Контрольная работа: Оцінка фінансового стану комерційного банку

4) група ризику - показник надійності менший від 0, рентабельність - нижча від середньої.

Очевидною перевагою вітчизняної методики є механізм обчислення показника миттєвої ліквідності. До речі, такий підхід передбачено й Інструкцією НБУ "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків". Різниця лише в тому, що інструкцією передбачено розрахунок середніх значень і їх середньолінійних відхилень не лише для показників ліквідності, а й для деяких інших, зокрема для коефіцієнта достатності капіталу.

Механізми обчислення показників, покладені в основу методики розрахунку рейтингу надійності банків, розробленої вітчизняними експертами, безумовно, заслуговують високої оцінки. Щоправда, з огляду на насиченість: значущість складових компонентів рейтингу пріоритет усе ж слід надати моделі Кромонова.

1.2.2 Методика РљСЂРѕРјРѕРЅРѕРІР°

Напевне, найвідомішою серед банківських аналітиків країн СНД і Балтії є методика рейтингової оцінки, розроблена групою російських економістів під керівництвом кандидата економічних наук Кромонова. Вона ґрунтується на застосуванні індексного методу і найповніше відображає фінансово-економічні аспекти діяльності банківських установ. За методикою Кромонова рейтингова оцінка діяльності банків складається поетапно.

1) На основі даних балансу банку визначаються його абсолютні параметри, а саме:

параметри капіталу;

параметри зобов'язань;

параметри активів.

2) Шляхом співвідношення зазначених параметрів обчислюються параметричні коефіцієнти:

к1 - це генеральний коефіцієнт надійності

к2 - це коефіцієнт миттєвої ліквідності

к3 - це крос-коефіцієнт

к4 - це генеральний коефіцієнт ліквідності

к5 - це коефіцієнт захищеності капіталу

к6 - це коефіцієнт фондової капіталізації прибутку

Розраховується поточний індекс надійності, для чого отримані коефіцієнти нормуються евристичним методом, перемножуються на емпіричну вагу і підсумовуються. Евристичний спосіб нормування полягає в тому, що коефіцієнти всіх банків діляться на відповідні коефіцієнти, так би мовити, ідеального банку, який підтримує на оптимальному рівні співвідношення між надійністю та прибутковістю. Згідно з методикою "оптимально надійним" вважається банк, який має такі значення показників: k1 = 1, k2 = 1, k3 = З, k4 = 1, k5 = 1, k6 = 3.

Інакше кажучи, цей банк повинен:

вкладати в ризикові (робочі) активи кошти в обсязі, що дорівнює власному капіталу;

тримати у ліквідній формі кошти в обсязі зобов'язань до запитання;

мати зобов'язань утричі більше, ніж ризикових (робочих) активів;

тримати у ліквідній формі та у вигляді капітальних вкладень кошти в обсязі сумарних зобов'язань;

мати капітальні активи в обсязі власного капіталу;

мати власний капітал, який утричі перевищує статутний фонд.

4) На підставі кількісних значень параметрів і коефіцієнтів та з огляду на деякі інші критерії окремі банки вилучаються з рангу як такі, що не єповноцінними кредитно-банківськими установами. Остаточно банки ранжуються у рейтинговому списку у порядку зменшення значень їх рейтингових індексів.

5) Розраховується синтетичний індекс надійності, який дає змогу вирівняти спричинені випадковими подіями коливання поточного індексу: відхилення від середнього задає інтервал значень, у якому перебуває досліджувана величина. Отже, різницею між середнім значенням та розміром його середньоквадратичного відхилення є гранична величина, відносно якої показник того чи іншого банку, який залишився у списку, навряд чи може бути меншим.

Але, методиці Кромонова притаманні певні недоліки. Параметр ризикових активів навряд чи можна ототожнювати з параметром працюючих активів, адже до останніх належать і деякі ліквідні активи.

Встановлені методикою Кромонова еталонні значення коефіцієнтів k1, k3, k4 викликають сумнів. Так, генеральний коефіцієнт надійності k1, який дорівнює 1, означає, що ризикові активи банку повинні дорівнювати розміру власного капіталу. Однак на практиці платні пасиви кількаразово перевищують власні кошти банку. Якби банк оперував робочими активами, що приносять прибуток, в обсязі власного капіталу, то дуже швидко став би збитковим, оскільки не зміг би відшкодовувати собівартість залучених коштів. Сумнівним є і розмір коефіцієнта k3, шо стимулює банки вкладати в робочі активи лише третину від сумарних зобов’язань, а не всі залучені кошти (за вирахуванням обов'язкових та інших резервів).

Окремо взятий генеральний коефіцієнт ліквідності k4 стимулює банки займатися капіталізацією своїх активів. Але банківська практика свідчить, що нарощування обсягу капітальних вкладень обертається серйозними проблемами, пов'язаними з ліквідністю. Із погіршенням ліквідності нерухомість та інші власні основні засоби банку не в змозі забезпечити його зобов'язань. Зате в інтегральному показнику надійності Кромонова цілком адекватно враховується значущість зазначених коефіцієнтів. Зокрема, велика питома вага коефіцієнтів k1 і k2 у разі суттєвого зростання капітальних вкладень цілком компенсує поліпшення показника k4 за рахунок капіталізації активів і зумовлює необхідність збільшення суми ліквідних активів банку, що цілком обгрунтовано.

Надійність банку - один із найважливіших показників його фінансового стану. Саме останньому слід надавати першочергове значення у рейтинговій оцінці. Пріоритетність використання цього показника зумовлюється такими факторами: