Контрольная работа: Поняття соціальної структури
Дуже важливе місце у соціальній структурі суспільства відводиться соціально-демографічним «зрізам» , до яких відносяться такі структури населення: статева, вікова, сімейна та генетична . Ці структури визначають умови і результати процесу відтворення населення і його формування в окремих регіонах, соціально-демографічні структури виступають статистичними параметрами таких явищ, як народжуваність, смертність, вступ до шлюбу, розрив шлюбних зв’язків, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження і місце проживання.
Статево-вікова структура населення являє собою комбінацію двох «зрізів». Перший – це співвідношення між чоловіками і жінками в населенні якоїсь території (країни, регіону) або в складі колективу, а другий – співвідношення між особами різних вікових категорій.
Сімейна структура населення характеризується такими показниками, як кількісний склад, розмір, склад сім’ї, взаємозв’язок між окремими її членами. Вона широко застосовується у вивченні відтворення, міграції, рівня і способу життя населення, соціалізації молодих та виходу на пенсію старших поколінь, процесів, що відбуваються в соціальній, національній, етнічній, ряді інших структур суспільства.
При аналізі сімейної структури населення, сім’єю, як правило, вважають групу осіб, що проживають разом, яких об’єднує родство та спільний бюджет. Таке визначення, наприклад, береться до уваги при переписі населення.
З сімейною структурою населення тісно пов’язаний шлюбний стан, відповідно з яким відрізняють жонатих, заміжніх, неодружених, незаміжніх, вдових, розведених і таких, що розійшлися не розірвавши при цьому шлюбу.
Генетична структура населення являє собою співвідношення в населенні осіб, що народилися в даній місцевості і тих хто переселився туди з інших peгioнів. Серед переселенців виділяються групи в залежності від часу переселення. Цей вид структури є важливою характеристикою населення тих територій, в соціально-демографічному розвитку яких помітну роль відіграє (чи відіграла в недалекому минулому) міграція.
В структурі окремих територій в залежності від генетичних ознак можна виділити насамперед тих, хто народився в даній місцевості і переселенців. Кожна із цих груп населення може бути розділена на підгрупи.
Інформація про генетичну структуру населення окремих територій може бути отримана за допомогою декількох способів. Найбільш доступним є відбіркова розробка відомостей про склад робочої сили підприємств та установ. Другим методом є вибіркове анкетне дослідження. Але найбільш достовірну інформацію про генетичну структуру дають переписи населення.
Отже, соціально-демографічна структура суспільства займає досить важливе місце в структурі суспільства. Вона безпосередньо впливає на соціально-економічний розвиток держави. Тому вивчення цього феномену відіграє значну роль у суспільному житті і займає одне із провідних місць серед проблем, що досліджуються сучасною соціологією.
3. Соціальна мобільність та маргінальність
Соціальна структура суспільства, її види та структурні елементи перебувають у постійному русі та розвитку. Справа в тім, що соціальне відтворення, тобто процес еволюційного розвитку системи, є неможливим без широких переміщень великих мас людей, окремих осіб у суспільстві, тобто без соціальної мобільності.
Соціальна мобільність – це пеpexід людей із одних суспільних верств, груп до інших (соціальне переміщення), а також їх рух до позицій більш престижних (соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація).
Соціальна мобільність, яка проявляє себе в різноманітних видах суспільних переміщень не зумовлюється об’єктивними процесами. В даному процесі важливе місце займає бажання індивіда. Суб’єктивними показниками соціальної мобільності можуть слугувати дані про внутрішньо групову структуру суспільства, в якій спостерігається суб’єктивне прагнення молоді до оволодіння новими професіями, до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився чи виріс і т.д.
Виділяють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Горизонтальна мобільність – це переміщення на одному рівні соціальної структури (наприклад, токар І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ розрядів). Вертикальна мобільність – це різні переміщення «ввepx» – «вниз» у соціальній структурі (наприклад, робітник-інженер-директор заводу-міністр). Якщо людина втрачає роботу, починає жити на допомогу по безробіттю, то вона в соціальній структурі переміщується «вниз».
Коли людина переміщується із однієї соціальної групи в іншу, виникають періоди під час яких вона знаходиться як би «поміж» цих соціальних груп. Наприклад, людина переїжджає із сільської місцевості в місто. Спочатку вона відчуває дискомфорт: спосіб життя в місті для сільського жителя сприймається як чужий, він немає в місті друзів і т.д. Подібне явище називається маргінальністю. Отже, маргінальність – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Маргінальність пов’язана з розхитуванням і ламанням нормативних ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії, що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем. Вона має позитивне і негативне значення. Позитивне значення маргінальності полягає в тому, що люди, які перейшли з однієї соціальної групи до іншої, розширюють свій кругозор, знайомляться із звичаями та традиціями представників інших соціальних верств. Негативний же вплив маргінальності проявляється в тому, що людина може втратити моральні орієнтири, в неї може з’явитися синдром психічної неврівноваженості і т.ін.
Отже, ми бачимо, що основні елементи макроструктури пов’язані таки явищами як соціальна мобільність та маргінальність.
Висновки
Підбиваючи підсумки треба зазначити, що соціальна структура може бути представлена в двох аспектах. По-перше, як сума будь-яких елементів суспільства (соціальних інститутів, соціальних організацій, груп) і взаємозв’язків між ними. По-друге, соціальна структура розглядається як сукупність соціальних груп, що мають неоднаковий доступ до соціальних благ. Саме ці групи відрізняються за своїми інтересами, ціннісними орієнтаціями, способом життя, направленістю політичних дій. Взаємодія якраз цих груп визначає динаміку суспільного життя. Адже в історії соціологічної думки було декілька підходів до визначення цих груп. Насамперед, мова йшла про класи. Тому, дуже часто під соціальною структурою розумілася соціально-класова структура, хоча ці поняття й не були рівнозначними. Справа в тім, що крім класів у суспільстві існують ще й соціально-етнічні, соціально-територіальні та соціально-демографічні структури, кожна з яких має свої особливості та ознаки.
Оскільки в кожну соціальну структуру входять люди, то зрозуміло, що статут індивіда в структурі не є змінним. Людина чи група людей може змінювати місце проживання, роботу, вступити до вищого навчального закладу і т.п. Цей процес в соціальній структурі називається соціальною мобільністю – пеpexодом людей із одних суспільних верств, груп до інших, а також їх рух до позицій більш престижних. Однак існує ще такий стан, під час якого людина або група людей перебуває немовби «між» попередньою позицією і новою. Цей стан називають маргінальністю – втратою особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втратою особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.
Отже, для сучасного етапу розвитку суспільства характерне наростання інтеграційних процесів, що посилюють багатоманітність форм. А науково-технічний і соціальний прогрес розв’язали багато нових суперечностей та поставили людство перед глобальними проблемами.
Список використаної літератури
1. Барвінський А.О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
2. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією В.Г. Городяненка. – К.: Академія, 1999. – 384 с.
3. Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С.О. Макеєва. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 455 с.
4. Соціологія: Підручник / За загальною ред. проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. – Харків-Київ, 1998. – 624 с.
5. Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За ред. В.М. Пічі. Друге вид. виправлене і доповнене. – Львів: «Новий світ - 2000», 2002. – 312 с.