Контрольная работа: Правове регулювання сімейних відносин за участю іноземців та осіб без громадянства
Громадяни України можуть укладати шлюби і за межами України, що породжує сімейні відносини з іноземним елементом двох видів: а) між подружжям, що є громадянами України; б) між подружжям, один із яких є громадянином України, а інший – іноземцем чи особою без громадянства.
Громадяни України, що прийняли рішення одружитися за кордоном, можуть, за своїм вибором, зареєструвати шлюб або в консульстві (посольстві) України в країні перебування, або у відповідній компетентній установі іноземної держави.
СК у ч.1 ст.277, ч.1 ст.289 передбачає, що шлюб між громадянами України, які проживають за межами України, реєструється в консульській установі або дипломатичному представництві України за законами України. Відповідно до Указу Президента України "Про Консульський статут України" саме консул є посадовою особою, уповноваженою здійснювати реєстрацію шлюбу громадян України за кордоном, а абз.3 ст.2 вищевказаного правового акта під терміном "консул" розуміє генерального консула, консула, віце–консула або консульського агента, який є главою консульської установи. Крім того, відповідно до ст.29 Указу Президента України "Про Консульський статут України" консул провадить реєстрацію укладення шлюбу, розірвання шлюбу відповідно до законодавства України.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, варто зробити висновок про те, що в консульських установах або дипломатичних представництвах України реєструються шлюби лише між громадянами України, а форма, порядок і умови укладення зазначених шлюбів визначаються сімейним законодавством України.
Нарешті, шлюб між громадянами України, шлюб громадянина України з іноземцем або особою без громадянства може бути укладений у відповідному уповноваженому закладі іноземної держави (наприклад у церкві по релігійному обряду). Чи буде подібний шлюб визнаний дійсним в Україні, чи не породять зазначені дії "шлюб, що кульгає"?
Згідно з ч.2 ст.277 СК "шлюб між громадянами України, а також шлюб громадянина України з іноземцем, зареєстровані за межами України з додержанням форми шлюбу, встановленої законом держави – місця його реєстрації, є дійсними в Україні, якщо немає перешкод, встановлених статтями 24–26 цього Кодексу".
З приводу правила, сформульованого у вищевказаній статті СК, варто зробити деякі пояснення. По–перше, шлюби, що укладаються за межами України (і поза її консульськими установами і дипломатичними представництвами) за участю її громадян, повинні підкорятися загальному колізійному правилу про форму юридичних актів, відповідно до якого форма шлюбу визначається за законом місця його здійснення. Тому, укладення громадянами України шлюбу у формі релігійного обряду в країні, що визнає подібні шлюби (наприклад, Греція, Італія), не буде суперечити положенням сімейного законодавства України.
По–друге, для визнання дійсності вищезазначених шлюбів в Україні ті, хто одружуються, не повинні порушувати матеріальні умови укладення шлюбу ("умови шлюбу"), передбачені сімейним законодавством України.
При цьому слід зазначити, що ч.2 ст.277 СК вимагає дотримання особами, що беруть шлюб, матеріальних умов, передбачених тільки статтями 24–26 СК, упустивши згадку про ст.22 СК, що установлює вимоги до шлюбного віку осіб, що бажають зареєструвати шлюб. Отже, Сімейний кодекс України розглядає досягнення тими, хто одружується, шлюбного віку як одну з умов визнання дійсності шлюбу, тому що згідно зі ст.38 названого правового акта "підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24–26 цього Кодексу".
Таким чином, щоб уникнути визнання недійсними в Україні шлюбів, що укладаються в порядку, передбаченому ч.2 ст.277 СК, ті, що беруть шлюб, не повинні порушувати матеріальні умови взяття шлюбу ("умови шлюбу"), що зафіксовані не тільки в статтях 24–26, а й у ст.22 СК. Тому, у випадку укладення у Франції громадянином України шлюбу з громадянкою Франції, що досягла 15–річного віку (а саме зазначений вік закріплений як шлюбний для жінок ст.144 ЦК Франції), в Україні подібний шлюб може бути визнаний недійсним відповідно до статей 38, 41 СК.
По–третє, правила ч.2 ст.277 СК варто поширювати і на випадки укладення громадянами України шлюбу з особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, у країні проживання останніх.
Розглянемо порядок визнання в Україні шлюбу між іноземцями, зареєстрованого за межами України.
Відповідно до ст.278 СК шлюб між іноземцями, зареєстрований за межами України за законом держави – місця його реєстрації, є дійсним в Україні. Отже, якщо подібні шлюби укладені за кордоном за правилами, що не збігаються з вітчизняними як за формою (наприклад "рукавичковий шлюб"), так і за умов взяття шлюбу (наприклад полігамний шлюб), то все рівно зазначені шлюби є дійсними в Україні.
У той же час, визнаючи іноземні шлюби, укладені за межами України, варто брати до уваги обмеження вищевикладеного правила, закріплені в ст.291 СК, згідно з якими "сімейне законодавство іноземних держав застосовується в Україні, якщо воно не суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст.7 цього Кодексу" (застереження про публічний порядок).
3. Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом
Розглянемо порядок розірвання шлюбу в Україні.
Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, а також шлюбу іноземців між собою в Україні здійснюється за законом України (ст.279 СК). Вищевикладене означає, що розірвання шлюбу в Україні не залежить від громадянства подружжя і буде здійснюватися на підставах і в порядку, передбачених главою 11 СК.
Український суд компетентний розглядати справи про розірвання як "змішаних шлюбів", зареєстрованих між особами, що є громадянами різних держав, так і шлюбів між громадянами України, відповідно до сімейного законодавства України й у випадку, коли обоє одружених проживають за кордоном.
Згідно з ч.4 ст.280 СК, громадянин України, який проживає за межами України, має право звернутися з позовом про розірвання шлюбу до суду України, якщо другий з подружжя, незалежно від його громадянства, проживає за межами України. Наведене правило закріплене з метою захисту прав й інтересів насамперед громадян України, що уклали шлюб з іноземцями, законодавство країни громадянства яких забороняє розірвання шлюбу (наприклад Ірландія). Подібне розірвання, будучи дійсним в Україні, може бути невизнаним у країні проживання "колишнього" подружжя, якщо відсутні відповідні уніфіковані колізійні норми.
Розглянемо порядок розірвання шлюбу за кордоном.
Визнання розірвання шлюбу, укладеного поза межами України, залежить від низки обставин, а саме: чи є подружжя, що розводиться, іноземцями або ж тільки один з одружених є іноземцем, а інший – громадянином України; чи проживає подружжя постійно в одній країні, чи в країні, у якій ініційований шлюборозлучний процес, постійно проживає лише один з подружжя.
Розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо в момент розірвання шлюбу хоча б один із подружжя проживав за межами України (ч.1 ст.280 СК). Зазначене правило можна за аналогією застосовувати і до випадків розірвання за кордоном шлюбу громадянина України з особою без громадянства, що постійно проживає за межами України.
Громадяни України, що постійно чи переважно проживають за кордоном, не завжди мають можливість звернутися для розірвання шлюбу до українського суду. Тому розірвання шлюбу між громадянами України, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні, якщо обоє з подружжя в момент розірвання шлюбу проживали за межами України (ч.2 ст.280 СК).
Разом із тим, громадяни України, що проживають за її межами, мають можливість розірвати шлюб у порядку і на підставах, установлених сімейним законодавством України, у країні проживання, звернувшись до консульських установ чи дипломатичних представництв України, але лише у випадках, коли відповідно до Сімейного кодексу України подібний шлюб може бути розірваним у державних органах реєстрації актів цивільного стану. Так, ст.289 СК передбачає, що "... розірвання шлюбу громадян України, які проживають за межами України, провадиться в консульських установах або дипломатичних представництвах України за законами України (ч.1); при реєстрації цих актів цивільного стану в консульських установах або дипломатичних представництвах України застосовується законодавство України, якщо заінтересовані особи є громадянами України (ч.2)".
Значним числом консульських конвенцій (з Азербайджаном, Грузією, Болгарією, КНР, КНДР, Польщею, Російською Федерацією тощо) на умовах взаємності допускається реєстрація в консульських установах або дипломатичних представництвах іноземних держав в Україні розірвання шлюбів між громадянами цих держав (іноземцями) згідно з їх "національним" законодавством. Лише в деяких подібних конвенціях аналізоване правило формулюється трохи інакше. Так, відповідно до п.1.5 ст.10 Консульської конвенції між Україною і Румунією від 03.09. 1992 р. консульська посадова особа має право реєструвати розірвання шлюбу між громадянами акредитуючої держави згідно з законодавством акредитуючої держави, але такі акти не мають юридичної сили на території держави перебування.
Розірвання шлюбу між іноземцями, здійснене за межами України за законом відповідної держави, є дійсним в Україні (ч. З ст.280 СК). При цьому визнання дійсності вищевказаного розірвання шлюбу між іноземцями не залежить ні від процедури (світської чи церковної), ні від підстави розлучення. У визнанні подібних розлучень може бути відмовлено лише з мотивів публічного порядку, коли розірвання шлюбу суперечить основним засадам регулювання сімейних відносин, що встановлені у ст.7 СК.
Розглянемо як забезпечується правове регулювання розлучення відповідно до уніфікованих колізійних норм.
Мінська конвенція країн СНД у статтях 28 і 29 містить спеціальні правила про розірвання шлюбу.
По–перше, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство держави – учасниці Конвенції, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. У даному випадку шлюб розривається в компетентній установі країни, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви. Однак, якщо на момент подачі заяви обоє проживають на території іншої країни – учасниці Конвенції, то компетентні також і установи останньої.
По–друге, якщо одружені є громадянами різних держав – учасниць Конвенції, то застосовується законодавство країни, установа якої розглядає справу про розірвання шлюбу. У зазначеному випадку справи про розірвання шлюбу компетентні розглядати установи держави, на території якої проживають обоє. Якщо ж подружжя проживає на території різних країн, то розірвання шлюбу може бути зроблене в компетентних установах обох країн – учасниць Конвенції, на територіях яких проживають одружені.