Контрольная работа: Предмет релігієзнавства. Основні елементи і функції релігії

При здійсненні культових дій, особливо коли це робиться у храмах, молитвенних домах тощо, коли читаються певні місця з священних писань, промовляються релігійні проповіді молитви, у свідомості віруючих відтворюються релігійні образи, символи, міфи.

За допомогою різних культових дій збуджуються відповідні релігійні емоції та почуття. Це приводить до того, що у свідомості віруючих центральне місце починають займати релігійні уявлення. Релігійні почуття починають переживатися реально, а культові дії становляться виключно значущими.

Культова діяльність служить також засобом стандартизації свідомості і поведінки віруючих. Вона накладає печатку конформізму і на нерелігійні аспекти життя віруючих.

Відбувається своєрідне перекидання релігійних стандартів на позарелігійну сферу. Релігійні люди схильні будувати свої позакультові відносини за типом релігійних схем.

Певне значення має і та обставина, що в ході культової діяльності відбувається спілкування віруючих однин з одним. Якщо взяти до уваги те, що спілкування є однією з важливих соціальних потреб людини, то стає зрозумілим, чому для багатьох людей, які навіть не мають стійкої релігійної віри, участь у релігійних культах стає суттєво важливою.

На базі культової діяльності і спілкування, що відбувається в її процесі, формуються релігійні групи і спільноти.

Релігія об’єднує людей в особливі релігійні спільноти і групи. В них люди угруповуються за віросповідним принципом і між ними виникають певні відношення.

Головним об’єднуючим початком релігійної групи є усвідомлення її членами спільних цілей і задач. Головною ціллю релігійної групи і кожного віруючого вважається досягнення царства божого, вічного блаженства поза домовиною, а смислом земного життя - служіння богу.

До задач релігійних груп відносяться також наставництво у питаннях віри, моральне виховання, місіонерська діяльність. Ці задачі розглядаються як особлива місія, покладена на групу самим богом, а члени релігійної групи оцінюються як народ божий, що покликаний богом до виконання цієї місії.

Важливими засобами приведення в рух релігійних цілей і задач стають будівлі, (як правило, архітектури-церкви, мечеті тощо), релігійне мистецтво (ікони, музика), хрест (в християнстві), фетиші (священні предмети), церковні предмети вжитку, одяг духовенства і служителів церкви, особливі знаки під час спілкування віруючих тощо.

Для членів релігійних груп характерне особливе "Ми - почуття" і відмінність від нечленів групи і інших груп (світських людей і груп, інших релігійних груп), які оцінюються як "вони" Члени якоїсь релігійної групи за допомогою "Ми - почуття" протипоставляють себе іншим групам.

В той же час вони відчувають прив’язаність один до одного, їх психологія і поведінка набувають риси подібності, стандартизуються і конформуються. Всім добре відомо, що секта баптистів живе своїм життям, її члени ведуть себе інакше, ніж члени якогось православного приходу, хоча і баптисти, і православні - християни.

Для членів релігійної групи властиве уявлення про особисту зверхність над інаковіруючими. Вони пишаються тим, що тільки в них є віра в істинного бога і вони спілкуються з ним. Християни, наприклад, вважають, що тільки вони мають істину віру на відмінність від мусульман.

Мусульмани платять гяурам тим же. Православні, протиставляють себе протестантам. Вони пишаються тим, що тільки вони мають істинну церкву. З іншого боку, ідея обрання надихає баптистів і вони гадають, що народжені, обрані і освячені богом.

Протиставлення світу та іншим релігійним спільнотам сприяє посиленню контактів у середині групи. Віруючі гостріше переживають почуття єдності з єдиновірцями. Ділення людей за ознакою "Ми" - "Вони" є важливим соціально-психологічним фактором зміцнення зв’язків релігійних груп і спільнот.

Релігія якоїсь конфесії об’єднує релігійні групи у більш великі релігійні спільноти. Релігійні норми, установки, цінності охоплюють не тільки сферу культової поведінки. Вони врегульовують також соціальну поведінку людей, які входять в релігійну спільноту, їх відношення у сім’ї, побуті тощо. Моральні і соціальні доктрини, які пропонують релігійні конфесії, містять у собі докладну систему наказів і заборон, регламентують відношення людини до інших людей, сім’ї, суспільства.

Релігійні спільноти і групи завжди здійснювали значний вплив на державний устрій, політику цілих держав. Теократична форма правління була властива багатьом народам. В наші часи релігійне забарвлення - відмінна риса ісламських держав.

Об’єднуючим центром релігійних спільностей і груп стають релігійні організації. Існують різноманітні типи релігійних організацій. Найважливішим з них є церква і секти.

Церква уявляє собою організацію духовенства і віруючих якоїсь окремої релігійної течії або напрямку.

Основними рисами церкви з’являються чіткий розподіл віруючих на духовенство і мирян, ієрархічний устрій духовенства, його керуюча роль і привілейне положення поряд з підлеглим, а інколи безправним становищем пересічних віруючих, наявність спільного віровчення, культу, обрядності, канонічеської і богослужебної літератури, централізований устрій.

Церкві властива претензія щодо універсальності та збігу з територіальними і етнічними спільнотами, вимога щодо членства на основі народження, анонімність прихожан, традиційність керівництва, тенденція до інституалізації, детальна розроблена нормативна система.

Якщо ми звернемося до православної церкви, то змушені констатувати, що єдиної православної церкви немає. Існують більше десяти автокефальних, тобто незалежних одна від одної, православних церкв: російська, вірменська, болгарська тощо. В процесі становлення знаходяться українська православна церква, білоруська. Але усім православним церквам притаманний аналогічний устрій.

Основою організації, наприклад, російської православної церкви є приход. Належність до приходу, як правило, визначається місцем проживання або традицією. Актом введення людини в лоно православної церкви вважається хрещення немовляти. Члени приходської общини анонімні, тобто вони можуть і не знати один одного. На чолі приходської общини стоїть священик.

Декілька церковних общин об’єднуються у благочестиві округи, сукупність яких складає єпархію. Межі єпархії, як правило, співпадають з областями. Єпархії об’єднані в патріархії.

На чолі патріархії стоїть патріарх. Він обирається помісним собором, якому належить і вища влада з усіх питань віровчення, церковного правління і церковного суду.

Патріарх здійснює міжцерковні зв’язки з іншими автокефальними церквами, контролює діяльність єпархіальних архіреїв, нагороджує титулами і вищими церковними ознаками, здійснює нагляд за всіма закладами центрального церковного правління.

Йому належить право помилування і пом’якшення церковних покарань. Він скликає помісні собори і головує на них. При патріархії існують відділи з окремих питань: відділ керування справами, відділ зовнішніх церковних зв’язків, учбових закладів тощо.

Єпархії очолюються єпархіальними архіреями, які назначаються патріархами.

Кожен з них особисто визначає систему єпархіального правління, яке і здійснює особисто або при підтримці єпархіальної ради, яка складається з декількох священників.