Контрольная работа: Поняття та види форм державного устрою у зарубіжних країнах

Федерації багатоманітні. Класифікувати їх можна за різними ознаками:

• За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конститу­ції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швей­царія, Російська Федерація та ін.).

• За способом взаємовідносин федерації та суб'єктів:

на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ, СРСР — у минулому);

на основі автономії (Бельгія, Австрія, Індія, Венесуела, Па­кистан).

• За способом розподілу і здійснення владних повноважень:

централізовані (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Арген­тина, Бразилія);

відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

• За принципом переваги або поєднання національного і терито­ріального підходів:

територіальний підхід (США, Індія, Мексика);

національний підхід (у колишньому СРСР, нині його в чисто­му вигляді немає);

поєднання національно-територіального і територіального під­ходів (Росія).

У деяких країнах (США, Канаді, Латиноамериканській Феде­рації) існують два види компетенції: виключна компетенція со­юзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. До виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зов­нішньої торгівлі; карбування монет , встановлення стандарту міри та ваги; оголошення війни; призов до військової служби та утри­мання армії; створення та утримання Військово-Морського Фло­ту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 тощо). Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуються виключної компетенції штатів (проведення виборів, встановлення органів місцевого самоврядування, охорона здоров'я І громадського порядку, прийняття та внесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління, ратифікація поправок до Конституції США) [13].

Конституція Індії закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну компетенцію штатів і сумісну ком­петенцію союзу і штатів[14].

До виключної компетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всі питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики (відносини з іноземнимдержавами; дипломатичне, консульське и торгове представниц­тва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іно­земними державами; питання війни та миру; громадянство, нату­ралізація та іноземні піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і повітряних шляхів сполучення, за­собів зв'язку; грошового обігу; монетарної системи, іноземної ва­люти, банківської справи, фондових і товарних бірж; розвитку ос­новних галузей промисловості; розвитку й керівництва культур­ними установами національного значення тощо).

До виключної компетенції штатів належать: забезпечення гро­мадського порядку і поліцейська служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, освіта (за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, атакож велике коло питань, пов'язаних із сільським господарством. Про­те за умов надзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких питань.

До сумісної компетенції союзу і штатів віднесено: криміналь­не право і кримінальний процес; законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значну частину цивільного права і цивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові й трудові конфлікти; контроль за цінами.

Питання, що не передбачені жодним із видів компетенції, на­лежать до повноважень штатів.

4. Конфедерація

Конфедерація – це міждержавне об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'­єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня тор­гівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збе­реженні в інших питаннях повної самостійності [15].

Основні ознаки конфедерації (через етап конфедерації пройш­ли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):

1) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної терито­рії і державного кордону;

2) відсутність загальних законодавчих органів і системи управ­ління;

3) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової си­стем;

4) відсутність суверенітету конфедерації, збереження сувере­нітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

5) наявність загального конфедеративного органу, що скла­дається з делегатів суверенних держав;

6) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедера­ції не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право ну­ліфікації, тобто відхилення);