Контрольная работа: Особливості організації та функціонування інфраструктури ринку цінних паперів в Україні
Розвиток фондового ринку значною мірою забезпечується формуванням його інфраструктури.
Ефективність формування інфраструктури фондового ринку:
– впливає на акумуляцію і концентрацію коштів населення та підприємств;
– позитивно позначається на залученні вітчизняного та іноземного капіталів в економіку країни;
– сприяє процесу приватизації на її завершальному етапі;
– узгоджує майнові інтереси країни, інституційних та індивідуальних інвесторів у процесі обігу цінних паперів;
– заощаджує суспільні витрати на обіг фінансових інструментів та полегшує взаємні розрахунки підприємств;
– сприяє підвищенню ефективності управління підприємством;
– створює умови для інтеграції країни у світову економічну систему завдяки впровадженню загальносвітових принципів і стандартів функціонування фондового ринку.
Основними суб’єктами фондового ринку є його безпосередні учасники та інститути, що забезпечують проведення операцій на ньому. До перших належать інвестори, брокери, дилери, менеджери. Вони є безпосередніми учасниками проведення операцій і в більшості випадків відповідають за прийняті рішення. Водночас для укладання та остаточного завершення угоди необхідно користуватися різними торговими і реєстраційними системами. Уся система інститутів фондового ринку, що реалізує операції, являє собою його інфраструктуру.
Інфраструктура визначає основний порядок практичних дій учасників ринку й юридичні аспекти оформлення угод. Ринок цінних паперів потребує створення досить об’ємної нормативної бази і, як наслідок, надзвичайно складної інфраструктури. Вона залежить практично від кожного нормативного акта, випущеного з метою гарантії прав учасників ринку цінних паперів. Інфраструктура найбільшою мірою відображає особливості самого ринку. У нових умовах не завжди може бути скопійована відома й апробована модель.
Кожний з елементів інфраструктури ринку цінних паперів має свою специфіку, і його розвиток залежить від вирішення багатьох проблем.
На сьогодні інфраструктура фондового ринку перебуває на стадії розвитку. Її складовими елементами є: депозитарно-клірингові установи (забезпечують зберігання й обслуговування обігу цінних паперів у бездокументарній формі, проводять кліринг і розрахунок по договорах з цінних паперів), фондові біржі (укладають договори купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних, надають інформаційні послуги у сфері фондового ринку), торгово-інформаційні системи (організовують торгівлю на позабіржовомуринку, надають інформаційні послуги у сфері торгівлі цінними паперами), зберігачі та реєстратори цінних паперів (організовують зберігання й обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах, ведення обліку іменних цінних паперів у бездокументарній формі, ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), фондові посередники та організації, які забезпечують укладання угод та консалтингове супроводження, інвестиційні фонди та взаємні фонди інвестиційних компаній, саморегулівні організації учасників фондового ринку. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов’язана з державою: Державний страховий нагляд, Державна податкова інспекція, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Інвестиційний фонд регіонального регулювання, Стабілізаційний фонд та Державний інноваційний фонд. Як бачимо, відносини держави і суб’єктів ринку капіталів (відповідно, ринку цінних паперів) дуже багатопланові, тому й інфраструктура ринку цінних паперів досить розгалужена.
Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами на фондовому ринку провадиться торговцями цінними паперами – господарськими товариствами, для яких зазначені операції є виключним видом діяльності, а також банками.
Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає: брокерську діяльність; дилерську діяльність; андеррайтинг; діяльність з управління цінними паперами.
Реєстратори здійснюють діяльність щодо збору, фіксації, опрацювання, зберігання та надання даних, які становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів.
Зберігач – це банк або торговець цінними паперами, який має дозвіл на здійснення депозитарної діяльності як зберігача цінних паперів. Зазначимо, що зберігачі цінних паперів мають право на депонування у власних сховищах цінних паперів (сертифікатів цінних паперів), випущених у документарній і бездокументарній формах, і забезпечують їх подальший обіг.
Отже, структурна перебудова економіки України має створити конкурентне середовище як в економічній, так і у фінансовій системах, яке б дало змогу інвестору-емітенту, інформаційному працівнику як споживачу послуг фондового ринку впливати на інфраструктурні зміни, що відбуваються на ньому. Мета цих змін – створення конкурентоспроможної моделі на мікро-, мезо-, макро- і мегарівнях.
1.3 Організація інфраструктури ринку цінних паперів та її функціонування
Інфраструктура - це сукупність складових загальної побудови економічного життя, що мають підпорядкований характер і забезпечують нормальну діяльність економічної системи загалом; включає системи фінансового, інформаційного, технічного та інших видів забезпечення.
Проблема створення ринкових інститутів, які не є суб’єктами ринку цінних паперів (як, наприклад, емітенти, інвестори та фінансові посередники), а належать до його інфраструктури, особливо загострилася в Україні у зв’язку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.
На ринку цінних паперів, як сегменті фінансового ринку, здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів як титулів власності з метою отримання прибутку та встановлення контролю над виробництвом і власністю. Формується він на підставі різноманітних форм власності.
Як відомо, поділяється ринок цінних паперів на певну кількість простіших ринків: біржовий і позабіржовий, первинний і вторинний. Усі вони існують у залежності та взаємозв’язку між собою, доповнюють один одного, прискорюють обіг сукупного капіталу, сприяють розвитку, розподілу та перерозподілу власності та грошей. Ринок цінних паперів має складну структуру, де перехрещуються інтереси багатьох учасників, кожен з певною інфраструктурною та функціональною особливістю, властивістю та метою діяльності. До них належать: емітенти – це держава або якась юридична особа, що має право відповідно до закону випускати цінні папери, та інвестори. Інвестори: інституціональні інвестори (пенсійні фонди, поштові фонди, страхові компанії, торгові та фінансові будинки, трастові компанії, інвестиційні фонди тощо), які, відповідно до закону працюють із власними або залученими коштами на фондовому ринку; банки та акціонерні товариства, що працюють із власними коштами або прибутком; усі юридичні та фізичні особи, які мають вільні кошти і можуть придбати на них цінні папери. До учасників фондового ринку належать посередники – це юридичні та фізичні особи, які отримали відповідний сертифікат, що надає їм права проводити операції з цінними паперами на біржовому та позабіржовому ринках.
Крім названих активних учасників фондового ринку, є пасивні. Це юридичні особи, які безпосередньо не проводять емісії, не вкладають коштів у цінні папери, але роблять розрахунки та реєструють рух цінних паперів. До них належать реєстратори угод із цінними паперами, які повідомляють емітентам та інвесторам про стан фондового ринку та рух їхніх цінних паперів, а також депозитарії, де міститься інформація про рух цінних паперів та розрахунки на підставі електронних записів.
Структура національної депозитарної системи. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства в Україні створено Національний депозитарій. Законодавство про Національну депозитарну систему складається із Закону “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та інших законодавчих актів України. Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, вона є також уповноваженим органом управління часткою держави у статутному фонді Національного депозитарію.
Національна депозитарна система складається з двох рівнів. Нижній рівень – це зберігачі, які ведуть розрахунки власників цінних паперів, та реєстратори власників іменних цінних паперів.
Верхній рівень – це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть розрахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Учасники Національної депозитарної системи:
прямі учасники – депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів;