Контрольная работа: Організація виробничих процесів у свинарстві, вівчарстві і птахівництві
Планування відтворення череди і виробництва продукції. Для збільшення виробництва вовни і баранини вирішальне значення має ріст маткового поголів'я і поліпшення його використання.
Наявність у господарстві кормів і добре обладнаних кошар для підсисних маток дає можливість проводити окоти в січні - лютому для того, щоб ягнята досить зміцніли до моменту виходу на пасовище. Ягнята зимових окотів швидше звикають до трави, легше переносять жару. При цьому злучка в серпні - вересні попереднього року, коли отара знаходиться на пасовищах, багатих різноманітними і вітамінними кормами, сприяє підвищенню плідності і зниженню яловості маток.
Передовики вівчарства успішно застосовують ущільнені окоти, одержують три окоти за два роки. Для цього першу злучку проводять у серпні - вересні попереднього року (одержують перший зимовий окіт), а для другої злучки використовують першу тічку після окоту й одержують від овець другий приплід восени.
Структура череди у вівчарстві залежить від його напрямку, запланованого виходу ягняти на кожні 100 маток, від прийнятих норм вибракування маток, валахів і баранів, а також від термінів реалізації над ремонтного молодняку. Наприклад, у районах тонкорунного і напівтонкорунного вівчарства в чередах, крім інших груп тварин, міститься значна кількість валухів-шерстоносів. Це знижує питому вагу маток у череді.
На багатьох виробничих фермах у зонах тонкорунного вівчарства при розробленні структури череди виходять з таких нормативів: вихід ягняти на 100 маток - 120 голів; термін виробничого використання маток - 6-7 років і баранів - 3-4 роки; відповідний відсоток щорічного вибракування: маток -14-16, баранів - 25-30, валахів - 75%, відбій ягнят у віці 4 міс. Надремонтний молодняк реалізують у залежності від спеціалізації вівчарства: на фермах шерстного напрямку у віці 9-10 міс, м'ясо-сального напрямку (валахів) у віці до одного року (у деяких господарствах у віці старше року).
Оборот череди. Рух поголів'я протягом року залежить від спеціалізації вівчарства, плану продажу вовни і баранини, а також усіх тих показників і нормативів, що покладені в основу при розробці структури череди.
У господарствах, де склад поголів'я овець різко змінюється протягом року, складають місячні обороти череди. У них указують, по яких групах овець відбуваються зміни в прибуткових і видаткових статтях. Використовують місячні обороти череди для складання планів потреби в кормах і виробництва продукції.
Правильний оборот череди овець, складений з використанням структурних нормативів, може забезпечити:
• на фермі тонкорунного і напівтонкорунного напрямку продаж на м'ясо 35-37 овець і на плем'я 25-28 овець на кожні 100 голів, що маються на початок року;
• на фермі смушкового напрямку продаж 34-42 смушків, реалізацію на м'ясо 11 -12 овець і на плем'я 12-13 овець на кожні 100 голів, що маються на початок року.
Слід зазначити, що овець, як і інших продуктивних тварин, вибраковують у господарстві з урахуванням їх продуктивності і доцільності подальшого вирощування. Тому приведені тут нормативи й інші показники структури й обороту череди є зразковими і можуть бути використані лише для укрупнених розрахунків.
Вирощування ягнят. З 10-денного віку ягнят починають привчати до підгодівлі сіном, а потім до концентрованих кормів. Для цього в приміщеннях, де розміщені матки з ягнятами, улаштовують ґратчасті загородження, у які вільно проходять тільки ягнята. У них ставлять коритця з різними кормами і водою. Кращі корми для ягнят - макуха, вівсянка, висівки, дрібностеблисте сіно.
Для запобігання забрудненню вовни тонкорунним ягнятам у 10-денному віці обрізають хвости. У 3-тижневому віці всіх слабких і вибракуваних за племінними ознаках баранчиків каструють. У 4-місячному віці з віднятого від маток молодняку формують окремі отари ярочок, валу шків і баранчиків.
Утримання овець у зимовий період. Узимку, у непогоду, сильні морози і уночі вівці повинні знаходитися в кошарах, а решту часу - на свіжому повітрі. Кошари обладнують яслами і ґратами, приміщення регулярне очищають від на воза, підлоги застеляють чистою підстилкою (охороняють вовна від забруднення). Годівля повинна бути достатньою; слабких овець підгодовують сіном, силосом і концентратами.
У районах розвинутого вівчарства застосовують зимовий випас овець. Цей захід дає можливість заощаджувати корми і сприятливо впливає на продуктивність і стан тварин. У безсніжний період овець пасуть по балках, ярах і низинах; при невеликому снігу - на рівнинних масивах, а при більш глибокому - на підвищених місцях, що добре обдуваються вітром.
