Контрольная работа: Початкова освіта у Гетьманщині (друга половина XVII-XVIII cт.)

Комісія розробила проект, згідно з яким "релігія переносилася з класної кафедри на церковну", оновлювалася навчальна програма за рахунок викладання предметів природничих наук — математики, хімії, фізики, а також права, історії, економіки, запроваджувалося навчання польською мовою, вводилося вивчення нових європейських мов, у першу чергу французької та німецької. В деяких школах на українських землях вивчали також слов'янську (церковнослов'янську). Великого значення надавали моральному вихованню патріотично налаштованих свідомих громадян суспільства незалежно від віросповідання, впроваджувалося обов'язкове фізичне виховання.

Комісія розробила нову організаційну структуру освіти в Речі Посполитій: вся територія поділялася на 10 навчальних округів, з них два — Вінницький і Волинський — на українських землях. Освіта була триступенева: на чолі стояло дві Головні школи — Краківський та Віденський університети, які також зазнали реформування й стали світськими навчальними закладами. На них покладалося завдання підготовки вчителів для середніх шкіл. З цією метою при університетах було відкрито також дві вчительські семінарії. Далі йшли школи середні шестикласні окружні для всього округу і трикласні підокружні. Комісія ініціювала відкриття парафіяльних шкіл, які поділялися на малі, розраховані на нижчі верстви населення, та великі, що готували до вступу в середні.

У 1775 р. було організовано Товариство для підготовки і видання підручників, на яке покладалося забезпечення програм відповідними навчальними посібниками та розробка нових методик. Його діяльність спрямовував відомий громадський і політичний діяч Гуго Ко-лонтай. У 1778 р. Товариство видало першу граматику польської мови, яка стала мовою викладання в школах.

Комісія неодноразово здійснювала візитацію всіх шкіл. Розробила і впровадила у 1783 р. Статут, де зафіксовано основні засади навчальної й виховної діяльності шкіл усіх рівнів. Тим самим заклалися основи для створення національної школи, що перебувала під егідою держави. Проти реформ виступила частина консервативно настроєних магнатів, шляхти та духовенства, тому довелося піти на поступки і зберегти становий характер освіти: університети, окружні й підокружні школи розраховувалися на шляхетську молодь, для простого люду залишалися лише парафіяльні, де поряд з навчанням читання й письма, елементів арифметики, катехізису передбачалося вивчення практичних основ агрономії, мір ваги та ін. У 1785 р. Комісія видала підручник для парафіяльних шкіл, але широка мережа їх так і не була розбудована. Шкільна реформа на українських землях Речі Посполитої, які внаслідок поділів відійшли до Російської імперії, продовжувалася Віденським навчальним округом. Результатом її стала організація Кременецького ліцею, на основі якого пізніше було створено Київський університет.

У Російській імперії проекти реформи освіти розглядалися в Законодавчій комісії. Один з них розробив депутат від київського шляхетства, вихованець Києво-Могилянської академії В. Золотницький. Він розвивав ідеї Просвітництва, писав, що саме освіта народу закладає основу державного благополуччя. В його проекті детально описані основні засади нової системи освіти, яка складалася з початкових шкіл, середніх (гімназій) і вищих (університетів) навчальних закладів. Передбачалася організація при церквах громадських шкіл, на утримання яких кожен мав виділяти кошти, виходячи зі своїх статків. Середні школи — гімназії були розраховані на різні верстви, за винятком селян. Надавалося також право відкривати приватні школи. Цікаво, що про необхідність реформування освіти, відкриття університетів на засіданнях комісії підіймали питання лише депутати від Лівобережної України. Ще один проект організації загальнодоступних для всіх верств початкових шкіл був розроблений у 1771 р. за участю П. Завадовського. Необхідність їх заснування автори обумовлювали практичними потребами кожного у вмінні читати і писати, знати "головні артикули віри православної, молитви, а також розуміти закони громадянські" 33.Цей проект також залишився нереалізованим.

Початок реформі поклало затвердження у 1786 р. Катериною II "Статуту народних училищ", за яким у кожному губернському місті мали бути відкриті головні народні училища. Вони складалися з 4 класів (розрядів), курс навчання тривав 5 років. У Києві таке училище було відкрите у 1789 р. на Подолі. В ньому навчалося 99 хлопчиків і 35 дівчаток 34. У програму входило вивчення російської й латинської мов, арифметики, початків математики, геометрії, історії, географії, природничої історії, архітектури, креслення. Викладачами були відомі вчені — історик і географ М. Берлінський, математик і фізик І. Картановський та ін. Головні народні училища було відкрито у Чернігові, Новгороді-Сіверському, Полтаві, Катеринославі, Харкові та деяких інших містах. У них готували за бажанням учителів для малих народних училищ. Малі народні училища мали складатися з двох класів і за програмою були ідентичні першим двом класам головних народних училищ. На кінець XVIII ст. діяло вісім головних училищ, де навчався 1701 учень, та сімнадцять малих училищ з 1629 учнями 35. Проте ця система освіти не відповідала вимогам часу і вже на початку XIX ст. в Російській імперії було запроваджено "Попередні правила", за якими встановлювалося чотири типи шкіл: 1) приходські; 2) повітові; 3) губернські, або гімназії; 4) вищі школи — університети. Мовою, на якій велося викладання, була російська. Лише у приходських школах ще був відчутний народний струмінь, бо мовою спілкування учнів з учителем-дяком залишалася українська.