] : курс лекцій / В. М. Іванов, І. Я. Софіщенко ; МАУП. - К. : МАУП, 2001. - 232 с.
4. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навчальний посібник / В. В. Коваленко ; УАБС НБУ. - К. : Знання України, 2006. - 332 с.