Контрольная работа: Правові засади банківської діяльності. Банківська діяльність та банківські операції

Однак хоча банківська діяльність є досить визначеною , все ще існують всі підстави стверджувати зараз, що банківське законодавство України не може вважатись сформованим у повному обсязі - відповідати сучасним вимогам економічного розвитку. Нагальною потребою у контексті поглиблення економічних реформ залишається подальше вдосконалення банківського законодавства України у напряму його гармонізації з банківським законодавством провідних розвинених країн світу і, зокрема, ЄС. Правовою підставою для такої роботи є положення указів Президента України від 24 лютого 1998 р. “Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами і вдосконалення механізму співробітництва з Європейськими Співтовариствами” і від 11 червня 1998 р. “Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу”.

Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом є основоположним документом, який визначає зобов’язання України щодо адаптації банківського законодавства України зі стандартами правового регулювання банківської діяльності в країнах ЄС. В цьому плані на сучасному етапі становлення банківського законодавства України і у найближчий час основними юридичними проблемами, що потребують нормативного врегулювання, є необхідність систематизованого підходу до визначення законодавчих стимулів для створення розвинутого ринку кредитних ресурсів, комплексної та внутрішньої структурованої системи нагляду за всією сукупністю фінансових посередників у частині здійснення ними банківських операцій, а також правових механізмів підвищення рівня капіталізації банків.

2. Банківська діяльність та банківські операції

Поняття банківської діяльності на сьогодні отримало своє легальне визначення у законодавстві України. Дефініція банківської діяльності, наведена у ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-III (далі – Закон про банки) і характеризує точку зору законодавця щодо формального визначення цієї сфери людської діяльності. Оскільки легальні дефініції мають властивість часто змінюватися, ми до того як звернутися до визначень, наведених у чинному законодавстві, спробуємо виділити сутнісні характеристики банківської діяльності, якщо можна так сказати, в теоретичному, абстрагованому від конкретного законодавчого масиву, плані. Проаналізуємо феномен банківської діяльності, застосовуючи такі поняття, як: а) об'єкт, б) суб'єкт, в) зміст та г) мета.

Об'єктом банківської діяльності є гроші, а також інші цінності, які наділені специфічними функціями грошей — бути засобом платежу та накопичення. Отже, про банківську діяльність слід говорити лише тоді, коли гроші виконують функцію засобу обігу (платежу), збереження й товару (кредит), але не функцію міри вартості. Гроші можуть існувати в готівковій або в безготівковій формах. Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й мати певний мінімальний обіг. Валютні цінності мають відповідати вимогам, що пред'являються валютним законодавством (Про систему валютного регулювання і валютного контролю: Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93).

Європейське банківське право, характеризуючи об'єкти банківської діяльності, зупиняється на трьох основних групах:

1. Вклади та інструменти розміщення капіталу ("збереження вартості") — безпосередньо вклади (вклади до запитання, депозитні вклади), банківські цінні папери.

2. Інструменти обігу ("передача вартості") — зовнішні (готівка та безготівкові розрахунки, "електронні гроші"), внутрішні (операції, що виконуються в касі банку, міжбанківські перекази та кліринг).

3. Боргові та гарантійні інструменти ("випередження вартості") — види заборгованості підприємств (кредити на покриття поточних видатків підприємства, кредит на придбання обладнання підприємства, фінансування експорту), надання позик особовому сектору (кредити на споживання, житлові кредити, іпотечні кредити), ксенокредити (єврокредит — зобов'язання в силу підпису небанківських агентів, банківські зобов'язання в силу підпису.

Отже, можна стверджувати, що діяльність виключно з фінансовими інструментами надає банківській діяльності специфічного характеру, який є типовим і виключним лише для фінансових установ.

Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути будь-які фізичні та юридичні особи, не обмежені законодавством у дії (правоздатності). Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак дії останніх є свого роду середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.

Змістом банківської діяльності є використання властивих грошам та іншим цінностям функцій накопичення і платежу.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентами та іншими доходами, які отримуються за активними операціями, і процентами та іншими видатками, що виплачуються банком по залучених грошових ресурсах.

Банківська діяльність як підприємницька діяльність, на думку О.П. Орлюк, має певну специфіку й певні, притаманні лише їй, особливі риси:

— отримання прибутку від обігу (за наявності ризиків) не тільки власних, а й залучених коштів;

— отримання прибутку від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

— наявність у силу перших двох обставин регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності, що забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже — приватні.

Саме мета отримання прибутку надихала банки на вдосконалення традиційних і впровадження нових банківських операцій і технологій, що створювало можливість підвищення рентабельності банківської діяльності.

Таким чином, банківська діяльність — це діяльність зі збереження, обігу та продажу власних і залучених грошей та цінностей, здатних виконувати функції грошей, яку здійснюють банки з метою отримання прибутку.

Термін "банківська діяльність" протягом тривалого часу не отримував свого розкриття в законодавстві України. Стаття 3 Закону про банки (в попередній редакції) від 29 березня 1991 р. містила перелік операцій, які визнавалися банківськими — всього 14 операцій (Про банки і банківську діяльність: Закон України від 20 березня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 25.— Ст. 281 (з наступними змінами та доповненнями)).

На цій підставі можна було дати найпростішу індуктивну дефініцію банківської діяльності, тобто визначити її як сукупність операцій, які здійснюються банками згідно з переліком, встановленим законом. У цьому випадку банківська діяльність виступає як механічна сума всіх операцій, що їх виконують установи під назвою "банки".

Недоліком цієї дефініції було те, що вона не була завершеною. Перелік, наведений раніше у ст. 3 Закону про банки, не був виключним, оскільки допускалося, що з дозволу Національного банку України банки можуть виконувати й інші операції.

Стаття 47 нової редакції Закону про банки від 7 грудня 2000 р. називається "Банківські операції". Згідно з нормами цієї статті, банки мають право здійснювати тільки три власне банківських операції:

1 — приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2 — відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3 — розміщення залучених коштів від свого імені.

Ці операції визнаються Законом як виключно банківські, і здійснювати їх у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інакше кажучи, зазначені операції є базовими й утворюють первинну сферу банківської діяльності.

При цьому відкриття і ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та розміщення залучених коштів від свого імені, тобто дві з трьох вищезазначених базових банківських операцій можуть здійснювати й інші юридичні особи, однак лише на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій. Як правило, ці операції, а також більшість інших операцій, зазначених у ст. 47 Закону про банки, можуть здійснювати спеціалізовані фінансові установи.

Перелік фінансових установ наведено у ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р № 2664-III. До них, поряд із банками, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

За межі виключної банківської діяльності випадає більшість операцій, які також можуть здійснювати банки, — 17 операцій — поряд з іншими фінансовими установами та установами, які є елементами фінансової інфраструктури економіки.