Контрольная работа: Політична соціологія в складі соціологічної теорії - питання та історичний розвиток

Консервативні рухи прагнуть зберегти існуючий стан речей, допускають лише мінімальні й абсолютно необхідні зміни. Вони виступають як проти спроб знищення ладу, так і проти його послідовного перетворення. Реформаторські рухи хоча і стоять на позиціях збереження існуючого ладу і виступають проти спроб його повалення, прагнуть певною мірою реформувати лад. Революційні рухи відкидають існуючий суспільно-політичний устрій і ставлять завдання заміни його іншим. Контрреволюційні рухи хочуть замінити сформований внаслідок перемоги революції або реформаторських дій уряд таким, який був до цього.

Політичні рухи відрізняються один від одного за формою їх організації. За таким критерієм можна виділити: стихійні політичні рухи (нетривкі), недостатньо організовані (короткочасні), з високою організованістю і тривалістю (найпоширенішою їх формою с політичні партії).

Політичні рухи мають свою внутрішню динаміку розвитку, яку в загальному вигляді можна охарактеризувати як проходження через такі стадії розвитку:

1. Створеним передумов руху. Невдоволеність існуючим становищем, потреба у діях з метою зміцнення існуючого стану перед лицем реальної або уявної загрози стає основою контактів, які виникають між найактивнішими особистостями. На початковому етапі руху виникають перші форми обміну ідеями. Такий механізм характерний для тих рухів,які виникають спонтанно, знизу. Політичні рухи, ініціаторами яких виступають центри політичної чи економічної влади, створюються дещо інакше. Передумови майбутнього руху пропонуються зверху, шляхом пропагандистського впливу і рекрутування прихильників.

2. Стадія артикуляції прагнень (чіткого усвідомлення). Спочатку розрізнені і за своєю суттю індивідуальні прагнення до якоїсь мети набувають настільки інтегрованої форми, що вже можна говорити про появу руху. Артикуляція прагнень може проявитися у формі вироблення більш-менш розгорнутої програми, але може мати й форму виступу керівників (майбутніх керівників) руху, які відносно сформували загальну мету і прагнення.

3. Стадія агітації. На наступному етапі свого розвитку рух концентрується насамперед на залученні учасників і прихильників. Практичні дії повинні розглядатися передусім з точки зору їх агітаційного ефекту. Тут момент агітації висувається на перший план.

4. Стадія розвитку політичної діяльності. На цій стадії рух концентрує свою увагу на спробах втілення своєї програми у життя шляхом боротьби за владу або робить тиск на уряд. Залежно від поставлених перед собою завдань, сили і характеру руху, а також від загального співвідношення політичних сил дана стадія може мати різну тривалість.

5. Стадія затухання політичного руху . Політичні рухи, мета яких здійснилася або виявилася нездійсненою, входять у стадію затухання. У певних ситуаціях, особливо внаслідок революційного перетворення ладу, існування деяких політичних рухів припиняється у зв'язку з усуненням певних політичних сил.

Вищенаведені стадії розвитку не обов'язково присутні у кожному політичному русі. В окремих випадках ми маємо справу з возз'єднанням деяких етапів політичних рухів або ж з випаданням окремих стадій розвитку.

Політичні партії. Розглядаючи політичні партії в соціально-історичному контексті, насамперед доцільно виділити такі моменти:

1. Політичні партії виникають в умовах кризи феодального суспільства і формування капіталістичного. Вони с проявом тенденції політичної партії до залучення широких суспільних кіл до участі в управлінні, незважаючи на те, що першопочатково це поширювалося лише на економічно привілейовані верстви. Таким чином, процес виникнення політичних партій є істотним руйнуванням традиційних структур влади аристократії і заміни їх більш відкритими об'єднаннями громадян. Тому політичні партії набули найбільшого розвитку в США, де феодалізм не мав глибокого коріння і де війна за незалежність привела до створення демократичної держави. Розвиток політичних партій в Європі пов'язаний з боротьбою насамперед буржуазії проти феодальних привілеїв.

2. Починаючи із середини XIX ст. на політичну арену виступає робітничий клас. Він створює робітничі партії і бореться за активну участь у політичному житті.

3. У XX ст. процеси національно-визвольної боротьби в Азії, Африці і Латинській Америці привели до того, що політичні партії виникають і на цих континентах. Отже, тут політичні партії виросли з національно-визвольних рухів.

4. Перемога соціалістичних революцій і створення держав диктатури пролетаріату зумовили зміну характеру політичних партій у них.

5. Розпад тоталітарних режимів у колишньому соціалістичному таборі і в СРСР привів до появи багатопартійності у цих країнах.

З точки зору можливості політичні партії можна поділити на легальні, напівлегальні і нелегальні.

Тип виборчої системи опосередковано визначає характер партії, сприяє або перешкоджає її ідейно-політичній кристалізації. Як правило, мажоритарна виборча система, при якій (наприклад, США, Великобританія) вибори проводяться в одномандатних округах, де перемагає той, хто отримує найбільшу кількість голосів, сприяє збереженню великими політичними партіями своїх переваг у межах системи.

Навпаки, пропорційна система, при якій мандати розподіляються згідно з одержаними голосами, сприяє тому, що політичні меншості відокремлюються від великих партій і виступають окремо.

Незважаючи на те, що політичні партії мають багато спільних рис, водночас у них є і значні відмінності. Вони стосуються класового характеру партій, типу їх організації, місця, яке вони займають у системі влади. Це можна представити так:

Політичні партії залежно від свого класового характеру поділяються на:

-класові партії (робітничі, буржуазні, селянські, дрібнобуржуазні, поміщицькі);

-міжкласові (буржуазно-поміщицькі);

-партії класовоподібних груп (складаються з представників прошарків).

Залежно від типу своєї організаційної структури партії
поділяються на:

-кадрові;

-масові партії, у тому числі з мінливою організаційною структурою або з міцною.

За місцем, яке партії займають у системі влади, вони поділяються на:

-легальні, в тому числі, які відіграють суттєву роль у межах політичної системи або відіграють незначну роль; нелегальні партії.

Залежно від домінуючого ідеологічного фактора партії можна поділити на: