Контрольная работа: "Золота булла"

Слабкість центральної влади та посилення феодального свавілля приводили до того, що міста мусили самі захищати свої інтереси в Німеччині і за її межами, об’єднуючись в союзи. Найбільшим з них в історії середньовічної Європи стало північнонімецьке торгівельне «товариство» - Ганза.

Ганза грала подвійну роль: вона сприяла розвитку посередницької торгівлі на великій території, але й душила конкуренцію купців інших країн; вона відстоювала комунальні свободи своїх членів від домагань феодальних властителів, але й подавляла внутрішньо міські виступи проти засилля патриціату; вона об’єднувала міста Північної Німеччини, але й від’єднувала їх від інтересів інших частин країни [5, 388-394].

Наслідком посилення князів було зростання політичної роздробленості Німеччини. Із закінченням правління династії Гогенштауфенів відбулося послаблення імперської влади, тому що була підірвана економічна основа. Фактично Німеччиною з кінця ХІІІ ст. керувала група, яка складалася із семи найбільш великих князів: маркграф Бранденбургський, герцог Саксонський, пфальцграф Рейнський, король Чеський та три єпископи – Кельнський, Майнцський та Трирський [2, 422-424].

Після загибелі династії Штауфенів у боротьбі з папами в Німеччині з 1250 до 1273 роки не було імператора. В цей період міжцарствія було втрачено багато коронної землі та регалій, які відійшли до князів. В подальшому до 1356 року імператорський титул по черзі переходив до представників багатьох династій, поки в 1438 році остаточно не закріпилася за Габсбургами. Імператор продовжував залишатися главою держави, втілював єдність імперії, але не мав реальної влади. Він виконував в основному функції військового та зовнішньополітичного координатора дій німецьких феодалів. Це положення було юридично санкціоноване «Золотою буллою» 1356 року [3, 324], яка залишалася ядром імператорського законодавства до припинення існування Священної Римської імперії [5; 395]. Цей документ був виданий Карлом IV (1346 – 1378), за якого дім Люксембургів досяг найбільшої могутності [8, 258].

Таким чином, все свавілля, яке існувало до правління династії Люксембургів: розлад в економіці, роз’єднаність міст, неправильна політика, верховенство папської влади над імператорською – привело б, на мою думку, чи до розпаду імперії, чи до повної самостійності міст в Німеччині. Але Карл IV відкрив нову сторінку в історії Германської імперії, видавши «Золоту буллу», яка формально закріпила монархічне правління імператорів та дещо централізувала владу.

2. Зміст «Золотої булли»

кароліна золотий булава король

Карл IV,обраний в 1346 році імператором при підтримці папи та французького короля, спираючись на силу Чехії, прагнув зміцнити положення чеського королівства, здолати претензії Австрії, Баварії та папи римського на рішучу роль в Германській імперії. Для цього він був змушений закріпити владу курфюрстів, об’єднати їх в якійсь мірі, послабити ворожість між ними. Карл скликає Нюрнбергський сейм у 1355 році [10], а згодом у Меці [9, 639]«щоб порадитися для загальної користі про мир та походи в країні». На основі постанови цього сейму Карл IV видав «Золоту буллу» для того, щоб не було роздору «між сімома князями-виборцями Священної імперії, якими вона повинна освічуватися, як сімома сяючими світильниками в єдності семи образного духа», щоб «протидіяти майбутнім небезпекам роздорів та суперечок між князями-виборцями» [10].

Спочатку буллу називали то «Кароліною» (за ім’ям самого імператора), то «курфюрстською буллою» (за змістом, бо з 31 глави акта 21 було присвячено самим курфюрстам), і лише з 1366 року за нею утвердилася назва «Золота булла» (за підвішеною золотою печаткою) [9, 639].

Глава ІІ. Про обрання римського короля.

1. Після того, як … князі-виборці чи їх посли увійдуть у місто Франкфурт, вони повинні негайно на інший же день, зранку прослухати в присутності їх всіх в церкві святого апостола Варфоломія замовлену ними месу… І архієпископ Майнцський дасть їм форму присяги, і він з ними та вони або, у випадку їх відсутності, їх посли з ним принесуть на народній мові присягу… Нарешті, по принесенні князями-виборцями чи їх послами… присяги… нехай приступлять вони до обирання та ніяк вже названого міста Франкфурта не залишають, перш ніж більша частина їх не обере тимчасову голову миру чи християнського народу, тобто римського короля, який мусить стати імператором…

Після того, як в цьому ж місці вони чи більша по кількості частина їх обере, таке обрання повинне вважатися та розглядатися так, якби воно було всіма ними прийняте як єдине та узгоджене без якої-небудь незгоди. Та так, як те, про що нище пишеться, по давньому, встановленому та похвальному звичаю завжди до цих пір нерухомо було придержано, чому і ми постановляємо та предписуємо всією повнотою, яку нам надано імператорською владою, що той, хто вищевказаним способом буде обраний римським королем, в той же час по закінченні обрання, перед тим він в силу влади Священної імперії буде займатися якою-небудь іншою справою чи підприємствами, повинен всім разом та кожному окремо князям-виборцям, духовним та цивільним, які вважаються найближчими членами Священної імперії, негайно підтвердити та одобрити своїми грамотами та печатками всі їх привілеї, грамоти, права, вольності, жалування, старинні звичаї, а також почесні сани та все, що вони від імперії отримали і чим володіли до дня виборів, і все перераховане повторити їм ще раз, після того як буде імператор коронований короною. Таке підтвердження обраний сам зробить і повторить кожному князю-виборцю особисто, спочатку від свого королівського імені, а потім під імператорським титулом, і у всьому цьому буде забов ^, язаний всім цим князям-виборцям разом та кожному з них окремо не спричиняти ніяких перешкод, а навпаки, без злих намірів допомагати.

4. Ми постановляємо, нарешті, що у випадку, якщо три князі-виборці, які є присутніми на виборах, чи їх посли, за їх відсутністю, оберуть у римські королі четвертого серед них чи з їх середовища, тобто князя-виборця, який є присутнім або відсутнім, то голос цього обраного, якщо він буде присутнім, або його послів… повинен мати повну силу, збільшуючи число обираючих та створюючи більшість разом з голосами інших князів-виборців.

Глава ІІІ. Про міста, які зайняті архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським.

Щоб між поважними архієпископами Трирським, Кельнським та Майнцським, князями-виборцями Священної імперії припиненні були на вічні часи приводи до всіляких суперечок та підозр, які в майбутньому могли б виникнути у відносно першості чи рангу їх місць на імператорських та королівських зборах… можуть, в змозі і повинні сидіти так: (архієпископ) Трирський – прямо навпроти лиця імператора, Майнцський – в своєму архієпископстві та в своїх областях, і за межами своїх областей в межах канцлерства по Німеччині, за виключенням лише Кельнської області, а Кельнський – в своєму архієпископстві та в своїх областях по всій Італії та Галлії – по правий бік римського короля…

Глава І V . Про князів-виборців загалом.

1. Поверх всього ми постановляємо: кожен раз, як від нині в подальшому відбудуться імператорські святкові збори… щоб по правому боці імператора чи римського короля, за архієпископом Майнцським чи Кельнським,а саме за тим з них, якому прийдеться на той час, в силу його привілеїв, сидіти з указаного правого боку від імператора, відповідно до того, в якій це буде місцевості та в якій з областей, - повинні займати місця: перше – король Богемії, як правитель, коронований та помазаний, а за ним друге – пфальцграф Рейнський; з лівого же боку, за тим з названих архієпископів, якому доведеться сидіти з лівого боку, перше місце зайняте герцогом Саксонським, а за ним друге – маркграф Браденбургський.

Глава ІХ. Про золоті та срібні та іншого виду рудники.

