Контрольная работа: Податкова система України та її розвиток в сучасних умовах
Схема 33.Структурно-логічна схема плати за заготівлю деревини
Плата за заготівлю живиці обчислюється аналогічно за встановленими ставками.
Плата за другорядні лісові користування охоплює плату за заготівлю пнів, кори, деревної зелені тощо. Плата за побічні лісові користування сплачується при випасанні худоби, розміщенні пасік, заготівлі сіна та ін.
Плата за воду встановлена за:
· забір і використання водних ресурсів суб’єктами підприємницької діяльності;
· за користування водами для потреб гідроенергетики;
· за використання водних артерій водним транспортом.
Основною формою є плата за забір і використання води, яка сплачується у такому порядку (схема 34).
Для користувачів водними ресурсами встановлюються ліміти на поставку води. У межах ліміту плата вноситься за встановленими тарифами з 1 м3, а за понадлімітний обсяг використаної води — у п’ятикратному розмірі.
За користування водами для потреб гідроенергетики тарифи встановлюються за 100 м3 без лімітування водокористування. Для водного транспорту за користування водними ресурсами тарифи встановлено за одну тонно-добу (вантажні судна) чи одне місце-добу (пасажирські судна).
Плата за воду сплачується щоквартально (підприємства водного транспорту сплачують починаючи з першого півріччя).
Схема 34.Структурно-логічна схема плати за використання водних ресурсів
Плата за користування надрами сплачується при видобуванні корисних копалин.
Платниками є видобувачі корисних копалин (нафти, природного газу, кам’яного і бурого вугілля, залізної руди, кухонної кам’яної солі та ін.).
Об’єкт оподаткування — це обсяг погашених в надрах запасів, який включає обсяг видобутих корисних копалин та обсяг їх фактичних втрат у надрах.
Ставки плати встановлені в гривнях з одиниці виміру обсягу добутої мінеральної сировини (1 т, 1 м3), а в окремих випадках у процентах до вартості видобутих корисних копалин.
До інших надходжень податкового характеру відносять:
· державне мито;
· збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок бюджету;
· відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг;
· рентні платежі.
Державне мито — це плата, яка встановлена за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення. Ставки державного мита встановлюються в процентах до суми договору чи позову, вартості майна, або в твердих розмірах за одну послугу.
Збір за геологорозвідувальні роботи, відрахування та збори на будівництво, ремонт і утримання автомобільних доріг є формою цільових надходжень до бюджету на фінансування цих видатків.
Рентні платежі встановлені за нафту та газ, що видобуваються в Україні. Основою стягнення є рентний дохід, який формується внаслідок того, що вартість їх видобування в Україні значно нижча від рівня цін на ці корисні копалини.
Проблеми розвитку податкової системи України
Згідно з рейтингом “PayingTaxes2010”, складеним Світовим банком, українська система оподаткування є однією з найбільш обтяжливих у світі. Підприємцям в Україні доводиться платити 147 податків і зборів та витрачати на це більш ніж 736 годин. Таким чином, у рейтингу податкових систем Україна займає 181 місце із 183 (гірше справи йдуть тільки у Венесуелі та Білорусі).[3][4]
Експерти Міжнародної фінансової корпорації у своєму дослідженні “The Costs of Tax Compliance in Ukraine” відмічають, що на адміністрування податків український бізнес щорічно витрачає більше 4 млрд. гривень. Так, у період з 2007 по 2009 роки приватний бізнес, окрім сплати безпосередньо податків та зборів, передбачених законодавством, витратив ще як мінімум 7,8 млрд. гривень на заходи, пов’язані з їх адмініструванням, що складає приблизно 1% ВВП України за 2007 рік.[5]
Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та, як результат, призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухиленню від оподаткування, зменшенню податкових надходжень. Особливо гостро дисбаланси податкової системи почали проявлятися з початком фінансово-економічної кризи. Зменшення попиту на цільових ринках, неконтрольоване збільшення вартості базових ресурсів, хаос на валютному ринку поставили на межу виживання цілі галузі, які є бюджетоутворюючими.[6][7]