Контрольная работа: Принципи виховання

Отже, колектив був, є і буде важливим інструментом реалізації виховних завдань у суспільстві, бо життя кожного проходить у соціальному середовищі, тобто в колективі. Соціальне оточення мало, має і буде мати вирішальний вплив на процес соціалізації особистості вихованця та на її самоактуалізацію.

Принцип суб'єкт-суб'єктного характеру виховних взаємин.

Перетворення вихованців в активних і зацікавлених суб'єктів власного самовдосконалення, стимулювання внутрішньої активності вихованців у формуванні та постійному самовихованні особистості має стати наріжним каменем виховання. А.М. Бойко ці взаємини вважає основою гуманістичної парадигми виховання в національній системі виховання.

На думку В.О. Сухомлинського, природа міжособистісних стосунків досить складна, тому одним із головних завдань навчально-виховного процесу є наповнення цих взаємин реальним змістом, метою і спільною діяльністю. Вихователів і вихованців повинна об'єднувати «духовна єдність». Для цього особа вихователя має приваблювати, захоплювати, одухотворяти вихованців цілісністю, красою ідейно-життєвих поглядів, морально-етичних засад. «Якщо ви хочете бути могутньою силою, що впливає на колектив, будьте для своїх вихованців, за висловом Тараса Шевченка, апостолом правди і науки, совістю народу».

Вихователь покликаний творчо розвивати особистість вихованця, формувати яскраву індивідуальність. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості вихованця — суб'єкта самовиховання, який має стати вихователем для себе. Таке виховання ґрунтується на повазі до людської індивідуальності, на визнанні права людини бути такою, якою вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення. Особливе значення надається не тільки опануванню певною спеціальністю, а й вихованню на засадах професійних, національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у вихованців високих моральних рис, які є основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки. Основні вимоги цього принципу:

— визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;

— визнання вихованця повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника самовиховання;

— цілеспрямоване формування мотивації самовдосконалення;

— чітке визначення цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;

— прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, ознайомлення їх з ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;

— максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;

— орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття його таким, яким він є пошана до його особистості тощо.

Принцип наступальності, активності, системності та конкретності виховних заходів стосується як змістового, так і процесуального компонентів процесу виховання, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку й послідовність виховного процесу в сучасних умовах. «Ми вбачаємо свою роль у розвитку учнів не тільки в тому, щоб допомогти їм набути певних знань, а й у тому, щоб виховати в них бажання набувати знання протягом усього життя. І ми прагнемо сформувати в дітей переконання у тому, що знання, освіченість, інтелектуальна культура — це необхідна умова цікавого, повноцінного, духовно багатого життя, що без знань цікаве життя неможливе, бо неможлива творча праця».

Власне кажучи, зміст виховання у планах виховної роботи піддається певній систематизації, виходячи зі специфіки освітньо-виховного закладу. Головне — щоб хід виховання забезпечував вихованцям опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь вихованої поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип системності, а й послідовності виховання. Порушення правил системності та послідовності у вихованні спричиняє набуття вихованцями уривчастих знань, недовершених навичок і вмінь гідної поведінки.

Таким чином, наступальність, активність, системність і послідовність у вихованні вимагають дотримання таких правил:

— вивчення та врахування інтересів і потреб вихованців, їх об'єктивний аналіз і своєчасне задоволення;

— широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;

— цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб вихованців, змін у суспільно-політичному й економічному житті України та інших країн;

— максимальне врахування специфіки школи, виробництва, оперативне реагування на нагальні потреби;

— чітке виокремлення головного, актуального у виховному матеріалі, його систематизація, узагальнення й усвідомлення вихованцями;

— вміле урахування особливостей майбутньої діяльності вихованців для їх самовдосконалення;

— широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;

— систематичне управління самовихованням вихованців тощо.

Принцип оптимізації виховного процесу.

Сутність оптимізації виховання полягає у продуманому виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий виховний аспект. Оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу не будь-якими засобами, формами та прийомами, а найбільш доцільними, найбільш відповідними конкретній ситуації. Вихователь, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає небагато часу на вирішення виховних завдань, втім одержує високий позитивний кінцевий результат, що протиставляється отриманню негативного або незначного результату.

Основними критеріями оптимальності процесу виховання є:

— відповідність способів виховного впливу закономірностям процесу виховання;

— відповідність функціонування процесу виховання, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям формування особистості громадянина.

Основні вимоги цього принципу: