Контрольная работа: Проголошення УНР. IV Універсал Центральної Ради
Через кілька тижнів в Україні не залишилося жодного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.
На цей час ЦР підтримувало все менше і менше станів. Українські підприємців не влаштовувало те, що українська влада залишила в силі закон про соціалізацію землі, згідно з яким селяни мали починати ділити землю поміщиків. Міський пролетаріат, був також проти ЦР, оскільки підтримував більшовиків. Сільський пролетаріат, виступили проти німецької окупації і ЦР, яка дозволила окупацію. Поміщики, яким українська влада перешкоджала в експлуатації незаможних верств, теж не підтримувала ЦР, а тим часом німецька військова адміністрація все більше втручалася у внутрішні справи України.
28 квітня 1918 р. коли ЦР обговорювала накази головнокомандувача німецьких військ фельдмаршала Г. Ейхгорна, до будинку педагогічного музею, де вона засідала, увірвалися німецькі солдати й арештували двох міністрів. Наступного дня Центральна Рада зібралася на останнє, як виявилося, засідання, на якому ухвалила Конституцію УНР і обрала М. Грушевського Президентом України. Після того центральну раду розігнали німецькі війська.
Конституцію УНР Центральна Рада прийняла 29 квітня 1918 р. Вона проголошувала самостійність, суверенність, незалежність України. Конституція УНР наголошувала, що всяка влада в УНР виходить від народу, а верховним її органом мали стати Всенародні Збори, які обиралися загальним, рівним, безпосереднім, таємним і пропорційним голосуванням. Конституція УНР констатувала, що сесії Всенародних Зборів проводяться не менш як двічі на рік. Збори вважалися повноважними за присутності більш як половини депутатів, а питання вирішеними у разі подання за них звичайної більшості голосів від кількості присутніх. Щодо змін Конституції, то вимагалася кваліфікована більшість у 3/5 голосів присутніх. Право законодавчої ініціативи і внесення проектів законів надавалося президії за погодженням з Радою старшин Зборів, окремим фракціям зареєстрованим Зборами, групам депутатів.
Вищою виконавчою владою УНР проголошувалася Рада Народних Міністрів, що мала порядкувати всіма справами, які залишалися поза межами діяльності установ місцевого самоврядування або стосувалися всієї України, координувати і контролювати діяльність місцевих установ. Всенародні Збори могли висловити недовір'я Раді міністрів.
Третя влада — судова — у рамках цивільного, кримінального й адміністративного законодавства мала здійснюватися іменем Української Народної Республіки виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати ні законодавчі, ні адміністративні органи влади. Найвищим судовим органом УНР мав стати Генеральний суд, який обирався б Всенародними Зборами.
Територія УНР оголошувалася неподільною. Принцип децентралізації відображався в наданні всім землям, волостям і громадам прав широкого самоврядування. У Конституції проголошувалась рівність громадян УНР незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового становища. Проголошувалася недоторканність особи, її житла і листування. Смертна кара, катування та всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувалися. Проголошувалися свободи слова, друку, сумління, пра¬ва на об'єднання в організації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і місцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 30 років.
Конституція УНР не набрала чинності, бо через кілька годин після її прийняття Центральну Раду розігнали окупанти, і вона припинила своє існування.
Причини поразки Центральної Ради такі:
- нездатність Центральної ради проана¬лізувати й правильно оцінити складність політичної й економічної обстановки в Україні, спричиненої тривалою кровопролитною війною, соціальною революцією, а також розривом економічних зв'язків з колишньою метрополією.
- Центральна рада не врахувала слабкість національно-визвольного руху, непідготовленість української нації до будівництва власної держави, що були зумовлені багатовіковим соціальним і національним гнобленням народних мас, колоніальним становищем України в російській імперії.
- Центральна рада не змогла створити єдиного могутнього національного фронту всіх українських патріотів у боротьбі за державність, подолати непримиренну ворожнечу між різними політичними напрямами українства.
- непослідовність і нерішучість Центральної ради в різних сферах суспільно-політичної діяльності, постійне відставання від перебігу подій, запізнення з проведенням важливих соціально-економічних реформ, насамперед аграрної.
- Інтернаціоналістські переконання Центральної ради негативно вплинули на її зовнішньополітичну діяльність. Своєчасне створення власних збройних сил сприяло б боротьбі з більшовицькою агресією, й не було б потреби підписувати договір з австро-німецькими окупантами.