Справжньою постановою, яке повинно зберігати силу на вічні часи, ми встановлюємо та по потрібному розгляді об’являємо , що наші наступники, королі Богемії, а рівно королі-виборці, всі разом та кожний окремо, які коли-небудь будуть (духовні та цивільні), всіма копами, золотими та срібними, та рудниками олова, міді, заліза, свинцю та інших будь-яких металів, а також солі як знайденими, так і ті, які можуть бути знайдені коли-небудь з часом у згаданому королівстві, в землях, які йому належать, та у володіннях, які належать тому самому королівству, можуть повністю користуватися та законно володіти зі всіма без всякого виключення правами, як такі речі можуть знаходитися та звичайно знаходяться в володінні.

Глава Х. Про монети.

Окрім цього ми постановлюємо, щоб кожному майбутньому королю Богемії, нашому спадкоємцю, надано було наступне право, яке, як відомо, надавалося з давніх часів нашим спадкоємцям, великим королям Богемії, та яким вони мирно та безперервно володіли, а саме право виробляти та дозволяти виробляти чеканку монет із золота та срібла у всіх містах та частинах свого королівства, підпорядкованих йому земель та володінь, які він мав, де король захоче та де йому заманеться, - всіляким способом та у всілякій формі, які до цього часу здійснювалися у самому королівстві Богемії та в цих його землях…

Рівним чином ми бажаємо, щоб ця постанова та пожалування, в силу дійсного імператорського закону, повністю було розповсюджено на всіх князів-виборців, як духовних, так і цивільних, на їх спадкоємцях у всіх тих видах та у всіх тих умовах, як повідомляється вище.

Глава ХІ. Про імунітет князів-виборців.

Ми постановлюємо також, що ніякі графи, синьйори, барони, лінники, васали, володарі замків, лицарі, прислуга, міщани, міські жителі та ніякі (взагалі) лиця, які піддаються церквам кельнської, майнцської та трирської, якого би положення, стану ти сана вони не були як в попередні часи не могли бути покликані, так і віднині на вічні часи не повинні і не можуть бути покликані за потребою якого би не було істця поза територією і за межами цих церков та володінь, які до них належали, в який бу то не було і в чий бу то не було суд, окрім як в суд архієпископа майнцського, трирського та кельнського та їх суддів, як це було виконано, на скільки нам відомо, на попередні часи.

Ми бажаємо, щоб ця постанова в силу дійсного нашого імператорського закону повністю було розповсюджено на світліших: пфальцграфа рейнського, герцога саксонського та маркграфа браденбургського, князів-виборців цивільних, чи не духовних, на їх спадкоємців, приємників та підданих – у всіх тих видах та на всіх цих умовах [7, 43-37].

3. Історичне значення документа

Цікаво, що в середні віки не знали писаного загального законодавства. Юридичне положення інститутів та персон визначалося правом на індивідуальні привілеї. В цілому до ХІІ ст. були відсутні закони з устрою Імперії. До того ж, якщо робилися які-небудь спроби їх створення, то епізодичні. Так, можна сказати «Союз з духовними князями» (1220 р.), або ж «Licetjuris» (1338 р).

Карл ІV отримавши імператорську корону, робить крок до систематизації законів держави, з переглядом того, який вже є. Коли він покращив своє положення, він прагнув враховувати реальне співвідношення сил Імперії. І у 1356 році він видав Золоту Буллу, яка до самого кінця Германської імперії (1806 рік) складала основний закон її організації, її строю, а тому поклала у багатьох відносинах кінець свавіллю.

Вона закріпила всілякі втручання пап в обрання королів. Містам «Золота булла» забороняла прийом громадян ззовні, а також обмежувала їх права на союзи та коаліції. З іншого боку, були точно вказані права князів стосовно по відношенню до різних категорій їх підданих. Головним чином зміст булли стосувався обрання римських королів, а також прав та майна курфюрстів. У ній перераховуються всі сім головних виборців: три архієпископа – Майнцський, Трирський та Кельнський, король Чехії, пфальцграф Рейнський, герцог Саксонський, маркграф Бранденбургський. Обрання вирішувалося більшістю членів. Скликаються курфюрсти архієпископом Майнцським через місяць після смерті імператора. А якщо б такого скликання не відбулося, то вони без запрошення з’їжджалися у Франкфурд-на-Майні.