Контрольная работа: Поняття виконавчого провадження

У разі необхідності під час провадження виконавчих дій державний виконавець або сторони (їх представники) можуть запросити перекладача. Перекладачем може бути будь-яка дієздатна особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу. Особі, якій потрібні послуги перекладача, державний виконавець надає строк для його запрошення, який не може перевищувати 10 днів. У випадку, коли зазначена особа не забезпечить участі перекладача у визначений строк, його може призначити своєю постановою державний виконавець.

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу, про що державний виконавець виносить постанову на підставі кошторису, який повинен подати перекладач. Ця постанова затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби. Винагорода виплачується в розмірі, не більшому, ніж передбачено Iнструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, державної виконавчої служби, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710.

Особа, яка запрошується державним виконавцем до участі у виконавчому провадженні, повинна надати документ, який підтверджує, що вона володіє мовами, знання яких необхідні для перекладу.

У разі завідомо неправильного перекладу, а також за відмову виконати обов'язки перекладача особа несе кримінальну відповідальність, про що вона має бути попереджена державним виконавцем.

5. Захист прав суб’єктів виконавчого провадження при вчиненні виконавчих дій

На дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні вказаних дій стягувачем чи боржником може бути подана скарга до начальника відповідного відділу Державної виконавчої служби або до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, або до іншого суду згідно з вимогами закону.

Стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо фізичних осіб і від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - щодо посадових осіб, та призначає новий строк виконання.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу затверджується начальником відповідного відділу Державної виконавчої служби. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.

За порушення вимог цього Закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця на винних осіб накладається штраф від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку, передбаченому законом.

У разі наявності ознак злочину у діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином порушує вимоги законодавства про виконавче провадження, державний виконавець складає акт про порушення і надсилає до суду подання про притягнення винної особи до кримінальної відповідальності.

6. Особливості звернення стягнення на заставлене майно

До основних нормативних актів, які урегульовують процес реалізації заставного майна належать Цивільний кодекс, закони України "Про заставу" та "Про іпотеку", а також Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 15.07. 1999 року, № 42/5 та Тимчасове положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 27.10. 1999 року, № 68/5 та інші нормативні акти.

Відповідно до умов Закону України "Про заставу", стягнення на предмет застави може бути звернене за рішенням суду, але якщо інше не встановлено самим договором застави. За Законом України "Про іпотеку" є три способи звернення стягнення на нерухомість, передану в іпотеку банку: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або договору про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого прирівнюється також відповідне застереження в іпотечному договорі.

Розглянемо детально вищевказані способи

Правомірність відчуження заставного майна повинна починатися з правомірності та законності договору застави, тому, вкрай важливо купуючи заставне майно, ознайомитися з договором застави та його умовами, перевірити чи має він юридичну силу, чи були дотримані вимоги закону щодо його форми.

У разі якщо в договорі застави не визначено спосіб звернення стягнення на заставлене майно, воно здійснюється на підставі рішення суду. Частіше всього в договорі цей спосіб визначається, у вигляді застереження, яке може передбачати передачу заставодержателю або права власності на предмет застави (іпотеки), або право заставодержателя від свого імені продати предмет застави (іпотеки) будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому законодавством. Дії щодо продажу предмета такого майна та укладання договору купівлі-продажу здійснюються банком від свого імені, на підставі договору застави, який містить відповідне застереження. Але, у боржника завжди лишається право, а у покупця, відповідно, ризик, оскарження боржником правомірності такої реалізації майна в суді.

Наступним способом звернення стягнення є отримання рішення суду про визнання права власності на заставлене майно. На підставі такого рішення, оформляються відповідні виконавчі документи, які передаються до виконавчої служби. Остання, в порядку визначеному Законом України "Про виконавче провадження", у взаємодії з спеціальними організаціями, які спеціалізуються на проведення аукціонів та публічних торгів (надалі - торгів), проводять відповідно торги з реалізації заставного майна. Інформацію про майно, яке реалізується, про дату проведення торгів, про порядок проведення участі в них, а також інші дані, публікує державна виконавча служба у порядку визначеному законом. Для того, щоб взяти участь в торгах особі, яка має намір придбати те чи інше заставне майно, необхідно:

• повинна подати заяву про участь в торгах;

• сплати реєстраційний збір за реєстрацію учасником торгів,

• внести гарантійний внесок, який фактично є авансом та відноситься в рахунок оплати відчужуваного майна,

• взяти участь у торгах та запропонувати найвищу ціну за майно.

Проведення торгів оформляється протоколом та актом.

У разі якщо майно не буде продане на перших торгах, воно повинно бути виставлене на наступних, які повинні бути проведені не пізніше ніж через місяць, при цьому ціна майна, яке виставляється на продаж може бути зменшена не більше ніж на 25%, якщо мова йде про нерухоме майно, то не більше ніж на 30%. Якщо майно не буде продане на торгах проведених вдруге, сам банк може викупити його за вартістю не менше ніж 65% від його початкової аукціонної ціни. Якщо ж й банк не викупить таке майно, то застава (іпотека), може бути припинена за рішенням суду, тобто банк вже не матиме жодного права на заставне майно. Але припинення застави не знімає з боржника обов’язок погасити заборгованість перед кредитором.

За результатами торгів, переможець, який надав найбільшу ціну за виставлене на продаж майно, за умови оплати її у повному обсязі, стає власником цього майна. Щодо правовстановлюючого документу на придбане майно, то ним, у разі придбання рухомого майна є протокол та акт про проведення аукціону, у разі придбання нерухомого майна - свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі протоколу та акту про проведення аукціону.

Щодо позасудового способу звернення стягнення, то він полягає в тому, що банк отримує у нотаріуса виконавчий напис та звертається з заявою до виконавчої служби з проханням виконати виконавчий напис. Подальша реалізація майна відбувається через аукціони чи публічні торги, у порядку зазначеному вище.

Основним ризиком у нового власника є ризик втрати придбаного майна, у зв’язку з визнанням недійними публічних торгів чи аукціону. Підстав для цього більш ніж достатньо, наприклад, визнання недійсним договору застави, виконавчого напису нотаріуса, з відміною рішення суду, на підставі якого здійснюється стягнення, порушення порядку публікації інформації про проведення торгів та порядку проведення торгів, порушення виконавчою службою порядку проведення експертної оцінки майна, знаходження майна під арештом, чи переданням його в забезпечення зобов’язання іншому кредитору та інші.

При придбанні нерухомого майна, високою є ймовірність оскарження попереднім власником нерухомості, тобто боржником, дій банку пов’язаних з відчуженням нерухомості. Крім цього, наприклад, у квартирі, що реалізовується банк?