На підприємствах можуть застосовуватися й комбіновані структури керування. Наприклад, на підприємствах зі структурою можуть бути окремі цехи, а на підприємствах із цеховою структурою - ділянки, підлеглі безпосередньо керівництву підприємства.

Особливості системи керування промисловими підприємствами на сучасному етапі тісно пов'язані зі зміною стратегічних орієнтирів у їхній діяльності. Основними економічними цілями підприємства в ринкових умовах є підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку, завоювання нових ринків і задоволення потреб колективу. Разом з тим зростає вплив фактора господарського ризику, з'являються переваги вільного ціноутворення, можливості самостійного вибору постачальників і споживачів. Одночасно із цим держави знімається всяка відповідальність за забезпечення підприємства сировиною й матеріалами, за збут його продукції, за рівень його заробітної плати.

Проведена в країні економічна реформа припускає корінну зміну сформованих методів стратегічного розвитку самих підприємств і державного регулювання економіки. Ціль економічної реформи полягає в створенні нових відносин між підприємствами, а також усередині окремих підприємств. Сферою державного регулювання усе більше стають макроекономічні перетворення, а загальною тенденцією є децентралізація керування й зсув основних важелів регулювання на мікрорівень із переходом до все більшої економічної самостійності підприємств, насамперед на базі розвитку на них відносин власності. Кожне підприємство змушене в основному самостійно вибирати шлях виходу із кризи й входження в ринок. Умовою стабільного ефективного функціонування стає така форма поводження підприємства, при якій максимально проявляється приватна ініціатива й турбота кожного про самого себе.

Основна проблема реформування економіки полягає в тому, що розроблювачі програми реформ не до кінця передбачили формування нового типу підприємств, що характерний для перехідного періоду. Такі підприємства не є ні соціалістичними, ні ринковими. Вони скоріше орієнтовані на виживання й намагаються забезпечити продовження своєї діяльності у вкрай нестабільних умовах.

Головна відмітна риса функціонуючих сьогодні підприємств полягає в тому, що вони діють у постійно мінливих економічних умовах. При плановій і ринковій економіці існує відносна стабільність середовища. У цьому випадку вона стосується положення інших учасників підприємництва й правил, від яких залежить виживання. В умовах планової економіки підприємство може розраховувати на те, що його партнери не розоряться, їм у принципі не дадуть цього зробити. У ринковій економіці підприємства розоряються й з'являються нові, але кількість подібних підприємств в окремо взятій галузі за певний період часу порівняно невелико в порівнянні з масштабами всієї галузі в цілому. Таким чином, в обох випадках з погляду короткострокових рішень, прийнятих підприємством, структура галузі може вважатися щодо стабільної.

Що стосується економіки перехідного періоду, те тут структура галузі постійно міняється. Умови виживання підприємства вже не настільки ясні й очевидні. Перехід від системи без банкрутств до системи, при якій руйнування підприємств можливо, пов'язаний з періодом деякої невизначеності. Крім того, ситуація стає ще більш невизначеної в умовах приватизації, тому що директори можуть бути фактично відсторонені від керування підприємствами. Ця невизначеність збільшується ще й тим, що стосується вона значного числа підприємств. Дана ситуація досить ускладнює процес прийняття рішень на рівні підприємств.

В умовах планової й ринкової економіки підприємства знають своїх споживачів, постачальників і конкурентів, хоча не завжди впевнені в їхній стратегії. При соціалістичній економіці немає конкуренції за споживача, але існує конкуренція в боротьбі за ресурси - не тільки робочу силу, але насамперед капіталовкладення. Підприємства борються також за дефіцитні ресурси й матеріали. А сьогодні функціонуючі підприємства перебувають у положенні, коли виживання інших підприємств під більшим питанням. Структура попиту й галузева структура постійно міняються. Підприємства не можуть розраховувати на стабільне існування своїх постачальників і споживачів. Вони повинні шукати нових партнерів. Однак, як показує практика, директора багатьох підприємств уважають, що варіантів заміни їхніх нинішніх постачальників не так вуж багато. Тому вони намагаються зберегти наявні зв'язки. У цьому, на наш погляд, полягає один з парадоксів перехідного періоду.