На ділянки, заражені глистами, овець повертають через 3-4 місяці. На період вигоряння пасовищ овець необхідно забезпечити силосом чи зеленою підгодівлею, а на весь період пасіння - кухонною сіллю з розрахунку 5-Ю мг на голову в добу. Напувати овець бажано ранком до початку пасіння і після денної перерви
У господарствах з великою розораністю земель, які не мають природних пасовищ, організовують табірно-пасовищне і стійлово-табірне утримання овець. Табірно-пасовищне утримання полягає в тому, що для випасу овець використовують спеціальні посіви кормових культур на зелений корм.
Стійлово-табірне утримання передбачає посів кормових культур, скошування їх, підвіз у табір, де знаходяться вівці, зеленої маси і згодовування її з годівниць. У господарствах, що мають недостатні площі природних пасовищ, доцільно застосовувати комбінований спосіб утримання овець, при якому випас на пасовищі поєднують зі згодовуванням зеленої маси сіяних трав та інших культур у годівницях.
При стійлово-табірній системі овець розміщують на базах-загонах, площу яких установлюють з розрахунку 4 кв. м на одну вівцю. Для маткових отар будують навіси, обладнані годівницями (для 800 маток необхідно мати 40-50 годівниць довжиною 4-5 м кожна) і водопійними коритами. За чабанською бригадою закріплюють трактор, сінокосарку, тракторні граблі, транспортні засоби для підвозу зеленої маси і води. Табір доцільно створювати для ферми в цілому, а в окремих випадках - для двох суміжно розташованих отар.
Ручна стрижка - процес дуже трудомісткий і малопродуктивний, застосування електромеханічної стрижки значно підвищує продуктивність праці. Так, якщо при роботі вручну (ножицями) один робітник обстригає 25- ЗО овець, то при електромеханічній стрижці - 50-80, а досвідчені робітники - 150 і більше овець у день. Машинкою вовна обстригається ближче до шкіри, що дає можливість на 200-300 м збільшувати вихід вовни від кожної вівці в порівнянні з ручною стрижкою. Стрижку овець проводять у стислий термін, за 10-20 днів.
Підготовку до стрижки починають зі складання робочого плану, у якому визначають кількість і розташування пунктів стрижки, терміни для кожної отари, шлях підгону овець до пунктів і повернення в кошари, завдання стригалям, перелік устаткування і терміни його виготовлення чи придбання, порядок обліку вовни і графік її відправлення на приймальні пункти і ряд інших питань.
Кожну отару маток і ярок обслуговує бригада з чотирьох чабанів, а отари валушків, валахів, нагульних овець - бригада з трьох чабанів. У бригаду входять старший чабан (бригадир), підпасок, третяк (якщо в бригаді чотири чоловіки) і арбич.
Склад бригад залежить від величини поголів'я і кількості закріпленої техніки. При обслуговуванні однієї отари (700-900 овець) чабанська бригада складається з 3-4 чоловік, двох отар (1500-1800 овець) - 5-7 чоловік і трьох отар (2300-2700 овець) - 8-11 чоловік.
Чабанська комплексна механізована бригада виконує весь комплекс робіт з догляду за тваринами, несе відповідальність за збереження поголів'я, за відтворення череди і за виконаннявиробничих завдань. Крім того, вона обробляє землю, веде роботи з виробництва і заготівлі кормів, поліпшення пасовищ відповідно до прийнятого плану.
Організація виробничих процесів у птахівництві
свинарське господарство вівчарство птахівництво
Спеціалізація і розміри птахівницьких ферм. Птахівництво - галузь скоростиглого тваринництва. Кури при правильному вирощуванні починають нестися в 5-6-місячному віці, курчата у віці 3 міс. і каченята у 70-80-денному віці придатні для забою на м'ясо. На виробництво кілограма м'яса тут затрачається в 2-3 рази менше кормових одиниць, ніж у скотарстві. Усе це визначає економічну ефективність птахівництва.
У залежності від виробленої продукції ферми мають яєчну, яєчно-м'ясну і м'ясну спеціалізацію. Відповідно на фермах яєчного напрямку утримують несучу породу курей, м'ясного, яєчно-м'ясного - несучу породу,
м'ясного і загальновживаного, м'ясного - м'ясну і загальновживану породи. Гусівницькі, качківницькі та індиківницькі ферми мають, як правило/м'ясний напрямок. Птахівницькі ферми можуть бути промисловими чи племінними.
Однією з умов швидкого збільшення виробництва продукції птахівництва є створення нових великих птахофабрик і концентрація птахівництва в сільськогосподарських підприємствах. Досвід цих підприємств свідчить про те, що на великих птахівницьких фермах вища продуктивність праці і нижче собівартість яєць і м'яса. Такі ферми високорентабельні.