Контрольная работа: Поняття і види господарських об’єднань

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім'ю України.

Право спільної власності громадян

1. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

2. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

У власності осіб, що ведуть фермерське господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 Закону „Про власність”. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Здійснення права приватної власності

1. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.

4. Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.[2]

3. Зміна сторін в зобов ` язанні

Зобов`язальні відносини виникають і діють між конкретними особами. Ними, як правило, виконується зобов`язання. Під час виконання зобов`язання іноді виникає потреба замінити кредитора чи боржника іншими особами. Оскільки попередні учасники зобов`язання вибувають, то їхні права і обов`язки переходять до суб`єктів, які заступили їх. Заміна в зобов`язанні кредитора чи боржника у встановленому законом порядку називається переміною осіб у зобов`язанні. Вона відбувається в порядку сингулярного (часткового) правонаступництва, яке виявляється в заміні кредитора чи боржника. Заміна осіб в зобов`язанні буває двох видів: уступка вимоги і переведення боргу.

Заміна кредитора відбувається на основі договору, за яким кредитором стає інша особа. До особи, яка зайняла місце кредитора, що вибув, переходять належні первісному кредиторові права. Так, позикодавець, одержавши лише частину боргу від позичальника, передає розписку на решту боргу своєму синові. Останній стає кредитором у зобов`язанні, що виникло на основі договору позики. Передача кредитором своїх прав за зобов`язанням іншій особі називається уступкою вимоги, або цесією. Кредитор, який поступився своїми правами, називається цедентом, а особа, на користь якої право поступається, — цесіонарієм.

Для виникнення цесії необхідна згода між первісним кредитором і новим, що стосується згоди боржника, то вона не потрібна, оскільки становище боржника не міняється. Разом з тим, необхідно повідомити боржника про цесію, щоб боржник знав, кому виконати зобов`язання. Якщо боржник не був повідомлений про цесію, то в силу статті 199 ЦК України виконання зобов`язання первісному кредиторові визнається в порядку цесії виконанням належному кредиторові. До цесіонарія переходять також права, що забезпечують виконання зобов`язання (частина третя ст.197 ЦК України). Цедент відповідає лише за недійсність вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником (частина друга ст.198 ЦК України).[4]

Оформлення цесії підпорядковується загальним правилам про форму угоди і оформлення виконання зобов`язання. За загальним правилом цесія може застосовуватись у будь-яких зобов`язаннях. Відповідно до частини першої статті 197 ЦК України уступка вимоги кредитором іншій особі допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору або коли вимога не пов`язана з особою кредитора. Так, не допускається уступка вимог про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров`я або заподіянням смерті (частина друга ст.197 ЦК України). Житлове законодавство забороняє уступку права на державну жилу площу, крім його обміну. Транспортні статути і кодекси забороняють, за винятком окремих випадків, передачу іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій і позовів до органів транспорту.[8]

У відносинах між організаціями уступка вимоги допускається, і в умовах ринкових відносин сфера її значно розширюватиметься. Разом з тим, уступка вимоги не повинна порушувати правил фінансування, суперечити державному замовленню, яким встановлено договірні відносини між визначеними особами (підприємствами).

Вибуття із зобов`язання первісного боржника і вступ у нього нового боржника називається заміною боржника, або переведенням боргу (ст.201 ЦК України). Переведення боргу, на відміну від цесії, можливе лише за згодою кредитора (частина перша ст.201 ЦК України). Якщо для боржника не має значення особа кредитора, якому він повинен провести виконання, то кредиторові не байдуже, хто буде боржником, оскільки від ділових здібностей останнього, від його професійного рівня і матеріальних можливостей залежить виконання зобов`язання. З цих самих причин порука і встановлена третьою особою застава припиняються з переведенням боргу (частина третя ст.201 ЦК України). Вони зберігають силу лише за умови, якщо поручитель або заставодавець виявлять згоду відповідати за нового боржника.

Переведення боргу — це договір між первісним і новим боржником. Воно повинно бути оформлене за правилами, які передбачені для форми угод. Письмова форма необхідна, якщо в цій самій формі виражено зобов`язання, за яким учиняється переведення боргу.

При переведенні боргу обов`язки первісного боржника передаються новому боржникові в повному обсязі. Тому новий боржник вправі висувати проти вимоги кредитора усі заперечення, основані на відносинах між кредитором і первісним боржником (частина друга ст.201 ЦК України).[4]

Переведення боргу допускається у відносинах між громадянами, за винятком тих, які пов`язані з особою боржника. Між організаціями також можливе переведення боргу, його межі аналогічні межам, встановленим щодо цесії.

У двосторонніх зобов`язаннях заміна осіб означає одночасно уступку вимоги і переведення боргу. За приклад може правити обмін жилими приміщеннями.[8]

Список використаних джерел

1. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р.

2. Закон України „Про власність” від 07.02.1991р. №697-ХІІ

3. Конституція України від 28 червня 1996 р.