Розробка й реалізація стратегії підприємства власне кажучи зводиться до керування економікою на мікрорівні, для чого необхідне побудова відповідної системи, що виконує наступні основні функції: напрямну - обґрунтування цілей і вибір головних шляхів їхнього досягнення; координуючу - балансування найважливіших ресурсних обмежень і узгодження суперечливих інтересів всіх учасників виробничого процесу; стимулюючу - активізація рушійних сил розвитку. Досвід показує, що при складності виконання всіх вартих завдань, однієї з найбільше трудноздійсненим є остання з названих функцій. Вона спрямована на те, щоб зацікавити працівника в успіху спільної справи й у реалізації його здатностей і можливостей. Як правило, традиційними (для нас) методами таке завдання практично вирішити вдається лише частково. По оцінках фахівців, у нашому народному господарстві в цей час використається менш половини творчого потенціалу зайнятих у ньому працівників.

15. Яку форму влади може використати керівник, якщо він є авторитетом для підлеглих, які здатні приймати самостійні рішення? Відповідь обґрунтуйте

Лідери, як правило, відрізняються інтелектом, прагненням до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соціальною участю й соціально-економічним статусом. Але в різних ситуаціях ефективні керівники виявляли різні особисті якості. Ученими був зроблений висновок, що “людина не стає керівником тільки завдяки тому, що він має деякий набір особистих властивостей”.

Однак, не дивлячись на такі висновки, сучасний керівник повинен мати певний набір особистих якостей, які допомагають йому виконувати свою роботу більш ефективно. Інакше кажучи, можна виділити кілька груп якостей, які звичайно відрізняють досвідченого талановитого менеджера від його менш щасливого колеги.

Розуміння особливостей управлінської праці полягає в розумінні механізму мотивації працівників, у наявності сучасних і доречних подань про ролі керівника. Керівник, що розуміє особливості управлінської праці, повинен якнайчастіше замислюватися над принципами керування, добре знати ідеї щодо стилів керівництва, брати під сумнів модні захоплення в області теорії керування, уміти створювати позитивну робочу атмосферу, добре знати свій стиль керівництва й міняти його залежно від ситуації й т.д.

Оскільки навички керівника потрібні кожному, хто відповідає за організацію ефективної роботи людей, наше визначення підходить для всіх рівнів керування. Навички керівництва можна спрощено визначити в такий спосіб:

1. Аналіз своєї ролі.

2. Визначення робочих завдань для інших людей.

3. Передача повноважень і відповідальності.

4. Винагорода ефективної роботи.

5. Уміння впоратися з важкими людьми. Кожному із цих навичок можна навчитися, його можна розвити.

З недоліків розглянутого керівника можна відзначити, що він не вміє або не хоче делегувати повноваження. Другий недолік у тім, що його влада сильно обмежена через централізацію керування, він не може ефективно винагороджувати своїх підлеглих.

Кожний керівник повинен піклуватися про підвищення компетентності тих, ким він керує. Майже кожна людина має значний потенціал для особистого й професійного росту, і в міру подорожчання людських ресурсів стає усе більш важливо задіяти цей потенціал. Розвиток людей - це ключовий елемент управлінської ефективності, що дозволяє одержати наступні результати:

- Ріст зацікавленості й наснаги працівника.

- Більше високі результати роботи.

- Поява кандидатів на висування.

- Збільшення життєвої енергії й створення сприятливого клімату.

- Постійне підвищення стандартів.

У багатьох організаціях є штат професійних викладачів, які дають ради, ведуть навчальні курси й розподіляють людей по зовнішніх програмах керування й розвитку. Розглянемо що можуть зробити керівника-практики для розвитку своїх викладацьких навичок, серед яких можна виділити:

1. Створення сприятливого середовища для особистого росту.

2. Уміння оцінити індивідуальні потреби.

3. Уміння консультувати.

4. Здатність витягати уроки з досвіду роботи.